Про визнання недійсним результатів аукціону

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.06.2007 Справа N 36/512

(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 16.08.2007 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дроботової Т.Б. - головуючого, Волковицької Н.О., Рогач Л.І.

за участю представників:

позивача - не з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)

відповідача - Степанець О.П. - дов. від 10.01.2007 р.

третіх осіб - Шпирь В.М. - директор

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Фенікс"

на постанову від 20.12.2005 Київського апеляційного господарського суду

у справі N 36/512 господарського суду м. Києва

за позовом Заступника прокурора Голосіївського району м. Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву

до Національного комплексу "Експоцентр України"

треті особи

- Українська універсальна товарна біржа;

- Закрите акціонерне товариство "Страхова компанія "Фенікс";

- Товариство з обмеженою відповідальністю "Північний Донбас"

про визнання недійсним результатів аукціону

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2005 р. заступник прокурора Голосіївського району м. Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву звернувся до господарського суду м. Києва з позовом до Національного комплексу "Експоцентр України", за участю третіх осіб: Української універсальної товарної біржі, ЗАТ "Страхова компанія "Фенікс", ТОВ "Північний Донбас" - про визнання недійсним результатів аукціону з продажу будівлі по вул. Заболотного, 132-а в м. Києві.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 02.11.2005 р. позов залишено без розгляду на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), посилаючись на те, що прокурором неправильно визначено орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах.

За апеляційним поданням заступника прокурора Голосіївського району м. Києва Київський апеляційний господарський суд постановою від 20.12.2005 р. ухвалу господарського суду м. Києва від 02.11.2005 р. скасував, матеріали справи передав на розгляд до господарського суду м. Києва.

Мотивуючи постанову суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевим господарським судом не враховано тієї обставини, що розпорядження Державного управління справами N 473 від 22.07.2004 р., яким дозволено відповідачу здійснити відчуження на конкурентних засадах спірного нерухомого майна, визнано недійсним рішенням господарського суду м. Києва від 19.04.2005 р. у справі N 40/114, яке залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 17.08.2005 р.

ЗАТ "Страхова компанія "Фенікс" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, а також додаткові пояснення до касаційної скарги, в яких просить постанову Київського апеляційного господарського суду скасувати як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а ухвалу господарського суду м. Києва залишити без змін.

Скаржник у касаційній скарзі, зокрема посилається на те, що ухвалою від 26.07.2005 р. у справі N 45/163 про визнання недійсним результатів аукціону з продажу будівлі по вул. Заболотного, 132-а в м. Києві за участю тих самих сторін, позов заступника прокурора Голосіївського району м. Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву на підставі статті 81 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) було залишено без розгляду.

При поданні позову повторно, прокурор не усунув обставини, що зумовили залишення позову без розгляду.

Судом апеляційної інстанції помилково не взято до уваги той факт, що сторони, які беруть участь у справі N 40/114 інші ніж сторони у даній справі N 36/512.

При цьому, скаржник звертає увагу суду на те, що за заявою ЗАТ "Страхова компанія "Фенікс" про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, рішення господарського суду м. Києва від 19.04.2005 р. у справі N 40/114 в частині визнання недійсним розпорядження керівника Державного управління справами N 473 від 22.07.2004 р. "Про відчуження майна" скасоване.

Ухвалою від 01.03.2007 р. Київського апеляційного господарського суду зазначене рішення залишено без змін.

Крім того, скаржник у касаційній скарзі, звертає увагу суду на те, що відповідно до пункту 5 статті 116 Конституції України ( 254к/96-ВР ), управління об'єктами державної власності (у тому числі Експоцентром, як об'єктом такої власності) здійснює Кабінет Міністрів України.

За розпорядженням Кабінету Міністрів України N 165-р ( 165-2000-р ) від 06.04.2000 р. Експоцентр, як об'єкт державної власності, передано в управління Державному управлінню справами.

Відповідно до пунктів 1, 4, 5, 7 Тимчасового Положення про Фонд державного майна України ( 2558-12 ) - Фонд державного майна України - це державний орган, який здійснює державну політику в сфері приватизації державного майна, і основним завданням якого є здійснення прав розпорядження майном державних підприємств у процесі їх приватизації;

Пунктом 4 статті 11 Закону України "Про приватизацію державного майна" ( 2163-12 ), визначено, що орган, який здійснює управління майном даного підприємства, передає у встановленому порядку, функції з управління вказаним майном державним органам приватизації тільки з моменту прийняття рішення про приватизацію.

Скаржник зауважує, що до Експоцентру вся ця процедура не застосовувалась (включення у списки об'єктів, що підлягають приватизації і прийняття рішення про приватизацію тощо) і, на підставі вимог пункту 2 статті 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" ( 2163-12 ), взагалі не могла застосовуватися. Відповідно Фонд державного майна України не набував повноважень по управлінню майном Експоцентру.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, заступник прокурора Голосіївського району м. Києва звернувся до господарського суду м. Києва з позовом в інтересах держави про визнання недійсними результатів аукціону з продажу будівлі, яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 132а.

При цьому, органом уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах заступник прокурора Голосіївського району м. Києва визначає Регіональне відділення фонду державного майна України по м. Києву.

Відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України ( 254к/96-ВР ) на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Такі випадки визначені, зокрема, і у статті 2 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), яка передбачає обов'язок господарського суду порушувати справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

При цьому, частина 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) зобов'язує прокурора самостійно визначати, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовувати необхідність їх захисту, а також визначати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

За змістом пункту 2 статті 121 Конституції України ( 254к/96-ВР ), статті 2 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) та обсягу наданих прокурору статтею 29 Господарського процесуального кодексу України прав, представництво прокуратурою інтересів держави у господарському суді є одним із видів представництва в суді, яке за своєю правовою природою є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.

Але представництво прокурором інтересів держави в суді відрізняється від інших видів представництва рядом специфічних ознак: складом представників та колом суб'єктів, інтереси яких вони представляють, обсягом повноважень, формами їх реалізації.

Інтереси держави є відмінними від інтересів інших учасників суспільних відносин і, даючи офіційне тлумачення положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Конституційний Суд України у рішенні від 8 квітня 1999 року у справі N 1-1/99 ( v003p710-99 ) зазначив, що підставою для порушення справи у суді є заява, у якій прокурор обґрунтовує порушення чи загрозу порушення інтересів держави, зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, під яким відповідно до статей 6, 7 та 143 Конституції України ( 254к/96-ВР ) потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади, а не підприємства, установи і організації, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

При цьому необхідно зазначити, що за вказаними приписами Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), на прокурора покладено зобов'язання, зокрема, самостійно визначати, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовувати необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду даної справи, суд першої інстанції з'ясував питання щодо наявності належних підстав необхідних для здійснення представництва прокурором в суді, та дійшов висновку, що заступником прокурора Голосіївського району м. Києва був неправильно визначено орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, оскільки, як було зазначено представником Регіонального віддалення Фонду державного майна України по м. Києву, рішення про приватизацію спірного об'єкту не приймалося і відповідно він не виконував функцій органу виконавчої влади у спірних правовідносинах.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Касаційна інстанція виходить з обставин, встановлених у даній справі судом першої та апеляційної інстанції.

При цьому, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; недоведеність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильно застосування норм матеріального чи процесуального права.

Проте, скасовуючи рішення господарського суду м. Києва, суд апеляційної інстанції не спростував висновків суду першої інстанції та встановлених ним обставин справи.

У оскаржуваній постанові Київського апеляційного господарського судом фактично не наведено обґрунтування порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права судом першої інстанції, рішення якого оскаржувалось в апеляційному порядку.

Отже, виходячи з встановлених обставин справи судом першої інстанції та враховуючи викладене, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що ухвала господарського суду м. Києва від 02.11.2005 р. прийнята у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, є законною та обґрунтованою, а тому підлягає залишенню без змін, а постанова апеляційної інстанції скасуванню як така, що прийнята в порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 111-7, пунктом 6 статті 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України, ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2005 р. скасувати, а ухвалу господарського суду м. Києва від 02.11.2005 р. у справі 36/512 залишити без змін.

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Фенікс" задовольнити.

Головуючий Т.Дроботова

Судді Н.Волковицька Л.Рогач