Про стягнення коштів

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.07.2005 Справа N 18/349

Колегія суддів Вищого господарського суду України, розглянувши у відкритому засіданні матеріали касаційної скарги приватного підприємця К... (далі - ПП К...), на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.02.2005 р. у справі господарського суду Дніпропетровської області N 18/349 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Р...", м. Євпаторія, Автономної Республіки Крим (далі - ТОВ "Р...") до ПП К... про стягнення 37500 грн., ВСТАНОВИЛА:

ТОВ "Р..." звернулося до суду з позовом про стягнення з відповідача - ПП К... збитків, які склалися у зв'язку з тим, що відповідач своєчасно не виконав свої зобов'язання, чим порушив п. 5.1 договору N 8/1 від 04.02.2004 р., і тому повинен повернути 37500 грн. - 50% передплати вартості робіт за договором, сплачені за платіжним дорученням від 11.02.2004 р. N 5.

У подальшому позивач уточнив позовні вимоги та просить суд розірвати договір N 8/1 від 04.02.2004 р., у зв'язку з порушенням відповідачем його умов, стягнути з відповідача на користь позивача суму авансу, сплаченого за договором N 8/1, зобов'язати відповідача здійснити за власний рахунок комплекс робіт з тампонажу незакінченої будівництвом свердловини, привести земельну ділянку на території Республіканського дитячого клінічного санаторію "Ч..." у первісний вигляд та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

Уточнені позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем своєчасно не виконані зобов'язання за вказаним договором, зокрема протягом 50 днів, тому позивач втратив інтерес до виконання зобов'язання, наслідком чого відповідно до вимог ст. 611 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) це є підставою для розірвання договору, а також відповідач повинен здійснити тампонаж незавершеної будівництвом свердловини за власний рахунок, що відповідає вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 12.12.94 р. за N 827 ( 827-94-п ) та ст. 24 Кодексу України про надра ( 132/94-ВР ).

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.11.2004 р. у задоволенні позовних вимог відмовлено, оскільки позивач просить стягнути з відповідача збитки за неналежне виконання зобов'язання за договором, при цьому не довівши суду вини відповідача. Крім того, суд відхилив клопотання позивача про зміну підстав та предмета позову, оскільки заявлене позивачем відповідне клопотання суперечить ст. 22 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), якою передбачено, що можна змінити підставу або предмет позову, а позивач у своєму клопотанні просить змінити і підставу, і предмет позову.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.02.2005 р. апеляційна скарга позивача задоволена. Рішення скасовано, позовні вимоги задоволено частково, розірвано договір N 8/1 від 04.02.2004 р., укладений між сторонами, і стягнуто з відповідача на користь позивача 37500 грн., сплачених за договором, та судові витрати, в іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Постанова мотивована тим, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання позивача, оскільки позивач без зміни підстав позову змінив предмет позовних вимог та доповнив позовні вимоги; позов в частині розірвання договору задоволено, оскільки відповідач своєчасно не виконав зобов'язання, тому позивач втратив щодо його виконання інтерес, наслідком чого відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) є розірвання договору; з цієї ж підстави позов задоволено і щодо стягнення збитків, які виникли у зв'язку з попередньою оплатою послуг; в задоволенні вимог щодо проведення за власний рахунок комплексу робіт з тампонажу незакінченої будівництвом свердловини відмовлено, оскільки таке не передбачено ні договором, ні законодавством.

ПП К... звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову апеляційного господарського суду і вважає її такою, що прийнята з порушенням законодавства, у зв'язку з чим підлягає скасуванню, із залишенням рішення в силі, оскільки висновки апеляційної інстанції про наявність підстав для розірвання договору є помилковими через неправильне застосування статей 651, 653, 852 Цивільного кодексу України ( 435-15 ), а також є неправомірним стягнення з відповідача збитків на підставі ст. 653 Цивільного кодексу України, з огляду на те, що сплачений позивачем аванс не є збитками у розумінні ст. 22 Цивільного кодексу України.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У касаційній інстанції скарга (подання) розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням (ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ).

Апеляційний господарський суд правильно дійшов висновку, що суд першої інстанції помилково відхилив клопотання позивача, оскільки позивач у позовній заяві просив суд стягнути з відповідача збитки, які виникли у зв'язку з несвоєчасним виконанням зобов'язання, а у клопотанні тільки більш детально виклав мотивувальну частину, із зазначенням додаткових вимог щодо розірвання договору та зобов'язання відповідача здійснити за власний рахунок комплекс робіт з тампонажу незакінченої будівництвом свердловини, приведення земельної ділянки на території Республіканського дитячого клінічного санаторію "Ч..." у первісний вигляд; стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат, даючи при цьому обґрунтування додаткових вимог.

Тобто позивачем не порушено приписи ст. 22 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), якою встановлено, що позивач має право до прийняття рішення у справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 вказаного Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Судом встановлено, що між ПП К... (підрядник) та ТОВ "Р..." (замовник) 04.02.2004 р. укладено договір за N 8/1 на перебуріння свердловини N 6242, згідно з яким підрядник (відповідач) зобов'язався виконати об'єм робіт, зазначений у кошторисі, який є невід'ємною частиною договору, а замовник (позивач) прийняв на себе зобов'язання прийняти та оплатити виконані роботи (п. 1.1 договору).

У п. 5.3 договору сторони встановили строк виконання робіт у 50-денний термін, а ціна договору була визначена сторонами у протоколі до договору N 8/1 (додаток N 2) та склала 75000 грн.

Згідно з п. 2.2 договору замовник зобов'язався сплатити підряднику авансу розмірі 50 % від вартості робіт упродовж трьох днів після підписання договору, а остаточний розрахунок провести не пізніше 10 днів після виконання робіт та підписання актів форми КБ-2 і форми КБ-3 ( v0237202-02 ), при цьому підтвердженням виконання умов договору є підписання сторонами акта виконаних робіт (п. 1.1 договору).

На виконання договору позивач за платіжним дорученням N 5 від 11.02.2004 р. перерахував на рахунок відповідача 37500 грн.

Судом встановлено, що в обумовлений у договорі строк (50 днів) відповідач роботи не виконав, акти виконання робіт станом на день подання позову і день прийняття судового рішення по суті сторонами підписані не були.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 Цивільного кодексу України ( 435-15 ).

Отже, судом встановлено, що відповідач не виконав зобов'язання щодо перебуріння свердловини N 6242 у встановлений договором 50-денний термін, тому для нього настають негативні правові наслідки.

На підставі ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною, а істотним є таке порушення, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Оскільки підрядні роботи не були виконані у встановлений договором строк, позивач (замовник) позбавився права користування водою у літній період 2004 р., тобто позбавився того, на що розраховував при укладенні договору.

Прострочення - це невиконання зобов'язання в установлений строк.

Ч. 3 ст. 612 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) надає кредиторові право відмовитися від прийняття виконання, якщо воно у зв'язку з простроченням втратило інтерес для нього, а право на відмову від прийняття виконання не залежить від вини боржника, оскільки розірвання договору у даному випадку є мірою захисту, а не відповідальності. При цьому кредитор, крім розірвання договору, може вимагати відшкодування збитків, які і будуть мірою цивільно-правової відповідальності.

Ч. 5 ст. 653 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) встановлені правові наслідки зміни або розірвання договору, а саме: якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією зі сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих розірванням договору.

На підставі ст. 614 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання, а такою особою є відповідач - підрядник, а не позивач, тому доводи місцевого господарського суду щодо того, що позивач не довів вини відповідача, - безпідставні.

У зв'язку з викладеним апеляційна інстанція правомірно дійшла висновку щодо задоволення позовних вимог в частині про розірвання договору та стягнення сплаченого авансу у розмірі 37500 грн. При цьому обґрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання відповідача здійснити за власний рахунок комплекс робіт з тампонажу незакінченої будівництвом свердловини та приведення земельної ділянки у первісний вигляд, оскільки цивільним законодавством таке зобов'язання не передбачено.

Посилання позивача на ст. 24 Кодексу України про надра ( 132/94-ВР ) також є недоречними, тому що позивач не є суб'єктом зазначених ним правовідносин та не має права вимагати від відповідача виконання зазначених дій.

Щодо проведення тампонажних робіт, то відповідно до ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються, тому відповідач не повинен проводити роботи з тампонажу свердловини, оскільки це не передбачено чинним законодавством.

Решта доводів оскаржувача зводиться до намагань надати перевагу його доказам над іншими, що суперечить вимогам ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), тому судовою колегією до уваги не приймаються.

У зв'язку з викладеним постанова апеляційного господарського суду прийнята з додержанням вимог законодавства та підстав для її скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), колегія суддів ПОСТАНОВИЛА:

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.02.2005 р. у справі господарського суду Дніпропетровської області N 18/349 залишити без змін, а касаційну скаргу приватного підприємця К... - без задоволення.