Про стягнення коштів

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.04.2005 Справа N 32/201

(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 02.06.2005 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Т. Дроботової - головуючого Н. Волковицької Г. Фролової

за участю представників:

Позивача Камінського К.Е. дов. від 29.12.04 р. Зарайського В.В. дов. від 29.12.04 р. Нарановича О.В. дов. від 29.12.04 р.

Відповідачів Остапенко С.Л. дов. від 17.01.05 р. Кравчука К.В. дов. від 08.11.02 р. Мартиненко Л.М. дов. від 17.01.05 р. Музика В.Г. дов. від 23.07.04 р. Курдалевської О.В. дов. від 10.07.04 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової адміністрації у місті Києві

на постанову від 15.09.2004 року Київського апеляційного господарського суду.

у справі N 32/201 господарського суду міста Києва

за позовом Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва

до Товариства з обмеженою відповідальністю спільне українсько-австрійсько-німецьке підприємство "Укрінетерцукор"

треті особи

- Міністерство фінансів України

- Управління державного казначейства у місті Києві

- Державне казначейство України

- Відкрите акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк"

- Державна податкова адміністрація у місті Києві

про стягнення 210032726,01 грн.

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Солом'янському районі міста Києва звернулась до господарського суду міста Києва про стягнення 210032726,01 грн. заборгованості перед державним бюджетом за Кредитною угодою від 06.07.94 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до Рішення Валютно-Кредитної ради Кабінету Міністрів України від 26.04.94 відповідач з метою впровадження передових технологій виробництва цукрового буряку та цукру в рамках кредитної лінії ФРН отримано кредит у розмірі 147793150,00 німецьких марок, наданий під гарантії Уряду України N 40-797/96 від 04.05.94. Кредит надавався на умовах Кредитної угоди від 06.07.94 N 2/48-96, укладеної між Державним експортно-імпортним банком України і відповідачем, відповідно до п. 5 якої на відповідача покладено обов'язок в термін до 01.12.95 відшкодувати державі суму отриманого кредиту.

У зв'язку з невиконанням відповідачем в повному обсязі вимог Кредитної угоди від 06.07.94 та на виконання Порядку зарахування до державного бюджету сум, стягнутих у безспірному порядку з юридичних осіб України - позичальників для погашення заборгованості за іноземними кредитами, одержаними під гарантії Уряду України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.04.96 N 88 ( z0247-96 ), зареєстрованого у Міністерстві юстиції України від 24.05.96 за N 247/1272, Державним казначейством України направлено до ДПА у м. Києві подання N 113 від 22.05.2003 про стягнення з СП "Укрінтерцукор" суми заборгованості, яка виникла за Кредитною угодою від 06.07.94 в розмірі 2694,77 дол. США, або 14375,25 грн. за курсом НБУ на 01.04.2003, а також подання N 115 від 22.05.2003 про стягнення пені в розмірі 549343,71 грн.; подання N 114 від 22.05.2003 про стягнення відсотків за надання гарантій у сумі 705385,47 дол. США або 3762878,79 грн. за курсом на 01.04.2003; подання N 117 від 22.22.05.2003 про стягнення пені в розмірі 135176981,64 грн.; подання N 116 від 22.05.2003 про стягнення заборгованості в розмірі 35393723,79 євро або 205706128,26 грн.

27.04.2004 від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій він просив стягнути з відповідача на користь Державного бюджету України 391753469,24 грн. заборгованості за Кредитною угодою від 06.07.94, оскільки на адресу ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від Державного казначейства у м. Києві надійшли подання N 847 від 30.03.2004, N 848 від 30.03.2004, N 849 від 30.03.2004, N 850 від 30.03.2004 з новими даними щодо розрахунків стану заборгованості СП "Укрінтерцукор", яка виникла за кредитною угодою від 06.07.94.

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.06.2004 року позовні вимоги задоволені в повному обсязі, шляхом стягнення 391753469,24 грн.

Мотивуючи рішення суд зазначив, що Частиною 4 статті 17 Бюджетного кодексу України ( 2542-14 ) визначено, що у разі невиконання юридичними особами своїх зобов'язань щодо погашення та обслуговування наданих на умовах повернення кредитів, залучених державою або під державні гарантії, інших гарантованих державою зобов'язань, та стягнення заборгованості перед Державним бюджетом України з наданих підприємствам і організаціям позичок із державного бюджету, позичок, наданих за рахунок коштів, залучених державою або під державні гарантії, плати за користування цими позичками органи стягнення застосовують механізм стягнення цієї заборгованості у порядку, передбаченому законом для стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна боржників.

Відповідно до п. 30 ст. 2 Бюджетного кодексу України ( 2542-14 ) до органів стягнення відносяться податкові, митні та інші державні органи, яким відповідно до закону надано право стягнення до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших надходжень.

У зв'язку з невиконанням СП "Укрінтерцукор" зобов'язань за вищезгаданою кредитною угодою у нього виникла прострочена заборгованість перед державою, яка станом на 01.03.2004 становить 36005048,7 євро.

За апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю спільне українсько-австрійсько-німецьке підприємство "Укрінетерцукор" на рішення та на ухвалу від 09.06.2004 року про вжиття заходів до забезпечення позову господарського суду Київський апеляційний господарський суд постановою від 15.09.2004 року рішення господарського суду скасував та прийняв нове рішення, яким відмовив у задоволені позовних вимог. Ухвалу від 09.06.2004 року скасував.

Суд виходив з того, що 22.10.1997 р. між Міністерством фінансів України в особі заступника міністра Макацарія С.М., який діяв на підставі Положення про Міністерство фінансів України ( 1081/99 ), від імені Кабінету Міністрів України ("Гарант") та СП "Укрінтерцукор" ("Позичальник") в особі генерального директора Юхновського Ю.І. була укладена Угода ( 996_025 ) "Про порядок відшкодування видатків державного бюджету, які можуть виникнути внаслідок виконання гарантійних зобов'язань Кабінету Міністрів України". Вказана угода була укладена на виконання Постанови Кабінету Міністрів від 05.05.1997 р. N 414 ( 414-97-п ) "Про впорядкування залучення і використання іноземних кредитів, повернення яких гарантується Кабінетом Міністрів України, вдосконалення системи залучення зовнішніх фінансових ресурсів та обслуговування зовнішнього державного боргу" та Постанови Кабінету Міністрів України від 27.09.1997 р. N 1070 ( 1070-97-п ) "Про доповнення до гарантії Кабінету Міністрів України від 04.05.1994 р. N 40-797/96 щодо забезпечення погашення кредиту ФРН, який залучається для фінансування 7, 8 та 9 траншів проекту спільного українсько-австрійсько-німецького підприємства "Укрінтерцукор".

Вищезазначена Кредитна угода з додатками та угода між Міністерством фінансів України та СП "Укрінтерцукор" за всіма своїми ознаками є цивільноправовими угодами, сторонами яких є юридичні особи та держава в особі уповноваженого органу, укладені у відповідності до вимог Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) та міжнародних договорів.

Відповідно до частини 5 статті 54 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), позовна заява до господарського суду повинна містити посилання на законодавство на підставі якого подається позов.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ), на яку посилався позивач, завданнями органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством.

Пунктом 8 статті 11 названого Закону ( 509-12 ) передбачено, що органи державної податкової служби стягують до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені та штрафні санкцій у порядку, передбаченому законом.

Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) є спеціальним законом з питань оподаткування і не регулює питання погашення та обслуговування кредитів, наданих за рахунок бюджетних коштів, або позик, залучених державою чи під державні гарантії, інших зобов'язань, що випливають з угод, укладених державними органами та/або від імені держави, які регулюються нормами цивільного законодавства та іншими законами з питань державного боргу та його обслуговування.

Доказів існування податкового боргу, заборгованості відповідача перед бюджетом або державним цільовим фондом, позивачем не надано.

ДПА у міста Києва подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного господарського суду, в якій просить постанову у справі скасувати, мотивуючи скаргу доводами про неправильне застосування судом норм матеріального права.

Скаржник вказує на те, що Київським апеляційним господарським судом було неправильно застосовано частину 4 статті 17 Бюджетного кодексу України ( 2542-14 ), де визначено, що у разі невиконання юридичними особами своїх зобов'язань щодо погашення та обслуговування наданих на умовах повернення кредитів, залучених державою або під державні гарантії, інших гарантованих державою зобов'язань, та стягнення заборгованості перед Державним бюджетом України з наданих підприємствам і організаціям позичок із державного бюджету, позичок наданих за рахунок коштів, залучених державою або під державні гарантії, плати за користування цими позичками органи стягнення застосовують механізм стягнення цієї заборгованості у порядку, передбаченому законом для стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна боржників.

Державна податкова адміністрація у м. Києві вважає, що Київським апеляційним судом також не було застосовано пункт 30 статті 2 Бюджетного кодексу України ( 2542-14 ), де зазначається, що до органів стягнення відносяться податкові, митні та інші державні органи, яким відповідно до закону надано право стягнення до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших надходжень та не було застосовано пункт 11 статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ), де зазначається, що державні податкові інспекції подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетами і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Таким чином, заявник вважає, що органи державної податкової служби мають законне право звертатися з позовними вимогами про стягнення заборгованості перед бюджетом за державними кредитами, що також підтверджується статтею 24 Закону України "Про державний бюджет на 2004 рік" ( 1344-15 ), яку не було застосовано Київським апеляційним господарським судом, де чітко вказано, органи державної податкової служби є органами стягнення простроченої заборгованості за кредитами, залученими державою або під державні гарантії та бюджетними позичками.

Крім того, ДПА в касаційній скарзі зазначає, що Київським апеляційним господарським судом порушені вимоги пункту 8 статті 105 та частини 3 статті 105 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), оскільки скасовуючи рішення господарського суду міста Києва апеляційна інстанція не зазначила доводи, за якими вона не погодилась з висновками суду першої інстанції, а також задовольняючи скаргу частково, не вказала в якій саме частині касаційна скарга задоволена.

Відповідач у відзиві проти доводів касаційної скарги заперечує з огляду на те, що норми Бюджетного кодексу України ( 2542-14 ), на які посилається заявник, не регулюють спірні правовідносини.

Третя особо на боці, позивача - Міністерство фінансів України надало відзив на касаційну скаргу, в якому доводи заявника підтримує та просить скасувати постанову апеляційної інстанції з огляду на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та присутніх в судовому засідання представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до вимог статей 108, 111-7 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), касаційна інстанція рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду переглядає за касаційною скаргою (поданням) та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи Київським апеляційним господарським судом дана справа переглядалась в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Відповідно до статті 99 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у 12 розділі цього Кодексу.

Згідно приписам статті 101 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

У разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду, згідно пункту 8 статті 105 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) у постанові повинні бути зазначені доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.

Отже переглядаючи рішення господарського суду міста Києва у даній справі апеляційна інстанція, насамперед, зобов'язана була повторно розглянути справу за правилами розділу 12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) в повному обсязі, зокрема, встановити обставини справи стосовно предмету спору, суми вимог, причини виникнення спору; підстави вимог та заперечень, докази, які їх обґрунтовують.

Київський апеляційний суд, приймаючи постанову від 15.09.04 р. скасував рішення господарського суду міста Києва та відмовив в позові з огляду на те, що позивач не навів доказів існування податкового боргу, заборгованості відповідача перед бюджетом або державним цільовим фондом. При цьому апеляційна інстанція не зазначила доводи, за якими вона відхиляє або приймає інші докази, надані позивачем, не навела мотивів, за якими не погодилась з висновками суду першої інстанції.

Як встановлено господарськими судами та вбачається з матеріалів справи предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості на користь Державного бюджету України за Кредитною угодою від 06.07.94 року за позовом Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю спільне українсько-австрійсько-німецьке підприємство "Укрінетерцукор".

Пунктом 11 статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) передбачено, що державні податкові інспекції подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетами і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Статтею 24 Закону України "Про державний бюджет України на 2004 рік" ( 1344-15 ) /статтею 22 Закону України "Про державний бюджет України на 2003 рік" ( 380-15 )/ органи державної податкової служби України визнані органом стягнення простроченої заборгованості за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, та бюджетними позичками.

Аналіз приписів зазначених статей також залишився поза увагою апеляційного господарського суду при розгляді даної справи та прийнятті рішення по суті спору.

Неповне з'ясування всіх обставин справи, які мають значення для справи, дає підстави для скасування ухвалених у справі постанови та передачі справи на новий розгляд до апеляційної інстанції.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.09.04 р. у справі N 32/201 господарського суду міста Києва скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

Касаційну скаргу ДПА у місті Києві задовольнити частково.