Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.06.2004 Справа N 33/768

(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 08.12.2004 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. - головуючого

Волковицької Н.О., Фролової Г.М.

за участю представників:

позивача Бабіч М.М., дов. від 11.03.04 р.

відповідача Шевченко В.М. дов. від 12.01.04 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва

на постанову від 15.03.2004 року Київського апеляційного господарського суду

у справі N 33/768 господарського суду міста Києва за позовом Приватного підприємства "Втормекс"

до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення N 1347-23/3-19029454/18787 від 22.07.2003 року

ВСТАНОВИВ:

ПП "Втормекс" до господарського суду міста Києва був заявлений позов про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення ДПІ у Дарницькому районі м. Києва N 1347-23/3-19029454/18787 від 22.07.2003 року про застосування до ПП "Втормекс" штрафних санкцій в розмірі 275000 грн.

Підставою прийняття оспорюваного рішення став акт від 18.04.2003 року N 10-23/3-19029454 про результати позапланової комплексної документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ПП "Втормекс" за період з 01.01.2002 року по 31.12.2002 року.

Згідно акта перевірки в діяльності підприємства встановлено порушення вимог пункту 2.10 розділу 2 "Положення про ведення операцій у національній валюті в Україні", затвердженого постановою правління національного банку України від 19.02.2001 року N 72 ( z0237-01 ). Зокрема, позивачем не оприбутковано в касу підприємства 16 квітня 2002 року 55000,00 грн. Внаслідок цього, до позивача застосована відповідальність, передбачена абзацом 3 пункту 1 Указу Президента України від 12.06.1995 року N 436/95 ( 436/95 ) "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки".

Рішенням від 23 грудня 2003 року господарського суду міста Києва позовні вимоги задоволено в повному обсязі шляхом визнання недійсним податкового повідомлення - рішення ДПІ у Дарницькому районі м. Києва N 1347-23/3-19029454/18787 від 22.07.2003 року.

Рішення суду мотивоване тим, що операція про перерахування 55000 грн. є безготівковими розрахунками, оскільки вчинена на підставі договору позики /зворотної фінансової допомоги/ від 16.04.2002 р. між ПП "Втормекс" та Гайсенковим О.М., згідно з якою Гайсенков О.М. вніс 55000 грн. через касу Філії "Старокиївського відділення Промінвестбанку України в м. Києві" перерахував ПП "Втормекс" поворотну фінансову допомогу. При цьому, в квитанції N 23 від 26.04.2002 р. помилково в якості платника зазначено ПП "Втормекс", а в графі призначення платежу "повернення позики". До вказаної квитанції внесено виправлення, згідно з якими в рядку призначення платежу слід читати "поворотна позика Гайсенкова О.М. згідно договору про позику від 16.04.2002 р.", що підтверджується листуванням з філією банку.

За апеляційною скаргою ДПІ у Дарницькому районі м. Києва Київський апеляційний господарський суд переглянувши рішення у справі в апеляційному порядку, постановою від 15.03.2004 року залишив його без змін з тих же підстав.

ДПІ у Дарницькому районі м. Києва подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2004 року, в якій просить постанову у справі скасувати, у задоволені позовних вимог відмовити, та прийняти нове рішення, мотивуючи касаційну скаргу доводами про неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, зокрема статті 1 Указу Президента України від 12.06.1995 року N 436/95 ( 436/95 ) "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм регулювання обігу готівки", статті 43 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) в частині дослідження повною мірою всіх наявних доказів і надання їм належної оцінки.

Відповідач настоює на тому, що внесення на поточний рахунок ПП "Втормекс" грошових коштів в сумі 55000 грн. є обігом готівки, оскільки пунктом 2.2. Положення про ведення касових операцій в національний валюті України, затвердженого Постановою Правління НБУ від 19.02.2001 року N 72 ( z0237-01 ) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.03.2001 року N 237/5428, передбачено, що розрахунки готівкою підприємств між собою та з підприємцями і фізичними особами проводяться як за рахунок коштів, одержаних з кас банків, так і за рахунок готівкової виручки і здійснюються через касу підприємств з веденням касової книги встановленої форми.

Позивач у відзиві проти доводів касаційної скарги заперечує як проти безпідставних.

Заслухавши доповідь судді - доповідача та пояснення у судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) касаційна інстанція виходить з обставин, встановлених у справі судами першої чи апеляційної інстанцій.

Як вбачається з матеріалів справи, у даному випадку спірні правовідносини виникли в зв'язку із не оприбуткуванням до каси підприємства грошових коштів в сумі 55000 грн., внесених через касу банку на рахунок позивача.

Ухвалюючи судові рішення господарські суди першої та апеляційної інстанцій, дослідили надані позивачем договір позики, копія квитанції N 23, виписка з особового рахунку позивача, листування між філією банку, Гайсенковим та позивачем, та на підставі пунктів 1.2, 2.7 "Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні", затвердженого Постановою Правління НБУ N 72 ( z0237-01 ) від 19.02.2001 року, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України від 15 березня 2001 року за N 237/5428 та пункту 4 розділу 1 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного Банку України N 22 ( z0377-04 ) від 21.01.2004 р., зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 р. за N 377/8976 дійшли висновку про те, що виявлені податковою інспекцією порушення позивачем податкового законодавства, які були викладені в акті перевірки, щодо не оприбуткування позивачем готівки в касі позивача, зроблені безпідставно та необґрунтовано.

Згідно пункту 1.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні ( z0237-01 ) готівкові розрахунки це платежі готівкою підприємств, підприємців та фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги) і за операціями, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна.

Пункт 2.7 цього положення ( z0237-01 ) передбачає, що якщо підприємства (підприємці) та фізичні особи здійснюють готівкові розрахунки без відкриття поточного рахунку шляхом унесення до установ банків готівки для подальшого перерахування її на рахунки інших підприємств (підприємців) або фізичних осіб, то такі розрахунки для платників коштів є готівковими, а для отримувачів коштів - безготівковими.

Безготівковими розрахунками, відповідно пункту 1.4 розділу 1 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті ( z0377-04 ) визнається перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів.

Отже суди дійшли правильних і цілком обгрунтовних висновків.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що статтею 1 Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" від 12 червня 1995 року N 436/95 ( 436/95 ), встановлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу: за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах - у двократному розмірі сум виявленої понадлімітної готівки за кожний день; за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Передбачені цією статтею штрафи в повному обсязі стягуються до державного бюджету в порядку, встановленому законодавством.

Статтею 2 зазначеного Указу ( 436/95 ) установлено, що штрафні санкції, передбачені цим Указом, застосовуються до осіб, зазначених у статті 1 цього Указу, органами державної податкової служби на підставі матеріалів проведених ними перевірок і подань державної контрольно-ревізійної служби, фінансових органів та органів Міністерства внутрішніх справ України в установленому законодавством порядку та в розмірах, чинних на день завершення перевірок або на день одержання органами державної податкової служби зазначених подань.

Стаття 3 зазначеного Указу ( 436/95 ) передбачає, що контроль за додержанням норм з регулювання обігу готівки в національній валюті, що встановлюються Національним банком України, здійснюють органи державної податкової служби, державної контрольно-ревізійної служби, Міністерства внутрішніх справ України та фінансові органи, а банками - Національний банк України. контроль за його виконанням покладено на Національний банк України та Державну податкову адміністрацію України.

Відповідно до вимог пункту 7 статті 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) органи державної податкової служби мають право застосовувати до підприємств, установ, організацій і громадян фінансові санкції у порядку та розмірах, встановлених законом.

Тобто, встановивши порушення, податкові органи повинні прийняти рішення про застосування санкцій, у порядку та розмірах, встановлених законом.

У разі невиконання такого рішення контролюючого органу, сума штрафу стягується на підставі рішення суду.

Оспорюваним податковим повідомленням-рішенням Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва від 22.07.2003 року N 1347-23/3-19029454, позивачу визначено штрафну (фінансову) санкцію за порушення податкового законодавства на суму 275000 грн. на підставі приписів підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ), пунктів 2.9, 2.10 розділу 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 19 лютого 2001 року N 72 ( z0237-01 ), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України від 15 березня 2001 року за N 237/5428, та статті 1 Указу президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" від 12 червня 1995 року N 436/95 ( 436/95 ).

Відповідно до преамбули Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ), цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Саме цим Законом ( 2181-14 ) і запроваджене поняття податкового повідомлення як письмового повідомлення контролюючого органу про обов'язок платника податків сплатити суму визначену контролюючим органом.

Визначена Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) процедура погашення розповсюджується на зобов'язання саме з податків і зборів (обов'язкових платежів) та у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Застосовані до позивача штрафні (фінансові) санкції, визначені Указом президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" від 12 червня 1995 року N 436/95 ( 436/95 ), не є податковим зобов'язанням в розумінні приписів зазначеного Закону та Закону України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ).

Отже, виходячи зі змісту наведених норм, у органів державної податкової служби були відсутні правові підстави для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення за процедурою, встановленою Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) стосовно порушень позивачем вимог Указу президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" від 12 червня 1995 року N 436/95 ( 436/95 ).

Доводи відповідача викладені в касаційній скарзі є непереконливими та спростовуються матеріалами справи.

Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що рішення та постанова у справі підлягають залишенню без змін з мотивів викладених у цій постанові.

З огляду на викладене та керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 1 статті 111-9, статтею 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду міста Києва від 23.12.2003 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2004 р. залишити без змін, а касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва без задоволення.