Про стягнення коштів

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.04.2009 N (3/184)17/580

(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 23.07.2009 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі:

суддя Селіваненко В.П. - головуючий,

судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.,

розглянувши багатогалузевого приватного касаційні скарги підприємства "Пиво-безалкогольний комбінат "Такт", с. Олександрівка Дніпропетровського району Дніпропетровської області, та державного Кіровоградського сокоекстрактового заводу, м. Кіровоград,

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.01.2009,

зі справи N (3/184)17/580,

за позовом багатогалузевого приватного підприємства "Пиво-безалкогольний комбінат "Такт" (далі - Підприємство),

до державного Кіровоградського сокоекстрактового заводу (далі - Завод),

про стягнення 40000 грн. та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Підприємство як власник торговельної марки (знака для товарів і послуг) "Так" за свідоцтвом України N 40781 звернувся до господарського суду Кіровоградської області з позовом (з урахуванням подальших змін та уточнень позовних вимог) про:

- стягнення з Заводу 40000 грн. моральної шкоди;

- заборону Заводу використовувати знак для товарів і послуг за свідоцтвом України N 40781 та схожі з ним позначення;

- зобов'язання відповідача знищити продукцію, яка містить знак для товарів і послуг позивача або позначення, схожі з ним до ступеню змішування.

Справа неодноразово розглядалася господарськими судами.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 03.11.2008 (суддя Таран С.В.) позов задоволено частково: Заводу заборонено використовувати позначення, схоже зі знаком для товарів і послуг "Так"; в іншій частині позову відмовлено. Прийняте місцевим судом рішення в частині заборони Заводу вчиняти певні дії мотивовано фактичним використанням відповідачем позначення, схожого до ступеню змішування з торговельною маркою позивача. У стягненні моральної шкоди судом першої інстанції відмовлено з посиланням на відсутність відповідного складу цивільного правопорушення, а у знищенні продукції - з огляду на недоведеність факту її існування на час прийняття рішення зі справи.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.01.2009 (колегія суддів у складі: Ясир Л.О. - головуючий суддя, судді Герасименко І.М., Прудніков В.В.) рішення місцевого господарського суду від 03.11.2008 зі справи: скасовано в частині відмови у стягненні моральної шкоди та в цій частині позову прийнято нове рішення про стягнення 40000 грн.; в іншій частині рішення місцевого суду зі справи залишено без змін. Постанову апеляційного суду мотивовано неправомірністю використання Товариством торговельної марки позивача, що призвело до заподіяння Підприємству моральної шкоди у вигляді неправомірного використання та приниження його ділової репутації.

Додатковою постановою апеляційного суду від 22.01.2009 резолютивну частину згаданої постанови від 19.01.2009 доповнено посиланням на стягнення з відповідача 5640 грн. витрат на проведення судової експертизи.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Підприємство просить постанову апеляційного господарського суду зі справи змінити внаслідок її прийняття з порушенням норм процесуального права та стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 8000000 грн. Своє прохання скаржник мотивує правомірністю збільшення ним на стадії апеляційного перегляду справи розміру раніше заявлених позовних вимог (з 40000 грн. до 8000000 грн.).

Завод у касаційній скарзі до Вищого господарського суду України просить постанову апеляційного суду зі справи скасувати внаслідок її прийняття з порушенням норм матеріального і процесуального права та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відзиви на касаційні скарги не надходили.

Учасників судового процесу відповідно до вимог статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційних скарг.

Представники сторін у судове засідання не з'явилися.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України вважає за необхідне постанову апеляційного суду зі справи змінити з урахуванням такого.

Місцевим господарським судом у справі встановлено, що:

- Підприємство є власником свідоцтва України від 15.06.2004 N 40781 на знак для товарів і послуг "Так" для товарів 29, 32, 33 класів Міжнародної класифікації товарів і послуг (у тому числі для горілки, ганусової горілки (настоянки) та горілки вишневої);

- Завод у 2005 році здійснював виробництво горілки, на етикетці якої використовувалося словесне позначення "ТАК", схоже до ступеню змішування з торговельною маркою позивача, що підтверджується висновками експертизи об'єктів інтелектуальної власності від 25.09.2008 N 1853;

- Завод заперечує неправомірність використання торговельної марки позивача для маркування власної продукції, посилаючись на ліцензійний договір з товариством з обмеженою відповідальністю "Рікона" як власником промислового зразка "етикетка для горілки" за патентом України від 15.03.2005 N 10059;

- позивачем не подано доказів завдання зазначеними діями Заводу шкоди діловій репутації Підприємства;

- Підприємством не подано доказів наявності у відповідача на час прийняття судового рішення зі справи продукції, знищення якої воно вимагає.

Апеляційним господарським судом додатково встановлено, що:

- Підприємство не надавало Заводу дозволу на використання згаданої торговельної марки;

- Підприємством у доповненнях до апеляційної скарги подано клопотання про збільшення розміру раніше заявлених позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди до 8000000 грн.

Причиною виникнення даного судового спору є питання щодо правомірності використання відповідачем спірного позначення та про наявність підстав для стягнення з Заводу суми моральної шкоди.

Пунктами 2, 4, 5 статті 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" ( 3689-12 ) встановлено, що свідоцтво надає його власнику право використовувати знак та інші права, визначені цим Законом ( 3689-12 ); використанням знака визнається, зокрема, нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); знак визнається використаним, якщо його застосовано у формі зареєстрованого знака, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованого знака лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності знака; свідоцтво надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди, якщо інше не передбачено цим Законом ( 3689-12 ), зокрема:

- зареєстрований знак стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг;

- зареєстрований знак стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги;

- позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого використання ці позначення і знак можна сплутати;

- позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги, або ці позначення і знак можна сплутати.

У свою чергу, за приписами статті 1 Закону України "Про охорону прав на промислові зразки" ( 3688-12 ) промисловий зразок - це результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання.

Згідно з пунктом 2 статті 20 Закону України "Про охорону прав на промислові зразки" ( 3688-12 ) використанням промислового зразка визнається виготовлення виробу із застосуванням запатентованого промислового зразка, застосування такого виробу, пропонування для продажу, в тому числі через Інтернет, продаж, імпорт (ввезення) та інше введення його в цивільний оборот або зберігання такого виробу в зазначених цілях.

Отже, виготовленням виробів із застосуванням запатентованого промислового зразка в даному випадку є виготовлення етикеток для пляшок.

Разом з тим використання промислового зразка "етикетка" не лише для виготовлення та розповсюдження етикеток для пляшок, але й для позначення певних товарів (чим є їх розміщення на пляшках з горілкою) виходить за межі правового захисту, що надається власникові патенту згідно з пунктом 2 статті 20 Закону України "Про охорону прав на промислові зразки" ( 3688-12 ).

На підставі викладеного попередні судові інстанції, встановивши факт використання Заводом без дозволу Підприємства на пляшках з горілкою позначення, схожого до ступеню змішування з торговельною маркою позивача, дійшли обґрунтованих висновків щодо необхідності заборони відповідачеві використовувати це позначення.

Також правильним є й відхилення місцевим та апеляційним господарськими судами позовних вимог Підприємства з приводу знищення Заводом продукції, маркованої спірним позначенням, з огляду на недоведеність позивачем наявності такої продукції на час прийняття судових рішень зі справи.

Частиною четвертою статті 22 ГПК України ( 1798-12 ) встановлено право позивача збільшити розмір позовних вимог до прийняття рішення по справі.

З огляду на наведене та відповідно до приписів частини третьої статті 101 ГПК України ( 1798-12 ) щодо меж перегляду справи суд апеляційної інстанції обґрунтовано не прийняв до розгляду позовні вимоги Підприємства в збільшеному до 8000000 грн. розмірі.

Таким чином, касаційна скарга Підприємства задоволенню не підлягає.

Водночас за приписами статті 8 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" ( 236/96-ВР ) дискредитацією господарюючого суб'єкта (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю господарюючого суб'єкта (підприємця), які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації господарюючого суб'єкта (підприємця).

Відповідно до частини першої статті 23 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Пунктом 4 частини другої цієї статті встановлено, що для юридичної особи моральна шкода полягає у приниженні її ділової репутації.

Згідно з частиною першою статті 116-7 ЦК України ( 435-15 ) моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 N 4 ( v0004700-95 ) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином, для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння моральної шкоди позивачеві необхідно встановити наявність усієї сукупності зазначених ознак складу цивільного правопорушення (протиправність діяння, факт заподіяння шкоди (у даному випадку - саме моральної), причинний зв'язок між протиправним діянням і шкодою, вина заподіювача шкоди), тоді як відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності.

З огляду на наведене суд першої інстанції на підставі належної оцінки поданих сторонами доказів у їх сукупності, встановивши недоведеність позивачем факту заподіяння Заводом моральної шкоди Підприємству (в тому числі й у визначеному позивачем розмірі), дійшов обґрунтованого висновку щодо необхідності відмови в задоволенні відповідної позовної вимоги.

При цьому місцевий суд правильно виходив з того, що укладення позивачем ліцензійного договору з товариством з обмеженою відповідальністю "Валс" (далі - ТОВ "Валс") не в 2005, а в 2007 році та розірвання договірних відносин з товариством з обмеженою відповідальністю "Пивний дім" (далі - ТОВ "Пивний дім") за відсутності відомостей про приниження Заводом ділової репутації Підприємства не може бути підставою для відшкодування саме моральної шкоди.

У свою чергу, суд апеляційної інстанції, не спростувавши висновків місцевого суду щодо фактичних обставин справи, не встановивши нічого нового з приводу можливого приниження ділової репутації позивача, залишивши поза увагою укладення позивачем і ТОВ "Валс" ліцензійного договору від 09.04.2007 та зміст і характер відносин позивача з ТОВ "Пивний дім", дійшов помилкового висновку щодо необхідності стягнення в даному випадку суми моральної шкоди.

У прийнятті нового судового рішення апеляційний суд помилково виходив з самого факту неправомірного використання Заводом торговельної марки Підприємства, тоді як порушення прав позивача на торговельну марку не свідчить про одночасну його дискредитацію як юридичної особи-суб'єкта господарювання, а фактів, пов'язаних з приниженням Заводом ділової репутації Підприємства, попередніми судовими інстанціями не встановлено.

Наведене згідно з частиною першою статті 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) є підставою для зміни прийнятої судом апеляційної інстанції постанови зі справи та задоволення касаційної скарги Заводу.

Разом з тим доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування апеляційним судом приписів статті 49 ГПК України ( 1798-12 ) є безпідставними, оскільки попередніми судовими інстанціями обов'язок з відшкодування позивачеві витрат з проведення судової експертизи правомірно покладено на Завод з огляду на неправомірність використання відповідачем спірного позначення (дослідження якого й проводилося).

Керуючись статтями 111-7, 111-9 - 111-11 ГПК України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу державного Кіровоградського сокоекстрактового заводу задовольнити.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.01.2009 зі справи N (3/184)17/580 змінити, скасувавши її в частині задоволення позовних вимог про стягнення 40000 грн. моральної шкоди та виклавши її резолютивну частину в такій редакції:

"Рішення господарського суду Кіровоградської області від 03.11.2008 зі справи N (3/184)17/580 залишити без змін, а апеляційну скаргу багатогалузевого приватного підприємства "Пиво-безалкогольний комбінат "Такт" - без задоволення."

3. Касаційну скаргу багатогалузевого приватного підприємства "Пиво-безалкогольний комбінат "Такт" залишити без задоволення.