Про стягнення штрафних санкцій за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів у 2003 році

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.04.2005 Справа N 4/579-04

(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 09.06.2005 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі:

суддя Селіваненко В.П. - головуючий,

судді Бенедисюк І. М. і Джунь В.В.

розглянув касаційну скаргу Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Суми (далі - відділення ФСЗІ)

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.02.2005

зі справи N 4/579-04

за позовом відділення ФСЗІ

до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження", м. Лебедин Сумської області (далі - СГТОВ "Відродження")

про стягнення штрафних санкцій у сумі 8 618,43 грн. за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів у 2003 році.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Сумської області від 25.11.2004 (суддя Моїсеєнко В.М.) позов задоволено: стягнуто з СГТОВ "Відродження" на користь відділення ФСЗІ штрафні санкції у сумі 8618,43 грн. Рішення суду першої інстанції з посиланням на приписи статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (далі - Закон) мотивовано тим, що відповідачем не виконано встановленого нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2003 році та не перераховано штрафні санкції у сумі 8 618,43 грн. за нестворені три робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2003 році.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17.02.2005 (колегія суддів у складі: Демченко В.О. - головуючий, судді Такмаков Ю.В., Барбашова С.В.) рішення господарського суду Сумської області від 25.11.2004 зі справи скасовано та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено. Постанову апеляційної інстанції з посиланням на приписи статей 18-20 Закону ( 875-12 ) мотивовано тим, що:

органи працевлаштування, зазначені у статті 18 Закону ( 875-12 ), не направляли інвалідів для працевлаштування на підприємство відповідача;

СГТОВ "Відродження" доведено, що у 2003 році відповідач не мав прибутку за результатами господарської діяльності.

У касаційній скарзі від 11.03.2005 до Вищого господарського суду України відділення ФСЗІ просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції з цієї справи, а рішення суду першої інстанції залишити в силі. Скаргу з посиланням на приписи статей 18-20 Закону ( 875-12 ) та Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 N 314 ( 314-95-п ) (далі - Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів), мотивовано тим, що:

у 2003 році СГТОВ "Відродження" не інформувало органи працевлаштування інвалідів про наявні вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів; хоча, за висновком скаржника, на підприємства і не покладається обов'язок працевлаштовувати інвалідів, але покладається обов'язок інформувати державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів;

відповідно до статті 20 Закону ( 875-12 ) сплата штрафних санкцій здійснюється незалежно від фінансового стану підприємства, а в разі відсутності у нього прибутку стягнення повинно бути звернено на його майно.

Сторони відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі - ГПК) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги. Представники відділення ФСЗІ і СГТОВ "Відродження" в судове засідання не з'явилися.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Судовими інстанціями зі справи встановлено, що:

- чотиривідсотковий норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів від загальної чисельності працюючих становив у 2003 році на СГТОВ "Відродження" 5 робочих місць, а фактично працювало лише 2 особи - інваліда;

- за робочі місця, не зайняті інвалідами, СГТОВ "Відродження" нараховані штрафні санкції у сумі 8618,43 грн.

Судом апеляційної інстанції зі справи додатково встановлено, що:

- СГТОВ "Відродження" створено у 2003 році п'ять робочих місць для працевлаштування інвалідів;

- органи працевлаштування, зазначені у статті 18 Закону ( 875-12 ), не направляли інвалідів для працевлаштування у СГТОВ "Відродження" на протязі 2003 року, а так само інваліди не звертались на підприємство відповідача безпосередньо у цей період;

- СГТОВ "Відродження" доведено відсутність у нього прибутку у 2003 році за результатами господарської діяльності.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання про правомірність стягнення з СГТОВ "Відродження" штрафних санкцій, передбачених статтею 20 Закону ( 875-12 ).

У частині першій статті 18 Закону ( 875-12 ) визначено:

"Працевлаштування інвалідів здійснюється органами центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

У пункті 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів ( 314-95-п ) визначено, що підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів. Отже, працевлаштування інвалідів може здійснюватись центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів за наявності отриманої від підприємства інформації про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.

У постанові від 20.07.2004 N 04/336 зі справи N 2-23/9789-03 Верховним Судом України викладено правову позицію, згідно з якою суди мають з'ясовувати, зокрема, чи повідомляло підприємство органи працевлаштування про створені робочі місця для працевлаштування інвалідів; якщо названі органи були повідомлені, то чи направлялись інваліди для працевлаштування і, відповідно, з чиєї вини направлені не були працевлаштовані або їм було відмовлено у працевлаштуванні на вакантні посади.

З огляду на викладені положення чинного законодавства України про соціальний захист інвалідів та правову позицію, зайняту Верховним Судом України щодо практики їх застосування, довід скаржника про те, що судовими інстанціями не звернуто належної уваги на неповідомлення СГТОВ "Відродження" органів працевлаштування інвалідів щодо наявних на його підприємстві вільних робочих місць та вакантних посад для працевлаштування інвалідів, є обгрунтованим. Проте, цей довід не має значення для вирішення даної справи, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено відсутність прибутку у відповідача за результатами облікового року.

Судом апеляційної інстанції зі справи правильно застосовано приписи статті 20 Закону ( 875-12 ).

У частинах першій-четвертій статті 20 Закону ( 875-12 ) (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) визначено:

"Підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону ( 875-12 ), щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Порушення термінів сплати штрафних санкцій тягне за собою нарахування пені із суми недоїмки за кожний день прострочення, включаючи день сплати, в розмірі, передбаченому законом.

Сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).

У разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи і організації в порядку, передбаченому законом".

Скаржником наведено помилковий довід про те, що припис частини четвертої статті 20 Закону ( 875-12 ) має застосовуватись і у випадках, якщо за звітний період у підприємства (об'єднання), установи і організації немає прибутку за даними податкової та фінансової звітності. Насправді системне тлумачення приписів частин третьої та четвертої статті 20 Закону у їх взаємозв'язку призводить до єдино можливого логічного висновку про те, що звернення стягнення на майно підприємства може бути здійснено лише за наявності одночасно двох умов, а саме, коли у цього підприємства:

відсутні кошти на поточних рахунках у банківських установах станом на визначений законодавством строк сплати нарахованих штрафних санкцій за звітний період;

обліковано за даними фінансової звітності наявність прибутку після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів) у звітний період.

З викладеного висновку логічно випливає інший про те, що у разі відсутності у підприємства облікованого прибутку за звітний період не допускається стягнення штрафних санкцій на підставі статті 20 Закону ( 875-12 ).

Верховним Судом України у постанові від 15.01.2003 N 012/03 зі справи N 4292/1-36 ( v1-36700-03 ) викладено правову позицію, відповідно до якої "на підставі частини третьої статті 20 Закону ( 875-12 ) сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання) провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів)". З огляду на цю правову позицію Верховний Суд України вимагав обов'язкового з'ясування, чи був прибуток у конкретного підприємства.

Оскільки прибутку у СГТОВ "Відродження" за обліковий період 2003 року не було, правильним є висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову у цій справі.

Керуючись статтями 111-9 - 111-11 ГПК України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.02.2005 зі справи N 4/579-04 залишити без змін, а касаційну скаргу Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - без задоволення.