Про зобов'язання належного виконання договору оренди

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.06.2008 N 3/501

(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 21.08.2008 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого, Разводової С.С., Самусенко С.С.

розглянувши у відкритому Товариства з обмеженою судовому засіданні відповідальністю касаційну скаргу "Книжковий магазин "Знання"

на рішення господарського суду міста Києва від 25.12.2007 року

та на постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2008 року

у справі N 3/501

господарського суду міста Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Книжковий магазин "Знання"

до Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"

про зобов'язання належного виконання договору оренди N 1134 від 28.07.1994 року

за участю представників:

позивача - Фурси Є.І. - довіреність N 26 від 19.05.2008 року Короля О.В. - довіреність N 4 від 05.11.2007 року

відповідача - Бородія Я.В. - довіреність у справі

У порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) у судовому засіданні 20.05.2008 року оголошувалась перерва до 03.06.2008 року ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2007 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Книжковий магазин "Знання" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" про зобов'язання належного виконання договору оренди N 1134 від 28.07.1994 року та визнання таким, що не має юридичної сили повідомлення Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" про припинення 16 жовтня 2007 року дії договору оренди від 28.07.1994 року N 1134 з вимогою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Книжковий магазин "Знання" звільнити займані приміщення до 10.11.2007 року.

13.12.2007 р. позивачем було подано заяву про зміну та доповнення позовних вимог, в якій заявник просить зобов'язати відповідача не чинити перешкод у користуванні позивачем приміщеннями по вул. Хрещатик, 44 в місті Києві, наданому Товариству з обмеженою відповідальністю "Книжковий магазин "Знання" в оренду за договором оренди N 1134 від 28.07.1994 року та зобов'язання відповідача до закінчення строку дії цього договору утриматись від вчинення дій, направлених на звільнення приміщень по вул. Хрещатик, 44 літера А у місті Києві від майна та членів трудового колективу позивача.

Рішенням господарського міста Києва від 25.12.2007 року (суддя Сівакова В.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2008 року (судді: Андрієнко В.В., Малетич М.М., Студенець В.І.) в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, Товариство з обмеженою відповідальністю "Книжковий магазин "Знання" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові акти попередніх інстанцій скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити позов.

Вимоги касаційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю "Книжковий магазин "Знання" обґрунтовує тим, що рішення господарського суду міста Києва та постанова апеляційного господарського суду Київської області прийняті з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а саме судами не було з'ясовано правомірно чи не правомірно користується орендованими приміщеннями (позначення літ. А, Б (у Договорі), А1, 1

А тощо) Позивач користується, а які вже передав Відповідачеві за Актом, як той і вимагав; чи припинений договір оренди, чи є чинним на даний час, є він строковим чи без строковим; який вплив на належне виконання договору має ст. 118 Закону України "Про державний бюджет на 2007 рік" ( 489-16 ).

Також касатор вказує на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 1 Постанови від 29.12.1976 року N 11 ( v0011700-76 ) "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення місцевого та постанова апеляційного суду відповідають зазначеним вимогам, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, 28.07.1994 року між Державним комунальним виробничим житлово-ремонтним об'єднанням (орендодавцем), правонаступником якого є Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" та Державним комунальним підприємством "Книжковий магазин "Знання" (орендарем), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Книжковий магазин "Знання", було укладено договір оренди нежилого будинку (приміщення) N 1134.

Відповідно до п. 1.1. договору орендодавець на підставі розпорядження представника Президента України в місті Києві від 16.05.1994 року N 400 та ордеру N 20055 від 08.07.1994 року передає, а орендар приймає в орендне користування приміщення на першому та другому поверсі з підвалом по вул. Хрещатик, 44-Б, загальною площею 866 кв.м. в тому числі підвал площею 446 кв.м.

Строк дії договору, визначено п. 6.2. договору, встановлений з 01.07.1994 року до початку реконструкції вул. Хрещатик.

17.10.2006 року між Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Книжковий магазин "Знання" було укладено додаткову угоду, відповідно до якої сторонами було встановлено з 17.10.2006 року новий розмір орендної плати за нежилі приміщення в будинку за адресою вул. Хрещатик, 44, літ. А.

Листом від 16.07.2007 року N 155/1/11-4075 відповідач повідомив позивача про припинення з 16.10.2006 року дії договору N 1134 від 28.07.1994 року.

Відповідач листом від 31.10.2007 року N 155/1/11-6024, отриманим позивачем 03.11.2007 року повідомив позивача про те, що договір оренди N 1134 від 28.07.1994 року на нежитлове приміщення у будинку N 44 літера Б на вул. Хрещатик припинив свою дію 16.10.2007 року та запропонував до 10.11.2007 року звільнити займані приміщення та передати їх за актом Комунальному підприємству "Київжитлоспецексплуатація".

Ці обставини не спростовувались сторонами в процесі розгляду справи по суті та підтверджуються матеріалами справи.

Позивач, вважає, що в договорі оренди від 28.07.1994 року встановлено строк його дії, а саме визначено термін закінчення дії договору. Тому до настання вказаних у договорі обставин відповідач не має права вимагати звільнення приміщення. Такі дії позивач вважає не правомірними та розцінює як неналежне виконання умов договору оренди, на підставі чого і подав позов до суду. Відповідач вважає, що договір оренди від 28.07.1994 року є безстроковим, ним не вчинювались дії які б перешкоджали користуванню майном, а вимоги позивача є необґрунтованими.

Частина 2 п. 4 Прикінцевих і перехідних положень Цивільного кодексу України ( 435-15 ), щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України ( 435-15 ), положення цього Кодексу ( 435-15 ) застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до п. 9. Прикінцевих і перехідних положень Цивільного кодексу України ( 435-15 ), до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України ( 435-15 ), застосовуються правила цього Кодексу ( 435-15 ) щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

Статтею 759 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до ст. 763 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) Договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк.

Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк.

Зміст ст. 251 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) визначає, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення, а терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ст. 252 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Таким чином, Цивільний кодекс України ( 435-15 ) чітко розрізняє поняття строк та термін, а в п. 6.2. договору від 28.07.1994 року визначено що він укладений тимчасово, до початку реконструкції вул. Хрещатик. Тобто договором встановлений саме термін, а не строк його дії.

На підставі викладеного суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що договір оренди від 28.07.1994 року N 1134, припинив свою дію з 16.10.2007 року у зв'язку з направленням Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" повідомлення від 16.10.2007 року за N 155/1/11-4075.

Вимоги позивача про зобов'язання належного виконання договору оренди N 1134 від 28.07.1994 року та визнання таким, що не має юридичної сили повідомлення Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" про припинення 16 жовтня 2007 року дії договору оренди від 28.07.1994 року N 1134 з вимогою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Книжковий магазин "Знання" звільнити займані приміщення до 10.11.2007 року та про зобов'язання відповідача не чинити перешкод у користуванні позивачем приміщеннями по вул. Хрещатик, 44 в місті Києві, наданому Товариству з обмеженою відповідальністю "Книжковий магазин "Знання" в оренду за договором оренди N 1134 від 28.07.1994 року та зобов'язання відповідача до закінчення строку дії цього договору утриматись від вчинення дій, направлених на звільнення приміщень по вул. Хрещатик, 44 літера А у місті Києві від майна та членів трудового колективу позивача, розглянуті судами господарськими судами попередніх інстанцій та надана їм правова оцінка.

Колегія суддів Вищого господарського суду України проаналізувавши норми матеріального права зазначає наступне.

Згідно ст. 29 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) за невиконання зобов'язань за договором оренди, в тому числі за зміну або розірвання договору в односторонньому порядку, сторони несуть відповідальність, встановлену законодавчими актами України та договором.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 526 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 525 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) гласить, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тому укладений між сторонами договір оренди N 1134 від 28.07.1994 року визначає права та обов'язки сторін.

Відповідно до ст. 28 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) орендареві забезпечується захист його права на майно, одержане ним за договором оренди, нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту права власності.

При цьому орендар може зажадати повернення орендованого майна з будь-якого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні ним, відшкодування шкоди, завданої майну громадянами і юридичними особами, включаючи орендодавця.

Статтею 391 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) передбачено право власника майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 1. Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом ( 1798-12 ) заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Господарський процесуальний кодекс України ( 1798-12 ), а саме ст. 32, 33 визначають, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Всупереч вказаним нормам позивач в процесі розгляду справи по суті не надав доказів порушення або не виконання відповідачем умов вказаного договору, не зазначив які саме положення договору порушуються відповідачем.

Позовні вимоги про зобов'язання утриматися в майбутньому від вчинення дій відхилені судами попередніх інстанцій правомірно, оскільки суд не має прав обмежувати права сторони за договором на майбутнє.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частина друга цієї статті встановлює способи захисту цивільних прав та інтересів.

Стаття 20 Господарського кодексу України ( 436-15 ) визначає, що Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. А також частина 2 вказаної статті захищає права та законні інтереси зазначених суб'єктів.

Колегія вважає, що судами попередніх інстанцій при розгляді цієї справи по суті правильно застосовано норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, з урахуванням вимог ч. 4 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), висновки судів першої та апеляційної інстанції про обґрунтованість позовних вимог є правомірними.

Отже, при вирішенні спору, судами попередніх інстанцій правильно встановлені усі обставини, що мають значення для справи, їм надана вірна юридична оцінка, норми права застосовані вірно, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.

За наведених вище обставин, Вищий господарський суд України не знайшов законних підстав для повного або часткового задоволення вимог касаційної скарги, а тому судові акти слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

На підставі наведеного вище і керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України, - ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Книжковий магазин "Знання" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2008 року у справі N 3/501 залишити без змін.

Головуючий І.А.Плюшко

Судді С.С.Разводова С.С.Самусенко