Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.07.2005 Справа N 25/477

(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 22.09.2005 відмовлено в допуску до провадження за винятковими обставинами)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва

на постанову від 14.03.2005 року Київського апеляційного господарського суду

у справі від 25/477 господарського суду міста Києва

за позовом Науково-виробничої фірми "Зігфрід"

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 18.10.04 р. N 0004792306/0

ВСТАНОВИВ:

Науково-виробнича фірма "Зігфрід" звернулась до господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення- рішення від 18.10.04 р. N 0004792306/0, яким до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 56334,25 грн., прийнятого на підставі акта N 7526/23-30373911 від 11.10.2004 року перевірки щодо контролю за здійсненням розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу суб'єктами підприємницької діяльності.

В зазначеному акті встановленні порушення пунктів 1, 4, 5, 13 статті 3 та статті 8 Закону України "Про застосовування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ), а саме: реалізація здійснюється на реєстраторі розрахункових операцій зареєстрованим неналежним чином, а саме неопломбованим; невикористання реєстратора розрахункових операцій при проведенні розрахункової операції на суму 3705,25 грн., невідповідність суми готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена у звіті (сума коштів - 7493,60 грн. не здана в касу підприємства, не інкасована, знаходиться на місті проведення розрахунків), у зв'язку з чим до позивача застосована відповідальність передбачена пунктом 1, 2 статті 17 та статтею 22 Закону України "Про застосовування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

Під час розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та просив визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 18.10.04 р. N 0004792306/0 та стягнути з відповідача на його користь 12024,90 грн. моральної шкоди, судових витрат та витрат пов'язаних з судовим розглядом справи.

Судом згідно ухвали від 29.11.2004 року, подані уточнення прийняті в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 18.10.04 р. N 0004792306/0, уточнення в частині стягнення моральної шкоди в ході слухання справи не розглядались.

Рішенням господарського суду міста Києва від 9.12.2004 року позовні вимоги задоволено, шляхом визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 18.10.04 р. N 0004792306/0.

Рішення мотивоване тим, що порушень відображених в акті перевірки щодо контролю за здійсненням розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу суб'єктами підприємницької діяльності, не доведено відповідачем.

Крім цього, суд зазначив, що санкція, передбачена пунктом 1 статті 17 Закону України "Про застосовування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) є такою, що не пов'язана із сплатою податків, а отже в даному випадку відповідачем мало бути прийнято саме рішення, а не податкове повідомлення-рішення.

За апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Київський апеляційний господарський суд поставною від 14.03.2005 року рішення господарського суду міста Києва залишив без змін з тих же підстав.

Державна податкова інспекція у Дніпровському районі міста Києва подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права, а саме: статті 33, 36 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), пункту 1, 4, 5, 13 статті 3 Закону України "Про застосовування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ).

Скаржник зауважує на тому, що відповідно до підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ), що цей Закон передбачає вичерпний перелік випадків, коли органи ДПС можуть визначати податкове зобов'язання платнику податків, але при цьому не звертають увагу на преамбулу Закону України N 2181-III встановлює, що цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові суду першої та апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог статей 108, 111-7 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), касаційна інстанція рішення місцевих господарських судів та постанови апеляційних господарських судів переглядає за касаційною скаргою (поданням) та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанцій та вбачається з матеріалів справи предметом спору у даній справі є визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 18.10.04 р. N 0004792306/0, якими до позивача застосована відповідальність, передбачена пунктом 1, 2 статті 17 та статтею 22 Закону України "Про застосовування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) за порушення вимог пункту 1, 4, 5, 13 статті 13 та статті 8 цього Закону.

Статтею 3 Закону України "Про застосовування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) передбачено, що суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані:

відповідно до пункту 1 ( 265/95-ВР ) проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок;

відповідно до пункту 4 ( 265/95-ВР ) забезпечувати цілісність пломб реєстратора розрахункових операцій та незмінність його конструкції та програмного забезпечення;

відповідно до пункту 5 ( 265/95-ВР ) у разі незастосування реєстраторів розрахункових операцій у випадках, визначених цим Законом, проводити розрахунки з використанням книги обліку розрахункових операцій та розрахункової книжки з додержанням встановленого порядку їх ведення, крім випадків, коли ведеться облік через електронні системи прийняття ставок, що контролюються у режимі реального часу Державним казначейством України;

відповідно до пункту 13 ( 265/95-ВР ) забезпечувати відповідність сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті реєстратора розрахункових операцій, а у випадку використання розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня.

Під час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанції було встановлено, що РРО, яким користується позивач, зареєстрований та опломбований належним чином, що підтверджується виданим Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі міста Києва НВФ "Зігфрід" реєстраційне посвідчення N 2653001423 від 31.05.2002 року, а також довідкою від 27.10.2003 року, затверджену Наказом Державної податкової і адміністрації України 01.12.2000 року N 614 ( z0105-01 ) /а.с. 49/.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, на момент перевірки факт відображення прийнятої від споживачів готівки через РРО та ЕККА підтверджується фіксацією даного факту у пам'яті ЕККА та РРО, що виключає твердження про те, що готівка не була оприбуткована. Також вся готівка була відображена у Книзі обліку розрахункових операцій N 2653001423/03, зареєстрованій 04.08.2003 року Державною податковою інспекцією Дніпровського району міста Києва.

Вся наявна готівка останній раз здавалась касиром позивача до каси банку 08.10.2004 року - в п'ятницю. Зазначені в Акті від 11.10.2004 року N 7526/23-30373911 готівкові кошти є виручкою НВФ "Зігфрід" після закінчення робочого дня касира - 08.10.2004 року (18:00) до закриття магазину (22:00), за 09.10.2004 рік та 10.10.2004 року - суботу та неділю. Вся виручка за цей час була відображена в журналах до РРО, денні звіти внесені до фіскальної пам'яті РРО, та книзі обліку розрахункових операцій. В цей час каса банку та касир не працювали.

Вся виручка за цей час 11.10.2004 року, але після проведення перевірки, була здана до каси банку, що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією N 2 Печерської філії КБ "Приватбанк".

За таких обставин суди дійшли висновку, що всі дії позивача свідчать про те, що ним виконанні всі вимоги Порядку ведення касових операцій в національній валюті України, Інструкції N 4 про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України від 20.06.1995 року в редакції постанови Правління Національного Банку України від 13.10.1997 року N 335 ( z0529-97 ) в редакції, що діяла на час здійснення перевірки.

З огляду на викладене та беручи до уваги, що за результатами розгляду справи фактів порушення позивачем приписів пункту 1, 13, 4, 5 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ), не встановлено, касаційна інстанція вважає, що рішення та постанова у справі прийняті у відповідності нормами матеріального права, підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

Разом з цим, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що приймаючи рішення та постанову суди правильно зазначили, що відповідно до ввідної частини Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ), цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Визначена Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) процедура погашення розповсюджується на зобов'язання саме з податків і зборів (обов'язкових платежів) та у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до вимог пункту 7 статті 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) органи державної податкової служби мають право застосовувати до підприємств, установ, організацій і громадян фінансові санкції у порядку та розмірах, встановлених законом.

Приписами статті 17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) на підставі якої до позивача застосована відповідальність, встановлено, що за порушення вимог цього Закону до суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), фінансові санкції, визначені цією статтею застосовуються за рішенням відповідних органів державної податкової служби України.

Отже, виходячи із змісту наведених норм, штрафні санкції, застосовані відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) не можуть вважатись саме податковими зобов'язаннями у розумінні приписів Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ).

Керуючись статтями 1, 111-5, 111-7, пунктом 1 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду міста Києва від 9.12.2004 року та постанову від 14.03.2005 року Київського апеляційного господарського суду у справі N 25/477 господарського суду міста Києва залишити без змін.

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва залишити без задоволення.