Про зобов'язання укласти договір оренди та стягнення коштів

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.01.2006 Справа N 3/455

(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 09.03.2006 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого - Ходаківської І.П.

суддів: Савенко Г.В., Шаргало В.І.

розглянувши касаційну скаргу Київської міської ради

на постанову від 29.03.05

Київського апеляційного господарського суду

у справі N 3/455

господарського суду м. Києва

за позовом Київської міської ради

до ЗАТ "Легхарчопостачзбут"

про зобов'язання укласти договір оренди та стягнення 653021,32 грн.

за участю представників сторін:

позивача: Поліщук О.Г. (дов. N 225-КР-488 від 28.05.04)

відповідача: Шумаєв О.М. (дов. від 03.06.05)

У слуханні справи оголошувалась перерва до 12.01.06.

В зв'язку з відрядженням судді Першикова Є.В. справа розглядається колегією суддів у складі: головуючий - Ходаківська І.П., судді Савенко Г.В., Шаргало В.І., утвореною розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 22.12.05.

За згодою сторін відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) у судовому засіданні від 12.01.06 були оголошені лише вступна та резолютивна частини постанови колегії суддів Вищого господарського суду України.

Рішенням господарського суду м. Києва (суддя Хілінська В.В.) від 20.01.05 в позові відмовлено з посиланням на необгрунтованість позовних вимог.

Постановою колегії суддів Київського апеляційного господарського суду від 29.03.05 у складі: Брайка А.І., Бившевої Л.І., Розваляєвої Т.С. рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Київська міська рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду, вважаючи, що вона прийнята з порушенням норм чинного законодавства, а тому просить рішення та постанову по справі скасувати, позов задовольнити.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, розглянувши касаційну скаргу Київської міської ради на постанову Київського апеляційного господарського суду та перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності їх оцінки судом, а також правильність застосування норм матеріального і процесуального права відзначає наступне:

Господарськими судами при розгляді справи було встановлено, що 29.09.1995 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України (продавець) та організацією орендарів орендного підприємства "Київлегхарчопостачзбут" (покупець) укладено договір купівлі-продажу N 202, відповідно до п. 1.1. якого продавець продав, а покупець купив державне майно цілісного майнового комплексу орендного підприємства "Київлегхарчопостачзбут", яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Новокостянтинівська, 22/15.

30.11.1995 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву видано свідоцтво про власність N 190 на майно цілісного майнового комплексу орендного підприємства "Київлегхарчопостачзбут", що знаходиться у м. Києві по вул. Новокостянтинівська, 22/15.

ЗАТ "Легхарчопостачзбут" в зв'язку із зміною назви підприємства і форми власності 19.06.1996 звернулось з листом N 27-ЛК до Київської міської державної адміністрації з проханням дати доручення Київському міському управлінню земельних ресурсів на підготовку розпорядження Київдержадміністрації про закріплення ділянок по вул. Новокостянтинівській, 22/15, Новокостянтинівський, 11, Аляб'єва, 15 та виготовлення документів на право користування вищезгаданими ділянками.

14.07.1998 Київською міською радою прийнято рішення N 93 ( ra_093023-98 ) "Про надання та вилучення земельних ділянок і погодження місця розташування об'єктів", відповідно до п. 3 якого вирішено оформити ЗАТ "Київське підприємство "Легхарчопостачзбут" за умови виконання п. 1 Додатку 3 до цього рішення право тимчасового довгострокового користування на умовах оренди строком на 25 років земельними ділянками, загальною площею 2,75 га, для обслуговування та експлуатації комплексу будівель і споруд товариства у зв'язку з переходом права власності на майно цілісного майнового комплексу (договір купівлі-продажу від 29.09.1995 р. N 202, акт прийому-передачі від 30.11.1995 р. N 198) на вул. Новокостянтинівський, 22/15, вул. Аляб'єва, 15 у Мінському районі, з них: 1,85 га на вул. Новокостянтинівський, 22/15, відведених згідно з рішенням виконкому Київської міської ради депутатів трудящих від 04.03.1974 р. N 336 "Про закріплення земельної ділянки за Київським управлінням "Легхарчопостачзбут", та дозвіл на реконструкцію бази по вул. Новокостянтинівській, 22/15; 0,90 га на вул. Аляб'єва, 15, відведених згідно із рішенням виконкому Київської міської ради депутатів трудящих від 09.05.1961 р. N 767 "Про закріплення за базою "Київросжирмаслозбут" земельної ділянки під існуючу базу і дозвіл на її реконструкцію, з яких 0,15 га без права капітальної забудови.

Пунктом 1.2. додатку N 3 до рішення Київради від 14.07.1998 р. N 93 ( ra_093023-98 ) зобов'язано ЗАТ "Київське підприємство "Легхарчопостачзбут" у місячний термін замовити у Київському міському управлінні земельних ресурсів документ, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч. 2 п. 5 Постанови Верховної Ради України від 18.12.1990 ( 562-12 ) "Про порядок введення в дію Земельного кодексу України" громадяни, підприємства, установи, організації, які мають земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу ( 561-12 ), зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку права власності на землю або землекористування.

Постановою Верховної Ради України від 17.02.2004 строк для такого оформлення права власності або користування землею продовжений до 01.01.2008.

Господарськими судами при розгляді справи було встановлено, що відповідно до п. 1 рішення Виконавчого Комітету Київської міської Ради депутатів трудящих N 1377 від 10.07.1951 "Про закріплення за Київською Міжобласною Торговельною базою "Головросжирмасло" земельної ділянки в Подільському районі під будівництво бази" за Київською Міжобласною Торговельною базою "Головросжирмасло" закріплено земельну ділянку, площею біля 1 га, по Луговому провулку N 2-6 в Подільському районі за рахунок земельної ділянки, раніш відведеної Київському Державному Миловарному заводові N 4 під будівництво бази, в межах згідно із проектом Управління в справах архітектури м. Києва від 26.06.1951.

Пунктом 1 рішення N 767 від 09.05.1961 "Про закріплення за базою "Київросжирмаслозбут" земельної ділянки під існуючу базу і дозвіл на її реконструкцію" закріплено за Київською госпрозрахунковою базою по збуту масложирової продукції "Київорсжирмаслозбут" Управління матеріально-технічного постачання і збуту Київського Раднаргоспу земельну ділянку, площею біля 1 га, по вул. Луговій-станційній N 15 (колишня вул. Ливарська N 2-а, нині - Аляб'єва, 15) в Подільському районі під існуючу базу.

Рішенням Київської міської ради депутатів трудящих N 336 від

04.03.1974 р. "Про закріплення земельної ділянки за Київським управління "Легхарчопостачзбут" та дозвіл на реконструкцію бази по вул. Новокостянтинівській N 22/15 в Подільському районі" за Київським управлінням "Легхарчопостачзбут" Київського територіального управління Головного управління ради Міністрів УРСР по матеріально-технічному постачанню закріплено земельну ділянку, площею біля 1,9 га, яку воно займає по вул. Новокостянтинівський N 22/15 в Подільському районі в межах, обумовлених будівництвом транспортної розвилки в цьому районі та зміною червоних ліній вулиць, і дозволено реконструкцію існуючої бази та будівництво складських приміщень.

Таким чином, господарськими судами було встановлено, що спірні земельні ділянки були закріплені за попередниками відповідача без встановлення строку.

Частиною 1 ст. 30 Земельного кодексу України ( 561-12 ) від 18.12.1990 встановлено, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження, - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

Таким чином, суди обгрунтовано зазначили, що право користування спірними земельними ділянками перейшло до відповідача з моменту набуття ним права власності на будівлі та споруди, розташовані на зазначених ділянках.

Згідно із ст. 8 Земельного кодексу України ( 561-12 ) від 18.12.1990 орендодавцями землі є сільські, селищні, міські, районні ради народних депутатів і власники землі.

Відповідно до п. 1 ст. 10 Земельного кодексу України ( 561-12 ) від 18.12.1990 до віддання міських рад народних депутатів в галузі регулювання земельних відносин на їх території належить передача земельних ділянок у власність, надання ї у користування, в тому числі і на умовах оренди.

Згідно із ч. 1 ст. 23 Земельного кодексу України ( 561-12 ) від 18.12.1990 право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються та реєструються сільськими, селищними, міськими районними радами народних депутатів.

У відповідності до ст. 19 Земельного кодексу України ( 561-12 ) від 18.12.1990 підприємства, організації та громадяни, заінтересовані в одержані земельних ділянок, звертаються з відповідними клопотаннями до місцевої Ради народних депутатів, яка має право надавати земельні ділянки.

Як встановлено господарськими судами лист відповідача N 27-ЛК від 19.06.1996 містить в собі лише клопотання про видачу державного акту на постійне користування земельними ділянками, тобто на закріплення фактичного статусу цих земельних ділянок, а не клопотання про надання відповідачу земельних ділянок в оренду.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ) акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території. Статтею 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах законності.

Господарські суди обгрунтовано зазначили, що позивачем порушено встановлений порядок розгляду питання (оскільки мало місце клопотання лише про видачу державного акту на постійне користування земельними ділянками, а не) при прийнятті Київською міською радою рішення N 93 ( ra_093023-98 ) від 14.07.98 "Про надання та вилучення земельних ділянок і погодження місця розташування об'єктів", а тому обов'язок виконання цього рішення не може бути покладено на відповідача.

Згідно із ч. ч. 7, 8 ст. 19 Земельного кодексу України ( 561-12 ) в редакції від 18.12.1990 надання земельних ділянок здійснюється за проектами відведення цих ділянок; розробку проектів відведення земельних ділянок, перенесення їх меж у натуру (на місцевість) і виготовлення документів, що посвідчують право користування землею, здійснюють державні та інші землевпорядні організації.

Як встановлено господарськими судами відповідачем належним чином виконано перенесення меж земельних ділянок в натуру (на місцевість).

Таким чином, господарські суди правомірно дійшли до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Що стосується частини позову про відшкодування збитків, то відповідно до ст. 224 ГК України ( 436-15 ) учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Оскільки сторони у договірних відносинах не перебувають, а, як встановлено судами, наявність вини відповідача у недоотримані надходжень до міського бюджету від орендної плати позивачем не доведена, то суди правомірно зазначили про те що, вимоги позивача про стягнення з відповідача 648 584 грн. 17 коп. не підлягають задоволенню.

Що стосується посилання касатора на ст. 142 Конституції України ( 254к/96-ВР ), воно не приймається до уваги, оскільки нормою, що регулює відшкодування збитків є ст. 224 ГК України ( 436-15 ).

Згідно імперативних вимог ст.ст. 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє рішення місцевого господарського суду чи постанову апеляційного господарського суду виключно на предмет правильності застосування згаданими господарськими судами норм матеріального і процесуального права, тобто, в межах юридичної оцінки фактичних обставин справи.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постанова апеляційного господарського суду відповідає нормам чинного законодавства і має бути залишена без змін.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), колегія суддів Вищого Господарського суду України, ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Київської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.03.05 у справі N 3/455 залишити без змін.

Головуючий І.Ходаківська

Судді: Г.Савенко В.Шаргало