Про визнання поновленим договору оренди

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.07.2007 Справа N 3/451

(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 30.08.2007 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Т.Дроботової - головуючого, Н.Волковицької, Л.Рогач

за участю представників:

позивача - Здоренко С.М. дов. від 25.09.2006 року

відповідача:

- Шевченко Г.М. дов. від 12.07.2007 року

- Лазебний А.М. дов. від 03.03.2007 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Підприємства "Український центр духовної культури" Товариства "Знання" України

на постанову від 17.04.2007 року Київського апеляційного господарського суду

у справі N 3/451 господарського суду м. Києва

за позовом Підприємства "Український центр духовної культури" Товариства "Знання" України

до Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"

третя особа Київська міська рада

про визнання поновленим договору оренди

ВСТАНОВИВ:

Підприємство "Український центр духовної культури" товариства "Знання" України звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" та третьої особи Київської міської ради про визнання поновленим договору оренди нерухомого майна (нежилих будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади міста Києва N 10/0803 від 24.04.2003 року на строк і на тих самих умовах, що були раніше встановлені договором.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 28.11.2006 року позовні вимоги задоволено повністю, визнано поновленим договір оренди нерухомого майна (нежилих будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади міста Києва N 10/0803 від 24.04.2003 року на строк і на тих самих умовах, що були раніше встановлені договором.

Постановою апеляційного господарського суду м. Києва від 17.04.2007 року апеляційну скаргу Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" задоволено повністю, рішення господарського суду м. Києва від 28.11.2006 року скасовано та у позові відмовлено.

Підприємство "Український центр духовної культури" товариства "Знання" України подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2007 року повністю, а рішення господарського суду м. Києва від 28.11.2006 року залишити без змін.

Свої доводи заявник обґрунтував тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовані стаття 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ), статті 220, 793 Цивільного кодексу України ( 435-15 ), а також не застосовані абзац 4 частини 3 статті 9, частина З статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", частина 1 статті 777 Цивільного кодексу України.

Також, на думку заявника, апеляційним господарським судом необґрунтовано було відмовлено в задоволенні клопотання ТОВ "Стіф", що до залучення в якості третьої особи до розгляду справи, оскільки ТОВ "Стіф" не був стороною при розгляді справи в суді першої інстанції.

Крім того, з апеляційною скаргою відповідачем було направлено до апеляційного господарського суду додаткові матеріали на які відповідач посилається в своїй апеляційній скарзі, без обґрунтування неможливості їх подання до суду першої інстанції які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача та присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог статей 108, 111-7 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), касаційна інстанція рішення місцевих господарських судів та постанови апеляційних господарських судів переглядає за касаційною скаргою (поданням) та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи предметом спору у даній справі є вимога про визнання поновленим договору оренди нерухомого майна (нежилих будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Судами встановлено, що 24.04.2003 року між Комунальним підприємством "Київжитлоексплуатація" та Підприємством "Український центр духовної культури товариства "Знання" України було укладено договір N 10/0803 оренди нерухомого майна (нежилих будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади міста Києва площею 71,80 кв. м. за адресою: м. Київ, вул. Софіївська, 10-6 для розміщення видавництва.

Пунктом 5.4 Договору встановлено, що орендар після закінчення терміну дії цього договору має переважне право, за інших рівних умов, на продовження дії Договору, за умови належного виконання своїх обов'язків за цим договором. Дозвіл на продовження строку оренди надає Київрада.

Термін дії договору встановлено пунктом 9.1 договору з 24.04.2003 року до 24.04.2006 року.

Після закінчення строку дії цього договору, згідно пунктом 9.3, його дія може бути продовжена на підставі рішення Київської міської ради.

24.03.2006 року Підприємство "Український центр духовної культури" товариства "Знання" України звернулося до Київської міської ради з клопотанням N 24 про продовження терміну дії договору оренди.

З аналогічним клопотанням від 17.03.2006 року N 19/1 позивач звернувся до КП "Київжитлоспецексплуатація".

Задовольняючи позовні вимоги господарський суд міста Києва зазначив, що згідно абзацу 2 частини третьої статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ), подані позивачем клопотання відповідач та третя особа повинні були розглянути і протягом п'ятнадцяти днів після їх надходження повідомити підприємство про своє рішення (надання дозволу щодо укладення договору оренди або відмову).

Частина третя статті 205 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) зазначає, що у випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

За умовами абзацу 4 частини третьої статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) у разі неотримання відповіді у встановлений строк, укладення договору оренди вважається погодженим з відповідним органом, уповноваженим управляти комунальним майном.

Відповіді про відмову позивачу у наданні дозволу на продовження терміну дії договору оренди Київська міська рада у встановлений чинний законодавством строк не надала.

Таким чином, суд дійшов висновку, що термін дії договору оренди нерухомого майна (нежилих будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади міста Києва за N 10/0803 від 24.04.2003 року є продовженим на той самий строк і на тих самих умовах у відповідності до частини другої статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) та статті 764 Цивільного кодексу України ( 435-15 ).

Лист КП "Київжитлоексплуатація" від 27.04.2006 року N 155/05-928 про закінчення дії договору оренди та звільнення позивачем орендованого приміщення як заперечення на продовження терміну дії спірного договору суд не прийняв до уваги у зв'язку з тим, що своїм мовчанням Київська міська рада надала згоду на продовження терміну дії договору оренди, отже станом на 27.04.2006 року договір оренди діяв вже з новим строком.

Приймаючи постанову про скасування рішення господарського суду першої інстанції апеляційний суд виходив з того, що при прийняті оскаржуваного рішення місцевий суд неправильно застосував норми матеріального права, а саме статті 777 Цивільного кодексу України ( 435-15 ), щодо переважного права наймача на укладення договору найму на новий строк та статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ), яка регулює порядок укладення договорів оренди, а не їх продовження.

Одночасно апеляційна інстанція зазначила, що відповідно до частини І статті 4 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) та частини 1 статті 319 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) власник на свій розсуд володіє, користується, розпоряджається належним йому майном.

24.04.2006 року закінчився строк дії спірного договору N 10/0803 оренди нежитлового приміщення загальною площею 71,8 кв. м., розташованого за адресою: м. Київ, вул. Софіївська, 10-6, укладеного між позивачем та відповідачем.

Відповідач листом від 27.04.2006 року N 155/05-928 повідомив позивача про припинення дії договору N 10/0803, а також про вимогу звільнити займане приміщення.

Оскільки відповідно до частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) повідомлення по припинення дії договору протягом місяця після закінчення договору оренди орендарю може надіслати орендодавець апеляційна інстанція обґрунтовано дійшла висновку про відсутність підстав вважати що ні одна із сторін договору не заявила про його припинення, оскільки зазначений лист є неналежним повідомленням, а також не погодилась, що своїм мовчанням Київська міська рада надала згоду на продовження терміну дії договору.

Крім того, враховуючи, що частина 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) передбачає умови, за яких договір вважається продовженим, апеляційна інстанція вірно зазначила, що стаття 9 цього Закону, яка регулює порядок укладення договорів оренди, не підлягає застосуванню до правовідносин щодо продовження його дії.

Обґрунтованим є посилання апеляційної інстанції на те, що переважне право може бути реалізовано лише у випадку наявності інших претендентів на оренду одного й того ж майна та рішення власника про передачу цього майна в оренду іншій особі, оскільки як передбачено пунктом 3 статті 17 зазначеного Закону ( 2269-12 ) після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки, має переважне право, за інших рівних умовах, на продовження договору оренди на новий термін.

Апеляційним судом встановлено, що Київська міська рада не приймала рішення про передачу в оренду спірного приміщення іншій особі, в зв'язку з чим відсутні підстави вважати, що переважне право позивача порушене.

За таких обставин, касаційна інстанція вважає, що Київський апеляційний господарський суд обґрунтовано відмовив в позові про визнання поновленим договору оренди нерухомого майна (нежилих будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади міста Києва N 10/0803 від 24.04.2003 року на строк і на тих самих умовах, що були раніше встановлені договором.

Твердження позивача, викладені в касаційній скарзі стосовно додаткових матеріалів, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції колегія не приймає до уваги, оскільки за обставин, викладених вище, зазначені докази не впливають на обґрунтованість постанови.

Заперечення стосовно висновків про права ТОВ "Стіф", яке є інвестором відповідно до інвестиційного договору N 16 від 17.04.2006 року, а також головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради також не приймаються до уваги, оскільки вони не стосуються предмету спору - договору оренди.

Одночасно касаційна інстанція вважає за необхідне зазначити, що Київський апеляційний господарський суд помилково послався в постанові на статтю 793 Цивільного кодексу України ( 435-15 ), згідно з якою договір найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається письмово і у разі укладення такого договору строком на один рік або більше ніж на один рік, він підлягає нотаріальному посвідченню, а також на статтю 220 вказаного кодексу, якою передбачено, що у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним і додаткового визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

Відповідно пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільний кодекс України ( 435-15 ) застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи спірний договір було укладено 24.04.2003 року, тобто до набрання чинності Цивільним кодексом України ( 435-15 ), а тому відсутні підстави застосовувати до нього правила щодо форми договору найму будівлі або іншої споруди, які набрали чинності з 01.01.2004 року.

Таким чином, касаційна інстанція доходить висновку, що постанова Київського апеляційного господарського суду підлягає залишенню без змін з урахуванням викладеного у даній постанові.

На підставі, керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 1 статті 111-9, статтею 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2007 року у справі N 3/451 господарського суду м. Києва залишити без змін, а касаційну скаргу Підприємства "Український центр духовної культури" Товариства "Знання" України без задоволення.

Головуючий Т.Дроботова

Судді Н.Волковицька Л.Рогач