Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.03.2005 Справа N 25/451

(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 12.05.2005 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Божок В.С. - головуючого, Бур'янової С.С., Костенко Т.Ф., розглянувши матеріали касаційної скарги СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків на постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.12.2004 р. у справі господарського суду м. Києва за позовом АКБ "Форум" до СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, в судовому засіданні взяли участь представники: позивача: Штелик В.М. (дов. від 01.10.2004 N 16/10-1), відповідача: Кондратьєва Ю.О. (дов. від 03.03.2005 N 283/9/10-1200), ВСТАНОВИВ:

Рішенням від 09.11.2004 господарського суду м. Києва позов АКБ "Форум" задоволено частково. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків N 0000682301/0 від 30.08.2004 р. в частині нарахування податкового зобов'язання в сумі 102177,88 грн. В іншій частині в позові відмовлено, податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Цим же рішенням з СДПІ у м. Києві на користь позивача стягнуто судові витрати в сумі 182,70 грн.

Постановою від 24.12.2004 Київського апеляційного господарського суду рішення від 09.11.2004 господарського суду залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, СДПІ у м. Києві звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити з огляду на порушення судами норм матеріального права, окрема, пп. 12.2.1, пп. 12.2.2 п. 12.2 ст. 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.94 N 334/94-ВР ( 334/94-ВР ) (далі - Закон N 334/94-ВР), пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 N 2181-III ( 2181-14 ) (далі - Закон N 2181-III), пп. 6.1.3 п. 6.1 Інструкції про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом ДПА України від 17.03.2001 N 110 ( z0268-01 ) (далі - Інструкція).

АКБ "Форум" подав до суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, прийняті у справі рішення та постанову господарських судів залишити без змін.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним відмовити в задоволенні касаційної скарги з наступних підстав.

Як було встановлено судовими інстанціями, які приймали рішення у даній справі, за результатами планової перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства АКБ "Форум" за період 01.10.2001 р. по 30.06.2003 р. СДПІ у м. Києві складено акт N 570/23-1/21574573 від 25.08.2004 р., у якому вказано про порушення позивачем п. 5.1, пп. 5.4.4, пп. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5, пп. 7.7.1, п. 7.6, пп. 12.2.1, пп. 12.2.2 п. 12.2 ст. 12 Закону N 334/94-ВР ( 334/94-ВР ) - неправомірне віднесення до складу валових витрат коштів, які спрямовані на формування страхового резерву за операціями по авалюванню векселів; віднесення до складу валових витрат витрат на проведення рекламних заходів без наявності інформації щодо послуг, які надаються банком, інформації щодо номера, дати ліцензії та найменування органу, що її видав.

На підставі вказаного акта СДПІ у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення N 0000682301/0 від 30.08.2004, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на прибуток банківських організацій - 116305,97 грн., з яких 2324 грн. - основний платіж, 73981,97 грн. - фінансові санкції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає обгрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат коштів, спрямованих на формування страхового резерву за операціями по авалюванню векселів.

Згідно пп. 5.2.1 Закону N 334/94-ВР ( 334/94-ВР ) до складу валових витрат платника податку відносяться суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

При цьому судами враховано, що договори на авалювання векселів, укладені між банком та векселедавцем, є підтвердженням факту надання послуг. Отже, витрати банку, що нараховані у зв'язку з наданням послуг по авалюванню векселів, повинні відноситись до складу валових витрат.

Відповідно до пп. 5.2.4 п. 5.2 ст. 5 Закону N 334/94-ВР ( 334/94-ВР ) до складу валових витрат відносяться суми коштів, внесені до страхових резервів у порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Згідно з пп. 12.2.2 вказаного Закону ( 334/94-ВР ) створення страхового резерву здійснюється (з урахуванням положень пп. 12.2.3 цієї статті) фінансовою установою самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для банків Національним банком України.

Правомірним в даному випадку є посилання судів на Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затверджене постановою Правління Національного банку України від 6 липня 2000 р. N 279 ( z0474-00 ) (далі - Положення), згідно п. 1.4 якого до заборгованості за кредитними операціями, що становлять кредитний портфель банку, належать гарантії та авалі, надані клієнтам (позабалансові рахунки 9020, 9023). Отже, надана гарантія платити вексель прирівнюється до виданого кредиту.

Відповідно до п. 1.5 Положення ( z0474-00 ) загальна заборгованість за кредитними операціями становить валовий кредитний ризик для кредитора і банки зобов'язані створювати та формувати резерви для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах. Створення страхового резерву у визначених випадках здійснюється банком самостійно і є обов'язковим для банку.

Відповідно до пп. 12.2.1 Закону N 334/94-ВР ( 334/94-ВР ) будь-який банк, а також будь-яка небанківська установа, створена згідно з нормами відповідних законів, зобов'язані створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному бор у (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів, а також гарантій, порук, придбаних цінних паперів, інших активних банківських операцій, які відносяться до їх господарської діяльності згідно з законодавством.

Розмір страхового резерву, що формується за рахунок валових витрат, визначається відповідно до пп. 12.2.3 п. 12.2 ст. 12 Закону N 334/94-ВР ( 334/94-ВР ) та не може перевищувати для комерційних банків 20 відсотків від суми боргових вимог, а саме сукупної заборгованості за кредитами, гарантіями та поруками, фактично наданими (виставленими на користь) дебіторам на останній робочий день звітного податкового періоду. Укладаючи договір на авалювання, банк фактично надає гарантію оплатити вексель.

При цьому колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що надана банком послуга є активною господарською операцією банку, яка згідно з Законом України "Про банки і банківську діяльність" ( 2121-14 ) відноситься до господарської діяльності банку.

За таких обставин судом правомірно задоволено позовні вимоги про визнання недійсним спірного повідомлення-рішення в частині донарахування податку (30%) в розмірі 24236,44 гривень та пені за його несплату в установлений термін в розмірі 57739,63 грн.

Крім того, судами встановлено, що до складу валових витрат позивачем віднесені витрати на проведення рекламних заходів без наявності інформації щодо послуг, які надаються банком, інформації щодо номера, дати ліцензії та найменування органу, що її вид в.

При цьому висновки акта перевірки про неправомірність віднесення до складу валових витрат у IV кварталі 2001 р. суми 27435,5 грн. згідно договору N 8 від 06.11.2001 р. та додатковій угоді до договору від 06.11.2001 р. та віднесення до валових витрат в I кварталі 2003 р. суми 1099,80 грн. за розміщення реклами у газеті "Добрий день" N 2 (132) позивачем не заперечувались, у зв'язку з чим суди, врахувавши пп. 17.1.3 Закону N 2181-III ( 2181-14 ), вважали обгрунтованим застосування у цьому зв'язку до позивача фінсанцій в розмірі 4115,33 грн. (що становить 50% від суми) та 170 грн. (10 неоподатковуваних мінімумів) відповідно та правомірно відмовили в позові в цій частині.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судові інстанції обгрунтовано, дослідивши копії розміщених рекламних матеріалів, які спростовують висновки акта перевірки щодо неправомірного віднесення в I кварталі 2003 р. витрат на виготовлення та розміщення в метро рекламних наклейок відповідно до акта виконаних робіт від 30.11.2002 р. з тих підстав, що в рекламних матеріалах відсутній номер чинної ліцензії і найменування органу, що її видав, задовольнили позов в частині нарахування позивачу суми податку в розмірі 3329,4 грн. та штрафних санкцій 2330,58 грн.

З тих же мотивів вбачається правомірним задоволення позову в частині суми податку в розмірі 294 грн. та штрафні санкції 176,40 грн., визначені у зв'язку з неправомірним (на думку ДПІ) віднесенням в II кварталі 2003 р. витрат на виготовлення в рекламних цілях рекламних листів відповідно до акта виконаних робіт від 30.04.2003 р., оскільки в рекламних матеріалах відсутній номер чинної ліцензії і найменування органу, що її видав. Судами враховано надані позивачем належним чином засвідчені копії рекламних листівок, дослідженням яких спростовуються висновки акта перевірки.

Судами також встановлено, що в II кварталі 2003 року позивачем було сплачено 16829,34 гривень ТОВ "Центр реклами та маркетингу" і віднесено цю суму до валових витрат без порушень чинного законодавства - чинна ліцензія та найменування органу, який її видав, в рекламній продукції зазначені, що підтверджується належним чином засвідченими копіями з газет (надані позивачем до справи). З врахуванням того, що судами встановлено, що висновки акта перевірки не відповідають фактичним обставинам, ними зроблено правомірний висновок про безпідставність нарахування позивачу сума податку в розмірі 5048,80 грн. та 3029,28 грн.

Щодо неправомірного віднесення до складу валових витрат витрати на страхування кредитних ризиків банку у I кварталі 2003 р. судами враховано, що позивачем заперечень не заявлено. Тому суму донарахованого податку на прибуток в сумі 854 грн. визначено правомірно, щодо штрафних санкцій, з урахуванням пп. 17.1.3, визначається до сплати 427,39 грн. (що становить 50% від суми недоплати).

Зважаючи на зазначене вище, колегія суддів зазначає, що господарськими судами дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому судові рішення відповідають чинному законодавству, обставинам справи і підстав для їх скасування немає.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 111-5, п. 1 ст. 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову від 24.12.2004 Київського апеляційного господарського суду у справі N 25/451 залишити без змін.