Про стягнення коштів

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.04.2005 Справа N 15/427

(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 30.06.2005 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Перепічая В.С. (головуючого), Вовка І.В., Гончарука П.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Січ" на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 24 лютого 2005 року у справі N 15/427 за позовом приватного підприємства "Електрокомплект" до товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Січ" про стягнення суми, - ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2004 року приватне підприємство "Електрокомплект" звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Січ" про стягнення 82798,54 грн. основного боргу та 132,48 грн. пені, посилаючись на невиконання відповідачем умов договору від 27 січня 2004 року щодо оплати отриманої продукції.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 17 листопада 2004 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 24 лютого 2005 року, позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 82798,54 грн. основного боргу, 132 грн. пені та судові витрати.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постановлені судові рішення та направити справу на новий судовий розгляд, посилаючись на допущені попередніми судовими інстанціями порушення норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення проти них, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, спір між сторонами виник з приводу невиконання відповідачем зобов'язань по оплаті відвантаженої йому 2 вересня 2004 року продукції на суму 82798,54 грн.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на відсутність у нього зобов'язань по оплаті вказаного товару, оскільки він його не отримував.

Довіреність від 31 серпня 2004 року на отримання Сергієнком А.В. продукції, на підставі якої позивачем було здійснене відвантаження продукції, є підробленою і ним не видавалась.

При прийнятті рішення судом дані доводи відповідача належним чином не перевірені.

Порядок реєстрації виданих довіреностей на одержання цінностей визначений відповідною Інструкцією, яка затверджена Наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року за N 99 ( z0293-96 ).

Бланки довіреностей є документами суворої звітності, а тому облік їх одержання, зберігання та використання встановлений Правилами виготовлення бланків цінних паперів і документів суворого обліку, затверджених Наказом Міністерства фінансів України, Службою безпеки України та Міністерством внутрішніх справ України ( z0008-94 ).

В порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), судом не перевірено, чи отримував відповідач бланки довіреностей з номером довіреності, яка видана Сергієнку А.В. на отримання цінностей у позивача та, чи видавалась вона в порядку, визначеному Інструкцією.

Зазначивши, що довіреність має необхідні реквізити, містить підписи відповідних осіб, завірені печаткою відповідача, суд дійшов висновку про те, що довіреність на отримання цінностей видана відповідачем уповноваженій ним особі.

При цьому, судом не враховано, що з'ясування питання про справжність підписів та печатки на довіреності потребує спеціальних знань, а отже для підтвердження чи спростування доводів сторони, незалежно від клопотань учасників судового процесу, необхідно було призначити відповідну судову експертизу.

За таких обставин, слід визнати, що висновки суду з цього питання не ґрунтуються на належних і допустимих доказах, а тому рішення суду першої інстанції не можна визнати таким, що постановлене з дотриманням норм процесуального права.

При розгляді справи за апеляційною скаргою відповідача, суд другої інстанції на вказані порушення не звернув належної уваги. Його твердження про те, що відповідачем при розгляді справи у суді першої інстанції не заявлялось клопотання про призначення експертизи, як і про те, що висновок експерта не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), не можна визнати таким, що ґрунтується на нормах Господарського процесуального кодексу України, оскільки саме суд визначає достатність доказів, їх належність і допустимість та дає їм оцінку в сукупності.

Не маючи висновку експерта та не перевіривши зазначені вище обставини, суд другої інстанції припустився тих же порушень, що і суд першої інстанції.

З огляду на викладене, постановлені у справі судові рішення не можна визнати законними, обґрунтованими, прийнятими у відповідності з нормами процесуального і матеріального права, фактичними обставинами та наявними матеріалами справи, а тому вони підлягають скасуванню, з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід урахувати наведене, з'ясувати дійсні права та обв'язки сторін, встановити фактичні обставини справи і, в залежності від встановленого та вимог закону, прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України - ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Січ" задовольнити.

Рішення господарського суду Запорізької області від 17 листопада 2004 року та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 24 лютого 2005 року у справі N 15/427 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.