Про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

05.06.2003 Справа N 25/412

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого судді, суддів, розглянувши касаційну скаргу ДПА у Н-ській області на постанову Н-ського апеляційного господарського суду від 06.02.2003 р. у справі N 25/412 господарського суду м. Н-ська за позовом ДП "Н-ський облавтодор" (далі - ДП) до ДПА у Н-ській області (далі - ДПА) про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, додані до неї документи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, колегія суддів встановила наступне.

Рішенням господарського суду м. Н-ська від ХХ.10.2002 р. у справі N <...> позов ДП задоволено. Рішення мотивоване тим, що позивач правомірно керувався вимогами Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) та відносив до складу валових витрат 85% вартості товарів, отриманих від нерезидента, що знаходиться в офшорній зоні, у податковому періоді, в якому відбулось оприбуткування таких товарів; позивач також у відповідності до вимог Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) включав до податкового кредиту суми податків, нараховані та сплачені ним при ввозі на митну територію України товарів.

Постановою Н-ського апеляційного господарського суду від ХХ.02.2003 р. у справі N <...> апеляційну скаргу ДПА залишено без задоволення, а рішення господарського суду м. Н-ська від ХХ.10.2002 р. залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою Н-ського апеляційного господарського суду від ХХ.02.2003 р., відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить скасувати вказану постанову з підстав неправильного застосування п.18.3 ст. 18 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ), пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ).

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

ДПА проведено перевірку дотримання вимог податкового законодавства при виконанні ДП умов зовнішньоекономічних контрактів протягом 2000 р. та I-III кварталів 2001 р., укладених з нерезидентом, який створений та здійснює діяльність в офшорній зоні.

За результатами перевірки складено акт N <...> від ХХ.04.2002 р. Серед іншого, в акті перевірки зазначено, що позивачем з фірмою "V" (Кіпр) були укладені зовнішньоекономічні контракти: від ХХ.10.99 р., від ХХ.02.2000 р., від ХХ.05.2000 р.; від ХХ.04.2001 р. На виконання умов вищезазначених контрактів фірмою "V" (Кіпр) було поставлено позивачу товар, який був позивачем частково оплачений; згідно довідки про розрахунки та залишки дебіторської і кредиторської заборгованості позивача з фірмою "V" за 2000-2001 рр. від ХХ.02.2002 р. N <...> кредиторська заборгованість позивача перед фірмою "V" за товари, отримані відповідно до зовнішньоекономічних угод, станом на ХХ.10.2001 р. склала <...> грн. На думку ДПА, при формуванні валових витрат, відображених у рядку 2 додатка Ж Декларації про прибуток підприємств у звітних періодах 2000 р. та у I-III кварталах 2001 р. позивач не застосував спеціальні правила п.18.3 ст. 18 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ), а саме - відніс до валових витрат 85% вартості фактично отриманої від нерезидента продукції, а не 85% вартості оплаченої продукції, як це вимагається Законом.

Таким чином, перевіркою встановлено, що позивач фактично занизив свої валові витрати у I, II, IV кварталах 2000 р. та завищив у III кварталі, що призвело до переплати податку на прибуток на <...> тис. грн. у I кварталі 2000 р. та на <...> тис. грн. у II кварталі 2000 р. та до несплати <...> тис. грн. податку на прибуток у III кварталі 2000 р.

З урахуванням переплати по податку за I і II квартали 2000 р. позивачу донараховано податку на прибуток за 9 місяців 2000 р. у сумі <...> тис. грн. Однак, враховуючи збитки IV кварталу 2000 р., недоплати до бюджету по податку на прибуток за 2000 р. встановлено не було.

У I кварталі 2001 р. позивач фактично занизив валові витрати, а у II-III кварталах 2001 р. завищив, що призвело до несплати за II квартал 2001 р. <...> тис. грн. податку на прибуток.

З урахуванням встановлених в ході перевірки збитків за I квартал 2002 р. в сумі <...> тис. грн. позивачу донараховано податок на прибуток за I квартал 2001 р. в сумі <...> тис. грн., який, враховуючи збитки III кварталу 2001 р., стягненню до бюджету не підлягає.

Згідно висновків акта перевірки суми донарахованого податку на прибуток до бюджету не стягуються, оскільки погашаються збитками наступних податкових: періодів. Таким чином, недоплата перед бюджетом по податку на прибуток у позивача відсутня.

Штрафні санкції у сумі <...> грн. згідно податкового повідомлення-рішення N 1 від ХХ.05.2002 р. та податкового - повідомлення рішення N 2 від XX.08.2002 р., були нараховані на підставі пп.17.1.3 п.17.3 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ), де вказано, що штрафні санкції стягуються у розмірі п'яти відсотків від суми недоплати за кожен з податкових періодів, установлених для такого податку.

Судом першої та апеляційної інстанцій зроблено правильні висновки про те, що оскільки перевіркою недоплати до бюджету по податку на прибуток встановлено не було, відповідно відсутня база для нарахування штрафних санкцій, а тому нарахування позивачу штрафних санкцій на підставі податкового повідомлення - рішення N 1 від ХХ.05.2002 р. та податкового повідомлення - рішення N 2 від ХХ.08.2002 р. було здійснено неправомірно.

Також згідно з п.18.3 ст. 18 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) у разі укладення договорів, які передбачають здійснення оплати товарів (робіт, послуг) на користь нерезидентів, що розташовані в офшорних зонах, чи при здійсненні розрахунків через таких нерезидентів або через їх банківські рахунки, незалежно від того, чи здійснюється така оплата в грошовій або іншій формі безпосередньо або через інших резидентів або нерезидентів, витрати платників податку на оплату вартості таких товарів (робіт, послуг) включаються до складу їх валових витрат у сумі, що становить 85 відсотків від оплаченої вартості цих товарів (робіт, послуг).

Зазначена норма визначає розмір валових витрат платника податків на оплату придбаного у офшорних компаній товару. Спеціальною нормою, яка визначає дату збільшення валових витрат виробництва (обігу), є пп.11.2.1 п.11.2 ст. 11 цього Закону ( 334/94-ВР ), відповідно до якого датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

За таких обставин позивач обгрунтовано відніс до складу валових витрат 85% вартості товарів, отриманих від нерезидента, що знаходиться в офшорній зоні, у податковому періоді, у якому відбулось оприбуткування таких товарів.

Актом перевірки також встановлено, що в порушення пп.7.4.1 та пп.7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) та п.7 Порядку ведення книги обліку придбання товарів (робіт, послуг), затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97 р. N 165 ( z0233-97 ), при визначенні суми податкового кредиту у березні-травні 2000 р. позивачем розрахунково визначена, а у червні-грудні 2000 р. і січні-серпні 2001 р. взагалі не визначалася сума ПДВ, яка припадає на оплачену вартість товарів, які відповідно до встановленого порядку не відносяться до складу валових витрат (15% суми оплаченої вартості товарів, придбаних у фірми "V" за період з ХХ.03.2000 р. по ХХ.10.2001 р.), відповідно позивачем було завищено суму податкового кредиту та занижено суму податкового зобов'язання.

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Позивачем при попередньому розгляді справи підтверджено, що ним було сплачено суми ПДВ при ввезенні товару на митну територію України. Оскільки пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) передбачає формування податкового кредиту саме з сум сплачених податків, колегія погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанцій, що позивачем правомірно віднесено до податкового кредиту всю суму ПДВ, сплаченого при ввезенні товарів, отриманих від фірми "V".

Виключний перелік витрат, що не включаються до складу валових витрат, міститься у п.5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ). До цього переліку не входять витрати на придбання товарів, отриманих від нерезидентів, що розташовані в офшорних зонах.

Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) не передбачає віднесення сум ПДВ до податкового кредиту пропорційно до включення до складу валових витрат, тому зменшення податкового кредиту позивача на суму 15% оплаченої вартості товарів, отриманих від нерезидента, що знаходиться в офшорній зоні, та донарахування йому податкового зобов'язання є неправомірним.

Крім того, податкове повідомлення рішення N 1 від ХХ.05.2002 р. та податкового повідомлення рішення N 2 від ХХ.08.2002 р. були оскаржені позивачем в порядку, передбаченому пп.5.2.2 п.5.2 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ). У двадцятиденний строк відповіді про результати розгляду скарги позивач не отримав, рішення про продовження строку розгляду скарги було надіслано позивачу із простроченням двадцятиденного строку, встановленого для надсилання такого рішення. Відповідач не заперечує про прийняття рішення з перевищенням строків, встановлених пп.5.2.2 п.5.2 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону ( 2181-14 ), вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту.

<...>

З урахуванням положень пункту 16.2 статті 16 цього Закону ( 2181-14 ) керівник відповідного контролюючого органу (або його заступник) може прийняти рішення про продовження строків розгляду скарги платника податків понад строки, визначені в абзаці першому цього підпункту, але не більше шістдесяти календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення двадцятиденного строку, зазначеного в абзаці першому цього підпункту.

Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом двадцятиденного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника контролюючого органу (або його заступника), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків. Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника контролюючого органу (або його заступника) про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення двадцятиденного строку, зазначеного в абзаці першому цього підпункту.

Оскільки судом першої інстанції встановлено, що рішення податкового органу про продовження строку розгляду скарги було відправлено позивачу з порушенням двадцятиденного строку, встановленого пп.5.2.2 п.5.2 ст. 5 згаданого Закону ( 2181-14 ), то правильним є висновок судів про повне задоволення скарги.

За цих обставин колегія суддів прийшла до висновку про правомірність застосування судом при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального права та відсутність підстав для її скасування.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ДПА залишити без задоволення.

2. Постанову Н-ського апеляційного господарського суду від ХХ.02.2003 р. у справі N <...> господарського суду м. Н-ська залишити без змін.