Тип: Постанова
№ 11/348
Дата: 10 червня 2004 р.
Статус: Не визначено
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.06.2004 Справа N 11/348
(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 09.09.2004 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України в складі колегії
головуючого Усенко Є.А.
суддів: Бакуліної С.В., Глос О.І.
розглянувши касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд-Оіл", ДПІ у Голосіївському районі м. Києва
на постанову від 17.12.03 р. Київського апеляційного господарського суду
у справі N 11/348 господарського суду м. Києва
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд-Оіл"
до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
за участю представників сторін:
від відповідача Нікітіна О.С.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду м. Києва від 14.11.2003 (суддя Кот О.В.) в задоволенні позову відмовлено з тих мотивів, що позивач безпідставно включив до складу валових витрат в IV кварталі 2001 року та в I кварталі 2002 року витрати по підключенню мобільних телефонів в загальній сумі 1785,72 грн., оскільки такі, як складова частина балансової вартості основних фондів групи 2 підлягають амортизації відповідно до ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ).
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у позивача законних підстав для включення до податкового кредиту в жовтні, грудні 2002 року та в січні і лютому 2003 року ПДВ в загальній сумі 6987,00 грн. за податковими накладними, що не відповідали підпункту 7.2.1 пункту 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ).
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2003 (судді: Новіков М.М., Мартюк А.І., Мачульський Г.М.) рішення суду першої інстанції частково скасовано, позов задоволено частково та визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ в Голосіївському районі м. Києва N 0000302203/1/1370 від 08.07.2003 про визначення позивачу податкового зобов'язання за платежем з податку на прибуток в сумі 900,00 грн., в тому числі 600,00 грн. - основний платіж і 300,00 грн. - штрафні санкції.
При цьому суд апеляційної інстанції виходив з того, що витрати позивача в сумі 1785,72 грн., як витрати по сплаті послуг зв'язку, відповідно до пункту 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) підлягають включенню до валових витрат виробництва та обігу.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
В касаційних скаргах позивач і відповідач просять скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови в позові та в частині задоволення позову відповідно, посилаючись на неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального права.
Позивач не реалізував процесуальне право на участь у засіданні суду касаційної інстанції.
Заслухавши представника відповідача, який підтримав касаційну скаргу відповідача, та його заперечення на касаційну скаргу позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в рішенні місцевого та постанові апеляційного господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до пп. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) під терміном "Основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.
Придбані позивачем мобільні телефони відповідають наведеному визначенню основних фондів, а згідно підпункту 8.2.2 ( 334/94-ВР ) цього пункту телефони входять до групи 2 основних фондів.
Підпунктом 8.3.6 ( 334/94-ВР ) пункту 8.3 цієї статті передбачено, що порядок бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів установлюється Міністерством фінансів України.
Відповідно до п.7 "Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 N 92 ( z0288-00 ) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.05.2000 за N 288/4509, придбані (створені) основні засоби зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. Одиницею обліку основних засобів є об'єкт основних засобів. Пунктом 8 цього Положення (стандарту) встановлено, що первісна вартість об'єкта основних засобів складається з таких витрат:
- суми, що сплачуються постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);
- реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються в зв'язку з придбанням (отриманням) прав на об'єкт основних засобів;
- суми ввізного мита;
- суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємству);
- витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів;
- витрати на транспортування, установку, монтаж, налагодження основних засобів;
- інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних засобів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою.
Відповідно до підпункту 8.4.1 пункту 8.4 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) у разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємства зареєстрований платником податку на додану вартість.
Оскільки витрати позивача по сплаті ТОВ "Юкон" вартості послуг по підключенню мобільних телефонів в сумі 1785,72 грн. безпосередньо пов'язані з доведенням цього виду основних засобів до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою, тобто для отримання можливості користуватися мобільним телефонним зв'язком, суд першої інстанції обгрунтовано вважав, що у позивача не було законних підстав для включення цих витрат до складу валових витрат.
Як передбачено пунктом 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ), не включаються до складу валових витрат, зокрема, витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 цього Закону.
Висновок суду першої інстанції щодо характеру витрат позивача в зазначеній сумі відповідають наявним у справі доказам, зокрема, копіям актів здачі-приймання робіт за грудень 2001 року - січень 2002 року, згідно яких ТОВ "Юкон" виконані, а позивачем прийняті послуги по підключенню трьох мобільних телефонів загальною вартістю 2250,00 грн., включаючи ПДВ і збір до Пенсійного фонду України; поясненням позивача, викладеним, зокрема в позовній заяві, щодо саме такого характеру послуг, з якими пов'язані його витрати, що мають відношення до даного спору; акту перевірки позивача від 10.06.2003 N 17-23/0305/31720936.
Висновок суду апеляційної інстанції, що вказані витрати позивача пов'язані з наданням йому послуг зв'язку, грунтується на підставі рахунку-фактури N СД1/21 від 21.12.2001 на суму 750,00 грн. та податкової накладної ТОВ "Юкон" від 21.12.2001 N 116 на цю ж суму, згідно яких ТОВ "Юкон" надані послуги зв'язку.
Однак, цей висновок не відповідає вимогам частини 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), відповідно до якої господарський суд оцінює докази у справі на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Сума в зазначених рахунку-фактурі та податковій накладній не відповідає сумі витрат позивача, якої стосується спір, а висновок суду апеляційної інстанції щодо змісту придбаних позивачем послуг суперечить поясненням самого позивача з цього приводу.
У зв'язку з наведеним колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що суд першої інстанції повно встановив обставини справи щодо характеру витрат позивача в сумі 1785,72 грн. та дав їм правильну юридичну оцінку, а тому у суду апеляційної інстанції були відсутні передбачені ст. 111-10 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) підстави для часткового скасування рішення місцевого господарського суду.
Що ж до висновку судів попередніх інстанцій про порушення позивачем при формуванні податкового кредиту в податкових деклараціях за жовтень, грудень 2001 року та за січень, лютий 2002 року підпункту 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ), то такий не відповідає правильному застосуванню цієї норми матеріального права.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач формував податковий кредит в зазначених податкових періодах, в тому числі, на підставі податкових накладних, в яких не було зазначено опис (номенклатура) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм) (податкова накладна N 4978 від 22.10.2002, виписана ТОВ "РосУкрЕнерго") та місце розташування юридичної особи (податкові накладні N 3084 від 26.12.2002, N 220 від 31.01.2003 та N 329 від 13.02.2003, виписані ТОВ "Блискавиця").
Позивач надав суду податкові накладні за цими ж номерами і датами, які повністю відповідають підпункту 7.2.1 пункту 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ). Доводи позивача про фактичне здійснення господарських операцій, на підтвердження яких видані вказані податкові накладні, у справі не спростовані.
Відповідно до абзацу першого підпункту 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом виконаних робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
За змістом абзацу другого підпункту 7.2.6 ( 168/97-ВР ) пункту 7.2 цієї статті його правило щодо звернення платника податку до податкової інспекції із заявою про включення до податкового кредиту сум ПДВ поширюється на випадки порушення продавцем порядку виписування податкової накладної на вимогу покупця згідно з цим же пунктом.
При підтвердженні позивачем належно оформленими податковими накладними сум ПДВ, включених до податкового кредиту у суду не було законних підстав для висновку про необгрунтоване формування позивачем податкового кредиту в жовтні, грудні 2002 року та в січні, лютому 2003 року в загальній сумі 6987,00 грн.
Беручи до уваги зазначене, постановлені у справі судові рішення в частині відмови в позові про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 08.07.2003 N 0000312203/1/1369 в частині донарахованого ПДВ в сумі 6987,00 грн. та застосованих на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) штрафних санкцій у сумі 3493,50 грн., розрахованої, виходячи із вказаної суми ПДВ, підлягають скасуванню із задоволенням позову в цій частині.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п.п. 2, 6 ст. 111-9, ч.1 ст. 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги ТОВ "Гранд-Оіл" та ДПІ у Голосіївському районі м. Києва задовольнити частково.
Скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2003.
Скасувати рішення господарського суду м. Києва від 14.11.2003 в частині відмови в позові про визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києві від 08.07.2003 N 0000312203/1/1369.
Позов задовольнити частково.
Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 08.07.2003 N 0000312203/1/1369 в частині визначення ТОВ "Гранд-Оіл" податкового зобов'язання за платежем з ПДВ у сумі 10480,50 грн., в тому числі 6987,00 грн. - основний платіж і 3493,50 грн. - штрафні санкції.
В іншій частині рішення господарського суду м. Києва від 14.11.2003 залишити без змін.