Тип: Постанова
№ 25/340
Дата: 06 квітня 2005 р.
Статус: Не визначено
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.04.2005 Справа N 25/340
(постанову залишено без змін постановою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 05.07.2005)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого - судді Кривди Д.С., суддів Жаботиної Г.В., Уліцького А.М. у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін: від позивача - Баришева Л.О., від відповідача - Кішинський Д.Г., розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2004 р. у справі N 25/340 господарського суду м. Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "САС" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "САС" звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва від 20.08.2004 р. N 1063/23-4/32494406.
Рішенням господарського суду м. Києва від 04.10.2004 р. (суддя С.М. Морозов), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2004 р. (судді: В.М. Коваленко, О.В. Вербицька, М.М. Малетич), позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "САС" задоволено: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва від 20.08.2004 р. N 1063/23-4/32494406; стягнуто з Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "САС" судові витрати у розмірі 203,00 грн.
Не погодившись з прийнятими у даній справі судовими рішеннями, Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Києва подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2004 р. та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволені позовних вимог. Свою вимогу Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Києва мотивує тим, що господарським судом першої та апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме: п. 1.2 та пп. 5.13.1 п. 5.13 Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість ( z0250-97 ).
Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом та апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва задоволенню не підлягає.
Як встановлено господарським судом, відповідачем проведено документальну перевірку правильності обчислення та своєчасності внесення позивачем до бюджету сум податку на додану вартість за період червень 2004 р., про що 20.08.2004 р. було складено акт. За результатами перевірки та відповідно до п. 3.1 ст. 3, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) відповідачем було прийнято спірне податкове повідомлення-рішення від 20.08.2004 р. N 1063/23-4/32494406, яким відповідачем виявлено завищенням суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 849551 грн.
Загальний порядок обчислення та сплати податку на додану вартість визначений ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ).
Згідно пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ): "У разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.
Підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період".
Згідно пп. 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ), яка, як встановлено господарським судом, була підставою для прийняття оспорюваного позивачем податкового повідомлення-рішення, орган державної податкової служби має право давати розпорядження про нарахування податку у разі коли розмір податку, зазначеного у декларації, є меншим за розмір, що випливає з поданих розрахунків. Додаткова сума податку, нарахована згідно з цим підпунктом, підлягає внесенню до бюджету у строки, зазначені у розпорядженні органу державної податкової служби, але не пізніше 10 календарних днів з дати виписки такого розпорядження. Отже, даною правовою нормою визначено право державної податкової служби приймати акт щодо нарахування податку, який підлягає сплаті платником податку, у разі коли розмір податку, зазначений в декларації, є меншим, ніж випливає з поданих розрахунків. Однак в порушення даної правової норми відповідач прийняв акт, яким виявлено завищення суми бюджетного відшкодування, проте дана сума не підлягала сплаті у строки, встановлені вищенаведеною правовою нормою.
Правила щодо визначення податкового зобов'язання контролюючим органом встановлено п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ), відповідно до пп. 4.2.2 якого контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо: а) платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію; б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях; в) контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання. Камеральною вважається перевірка, яка проводиться контролюючим органом виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, без проведення будь-яких інших видів перевірок платника податків; г) згідно з законами з питань оподаткування особою, відповідальною за нарахування окремого податку або збору (обов'язкового платежу), є контролюючий орган. Таким чином, у випадках, передбачених даною правовою нормою, на контролюючий орган покладено обов'язок визначити суму податкового зобов'язання платника податків.
Згідно п. 1.2 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України. Отже, податкове зобов'язання є зобов'язанням щодо сплати до бюджету відповідної суми коштів.
Проте, як вже було зазначено, відповідач прийняв спірне рішення, яким не було визначено суму податкового зобов'язання, що підлягає сплаті, а лише виявив завищення суми бюджетного відшкодування. Отже, відповідач при прийнятті оспорюваного позивачем рішення порушив пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ).
Згідно ч. 1 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Оскільки місцевим господарським судом та апеляційним господарським судом норми матеріального та процесуального права порушено не було, то підстави для скасування даних судових рішень відсутні.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2004 р. у справі N 25/340 - без змін.