Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.03.2005 Справа N 32/327

(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 21.04.2005 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Божок В.С. - головуючого Хандуріна М.І., Костенко Т.Ф.

розглянувши матеріали касаційної скарги ДПІ у Оболонському районі м. Києва

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2004 р.

у справі Господарського суду м. Києва

за позовом Підприємства "Міжрегіональний центр соціальної адаптації та реабілітації"

до ДПІ у Оболонському районі м. Києва

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

в судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: Баланін О.М. - директор,

відповідача: не з'явились,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням від 20.08.04 господарського суду м. Києва позов Підприємства "Міжрегіональний центр соціальної адаптації та реабілітації" задоволено. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 07.04.2004 р. N 0000412310/0, N 0000452340/0, N 0000422340/0 в частині донарахування 147815,7 грн.

Цим же рішенням з ДПІ у Оболонському районі м. Києва на користь позивача стягнуто 203 грн. судових витрат.

Постановою від 03.11.04 Київського апеляційного господарського суду рішення від 20.08.04 господарського суду м. Києва залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, ДПІ у Оболонському районі м. Києва звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати з огляду на неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема, пп.7.12.1 п.7.12 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" 28.12.94 N 334/94-ВР ( 334/94-ВР ) (далі Закон N 334/94-ВР), пп.3.1.1 п.3.1 ст. 3, пп.5.2.1 п.5.2 ст. 5, пп.7.3.1 п.7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97 N 168/97-ВР ( 168/97-ВР ) (далі Закон N 168/97-ВР).

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акту, знаходить необхідним відмовити в задоволенні касаційної скарги з наступних підстав.

Як було встановлено судовими інстанціями, які приймали рішення у даній справі, за результатами документальної перевірки позивача ДПІ у Оболонському районі м. Києва складено акт від 07.04.04 N 468-23-4-25384680, в якому, серед іншого, зроблений висновок про порушення підприємством , п.п.7.3.1 п.7.3 ст. 7, п.п.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону N 168/97-ВР ( 168/97-ВР ) та п.п.7.12.1 п.7.12 ст. 7 Закону N 334/94-ВР ( 334/94-ВР ).

Зокрема в акті перевірки вказано, що відповідно наданих на перевірку відомостей валових витрат, відомостей нарахування та виплати заробітної плати за II півріччя 2000 р. встановлено, що заробітна плата за вересень, жовтень, листопад, грудень 2000 р. на підприємстві не нараховувалась і не виплачувалась. У графі 14 - "витрати на оплату праці, включаючи внески на соціальні заходи" податкової декларації про прибуток підприємства за 2000 р. підприємство за IV квартал 2000 р. проставило прочерки. Також, підприємством у IV кварталі 2000 р. проставлено прочерки у графі 9 - "сума загальних витрат на оплату праці, віднесених до валових витрат в звітному періоді" податкового звіту про прибуток, що звільняється від оподаткування, для підприємств, заснованих всеукраїнськими громадськими організаціями інвалідів за 2000 р. Тобто, при відсутності витрат на оплату, праці в IV кварталі 2000 р. підприємство неправомірно користувалось пільгою, встановленою п.п.7.12.1 п.7.12 ст. 7 Закону NN 334/94-ВР ( 334/94-ВР ), п.п.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону 168/97-ВР ( 168/97-ВР ), в результаті чого занизило податок на прибуток за IV квартал 2000 р. на 1770 грн. та ПДВ за грудень 2000 р. на 120 грн., за січень 2001 р. на 120 грн. Також перевіркою встановлено, що підприємство в порушення п.п.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України N 168/97-ВР неправомірно користувалося пільгою з ПДВ при реалізації в вересні, листопаді 2000 р. покупних товарів ТОВ "ЗЕРВН", про що свідчать накладні: N 18 від 14.09.00 на суму 9600 грн., N 18 від 20.09.00 на суму 11520 грн., N 25 від 15.11.00 на суму 5796 грн., що призвело до заниження ПДВ за вересень 2000 р. на 3840 грн., за листопад 2000 р. - на 966 грн. Крім того, в акті вказується про неправомірне користування пільгою, встановленою п.п.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України N 168/97-ВР, заниження підприємством ПДВ на загальну суму 89516,8 грн. та завищення податкового кредиту за липень-грудень 2002 р., оскільки чисельність працюючих на підприємстві інвалідів була меншою за законодавчо встановлену межу. Висновок зроблений на підставі опитувань громадян С.М.М. та С.С.М., які пояснили, що у вказані періоди С.М.М. на підприємстві не працював. В акті перевірки відповідач також посилається на порушення позивачем п.п.7.3.1 п.7.3 ст. 7 Закону 168/97-ВР внаслідок не включення до складу податкових зобов'язань по ПДВ за квітень 2002 р. в сумі 12150 грн., отриманих у складі попередньої оплати за покупні товари.

На підставі наведеного акту ДПІ у Оболонському районі м. Києва 07.04.04 прийнято податкові повідомлення-рішення:

N 0000412310/0, яким згідно з п.п."б" п.п.4.2.2 п.4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.06.00 N 2181-III ( 2181-14 ) (далі Закон N 2181-III), відповідно до п.п.7.12.1 п.7.12 ст. 7 Закону N 334/94-ВР ( 334/94-ВР ), п.п.17.1.3 п.17.1 ст. 17 Закону N 2181-III, позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток у загальній сумі 2655 грн., в тому числі 1770 грн. податку на прибуток та 885 грн. штрафних санкцій по податку на прибуток;

N 0000452340/0, яким згідно з п.п."б" п.п.4.2.2 п.4.2 ст. 4 Закону N 2181-III ( 2181-14 ), відповідно до п.п.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України N 168/97-ВР ( 168/97-ВР ), п.п.17.1.3 п.17.1 ст. 17 Закону N 2181-III, п.17 Указу Президента України "Про деякі зміни в оподаткуванні" ( 857/98 ) позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування за серпень 2002 р. на 6600 грн., за листопад 2002 р. - на 1569 грн. та застосовані штрафні санкції в розмірі 4084,5 грн.;

N 0000422340/0, яким згідно з п.п."б" п.п.4.2.2 п.4.2 ст. 4 Закону N 2181-III ( 2181-14 ), відповідно до п.п.3.1.1 п.3.1 ст. 3, п.п.5.2.1 п.5.2 ст. 5, п.п.7.3.1 п.7.3 ст. 7 Закону N 168/97-ВР, п.п.17.1.3 п.17.1 ст. 17 Закону N 2181-III позивачу визначено податкове зобов'язання по ПДВ у загальній сумі 184827,45 грн., в тому числі 123218,3 грн. ПДВ та 61609,15 грн. штрафних санкцій по ПДВ.

Відповідно до п.п.7.12.1 п.7.12 ст. 7 Закону N 334/94-ВР ( 334/94-ВР ) звільняється від оподаткування прибуток підприємств та організацій громадських організацій інвалідів, майно яких є їх власністю, отриманий від продажу товарів (робіт, послуг), крім підакцизних товарів та прибутку, одержаного від грального бізнесу, де протягом попереднього звітного (податкового) періоду кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи, становить не менше 50 відсотків загальної чисельності працюючих за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить протягом звітного періоду не менше 25 відсотків суми загальних витрат на оплату праці, що відносяться до складу валових витрат виробництва (обігу).

При цьому судами встановлено, що в періоді, який перевірявся, чисельність працюючих на підприємстві інвалідів дорівнювала законодавчо встановленій межі. На підприємстві мала місце затримка заробітної плати, а не її відсутність.

Пільга, передбачена п.п.7.12.1 п.7.12 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) надається підприємству за умови, що фонд оплати праці інвалідів становить не менше 25% суми загальних витрат на оплату праці. Тому, хоча фонд оплати праці інвалідів в періоді, який перевірявся, і дорівнював нулю, але ж і не був меншим за 25% загальних витрат підприємства на оплату праці.

Отже, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає обгрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про те, що позивач мав право на користування вищезазначеною пільгою по податку на прибуток, а тому підстав для донарахування податку на прибуток та застосування штрафу за цим епізодом у відповідача не було.

Згідно з п.п.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону N 168/97-ВР ( 168/97-ВР ) операції з продажу товарів (робіт, послуг), за винятком підакцизних товарів, грального бізнесу, покупних товарів підприємствами та організаціями громадських організацій інвалідів, майно яких є їх власністю, де кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи, становить протягом попереднього звітного періоду не менше 50 відсотків загальної чисельності працюючих, і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить протягом попереднього звітного періоду не менше 25 відсотків суми загальних витрат на оплату праці, що відносяться до складу валових витрат виробництва (обігу) від оподаткування звільняються.

Оскільки судами встановлено, що розмір оплати праці інвалідів у зазначений період не був нижчим законодавчо встановленої межі, правомірним є також їх висновок про те, що ПДВ за грудень 2000 р. - січень 2001 р., а також штрафні санкції по ПДВ донараховані позивачу безпідставно.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає обгрунтованою позицію судових інстанцій щодо неправомірності висновку ДПІ у Оболонському районі м. Києва про порушення позивачем п.п.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) по операціям з продажу ТОВ "ЗЕР-ВН" спеціальної фарби. Відповідач визнав таку фарбу як покупний товар і тому вважає, що дія п.п.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України "Про податок нас додану вартість" щодо пільгового оподаткування на операції з реалізації фарби не розповсюджується.

Судами з'ясовано, що під час реалізації фарби мала місце її суттєва доробка - фарбу було розведено до консистенції робочого розчину з використанням розчинника, просіяно через металеві сита для відокремлення згустків та здійснено фасування фарби у іншу тару, у зв'язку з чим судами обгрунтовано визначено, що реалізована позивачем фарбу в її кінцевому вигляді є продукцією власного виробництва, а не покупним товаром.

За таких обставин, суди дійшли правильного висновку про правомірність користування позивачем пільгою, встановленою п.п.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону N 168/97-ВР ( 168/97-ВР ) під час реалізації продукції власного виробництва, а тому підстав для донарахування позивачу 3840 грн. ПДВ за вересень 2000 р. та 966 грн. ПДВ за листопад 2000 р. і застосовування штрафних санкцій за цим епізодом у відповідача не було.

При цьому судами обгрунтовано враховано положення п.п.15.1.1 п.15.1 ст. 15 Закону N 2181-III ( 2181-14 ), згідно якого за винятком випадків, визначених п.п.15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до п.п.15.1.2 вказаного Закону ( 2181-14 ) податкове зобов'язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного у підпункті 15.1.1 цього пункту, у разі коли:

а) податкову декларацію за період, коли виникло податкове зобов'язання, не було подано;

б) судом встановлено скоєння злочину посадовими особами платника податків або фізичною особою - платником податків щодо умисного ухилення від сплати зазначеного податкового зобов'язання.

Судами враховано, що доказів про існування обставин, зазначених у п.п.15.1.2 п.15.1 ст. 15 Закону N 2181-III ( 2181-14 ), відповідачем суду не надано.

За таких обставин є правомірним висновок судів попередніх інстанцій про відсутність у відповідача законних підстав визначати позивачу суму податкових зобов'язань по ПДВ та податку на прибуток за 2000 р., січень 2001 р. - податкові періоди, за якими сплинув строк давності.

Обгрунтованою також є позиція судових інстанцій про неправомірність висновків відповідача щодо безпідставного користування позивачем пільгою, встановленою п.п.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону N 168/97-ВР ( 168/97-ВР ) в липні-грудні 2002 року.

При цьому судами взято до уваги, що ДПІ у Оболонському районі м. Києва посилається виключно на пояснення громадян С.С.М. та С.М.М., який за наказом про призначення N 10/01 від 02.01.02 знаходився у трудових відносинах з підприємством та є інвалідом 2 групи, фактично на підприємстві не працював, а був зачислений з метою дотримання підприємством долі інвалідів у загальній чисельності працюючих.

З врахуванням того, що наведені пояснення, на які посилався відповідач, не є доказами у господарському процесі в розумінні ст.ст. 32, 33 ГПК України ( 1798-12 ), а також той факт, що надані позивачем табелі обліку робочого часу по підприємству та відомості нарахування та виплати заробітної плати, які підтверджують той факт, що С.М.М. працював на підприємстві та отримував заробітну плату, тобто, перебував у трудових відносинах з підприємством, суди дійшли правомірного висновку про безпідставність донарахування позивачу ПДВ та зменшення суми бюджетного відшкодування за липень-грудень 2002 р.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується також з висновком судів про неправомірність донарахуванням позивачу 12150 грн. ПДВ та застосування штрафних санкцій по епізоду, пов'язаному з не включенням позивачем до податкових зобов'язань суми податку, отриманого у складі попередньої оплати за товари.

Судовими інстанціями встановлено, що у квітні 2002 р. на банківській рахунок позивача надійшли кошти у розмірі 72900 грн. як попередня оплата поставленого товару від ТОВ "Ініт", в тому числі ПДВ у розмірі 12150 грн. Сума ПДВ позивачем до складу податкових зобов'язань у квітні 2002 р. не включена (мотивовано затримкою банківських документів).

Згідно з п.п.7.3.1 п.7.3 ст. 7 Закону N 168/97-ВР ( 168/97-ВР ) датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, а в разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Отже, позивач повинен був включити до податкових зобов'язань по ПДВ суму 12150 грн. по факту оплати.

Зазначена сума відображена позивачем у складі податкових зобов'язань в травні 2002 р., тобто в наступному податковому періоді, що підтверджується наданими до справи витягом з книги продажу товарів та податковою декларацією позивача за травень 2002 р.

При цьому судами досліджено витяг з особового рахунку позивача по ПДВ за 2002 рік, з якого вбачається, що в квітні, травні та наступних податкових періодах, позивач мав переплату по ПДВ у розмірі, що перевищувала 12150 грн.

За таких обставин правомірним є висновок судів про те, що несвоєчасне відображення позивачем у складі податкових зобов'язань 12150 грн. ПДВ не вплинуло на розрахунки позивача з бюджетом, оскільки у зазначений період позивач мав суму відшкодування, що перевищувала розмір неврахованих зобов'язань.

Зважаючи на зазначене вище, колегія суддів вважає, що господарськими судами дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому судові рішення відповідають чинному законодавству, обставинам справи і підстав для їх скасування немає.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 111-5, п.1 ст. 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову від 03.11.04 Київського апеляційного господарського суду у справі N 33/327 залишити без змін.