Про стягнення коштів

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.06.2004 Справа N 41/299-03

(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 16.09.2004 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Подоляк О.А.

суддів: Бур'янової С.С., Семчука В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної інспекції з контролю за цінами в Харківській області

на постанову від 04.02.2004 р. Харківського апеляційного господарського суду

у справі N 41/299-03

за позовом Державної інспекції з контролю за цінами в Харківській області (надалі - Інспекція)

до ТОВ "Хлібозавод "Олексіївський" (надалі - Товариство)

про стягнення 2 950,80 грн.

за участю представників:

від позивача - не з'явились

від відповідача - не з'явились

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2003 р. Інспекція звернулась до суду з позовом про стягнення з Товариства економічних санкцій у сумі 983,60 грн. та штрафу у сумі 1 967,20 грн. за порушення державної дисципліни цін, що полягало у завищенні оптово-відпускної ціни на хліб за рахунок перевищення граничного рівня рентабельності.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що розпорядження Харківської обласної державної адміністрації від 07.07.2003 р. N 210 "Про заходи щодо недопущення необґрунтованого підвищення споживчих цін", яке встановило обмеження цін на хліб, є незаконним.

Рішенням господарського суду Харківської області від 17.12.2003 р. (суддя Мінаєва О.М.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.02.2004 р. (судді: Олійник В.Ф., Гончар Т.В., Кравець Т.В.), в позові відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням та постановою, Інспекція звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, провадження у справі припинити, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права. Оскаржувач вважає, що суди неправильно застосували припис частини другої статті 8 Закону України "Про ціни і ціноутворення" ( 507-12 ), а також порушили вимоги статті 16 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі - ГПК України) щодо розгляду справи у першій інстанції господарським судом Харківської області, оскільки предметом спору, на його думку, є правомірність видання Харківською обласною державною адміністрацією розпорядження від 07.07.2003 р. N 210 "Про заходи щодо недопущення необґрунтованого підвищення споживчих цін".

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України ( 1798-12 ) касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийняте з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Статтею 116 Конституції України ( 254к/96-ВР ) серед повноважень Кабінету Міністрів України встановлено, зокрема, забезпечення цінової політики.

Згідно статті 8 Закону України "Про ціни і ціноутворення" ( 507-12 ), державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення:

державних фіксованих цін (тарифів);

граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів.

В разі надмірного зростання цін, раніше виведених з-під контролю за рішенням Кабінету Міністрів України, виконавчих комітетів обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад, допускається тимчасове повернення до державного регулювання цін і тарифів.

Урядом України можуть вводитись інші методи державного регулювання цін і тарифів.

Статтею 4 Закону ( 507-12 ) встановлено, що Кабінет Міністрів України:

забезпечує здійснення в республіці державної політики цін;

визначає перелік продукції, товарів і послуг, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи на які затверджуються відповідними органами державного управління;

визначає повноваження органів державного управління в галузі встановлення і застосування цін (тарифів), а також по контролю за цінами (тарифами).

В обґрунтування вимог про стягнення з Товариства економічних санкцій у сумі 983,60 грн. та штрафу у сумі 1 967,20 грн. за порушення державної дисципліни цін, що полягало у завищенні оптово-відпускної ціни на хліб за рахунок перевищення граничного рівня рентабельності, Інспекція посилалась на те, що розпорядження Харківської обласної державної адміністрації від 07.07.2003 р. N 210 "Про заходи щодо недопущення необґрунтованого підвищення споживчих цін", яка встановила обмеження цін на хліб, є законним, відповідає положенням Закону України "Про ціни і ціноутворення" ( 507-12 ), відповідачем не оскаржувалось, хоча й не виконувалось.

Разом з тим, господарські суди підставно не погодились з вищенаведеними висновками Інспекції з підстав їх суперечності вимогам чинного законодавства, та, як наслідок, обґрунтовано відмовили в позові.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ), органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У силу частини 2 статті 4 ГПК України ( 1798-12 ), господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Відповідно до пункту 12 Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 р. N 1548 ( 1548-96-п ) "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)", Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації не були наділені, на момент виникнення спірних правовідносин та прийняття Харківською обласною державною адміністрацією розпорядження від 07.07.2003 р. N 210 "Про заходи щодо недопущення необґрунтованого підвищення споживчих цін", правом регулювати (встановлювати) граничні торговельні надбавки на зерно, борошно, хліб і хлібобулочні вироби, макаронні вироби, крупи, цукор, яловичину, ковбаси варені, молоко, сир, масло вершкове та олію.

Пункт 12 наведеної постанови Кабінету Міністрів України ( 1548-96-п ) було доповнено абзацом, який передбачив таке право обласним державним адміністраціям, лише Постановою Кабінету Міністрів України N 1150 ( 1150-2003-п ) від 24.07.2003 року.

Згідно із статтею 5 Указу Президента України від 10.06.1997 р. N 503/97 ( 503/97 ) "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не передбачено в цих актах. Згідно з частиною другою статті 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" ( 586-14 ) розпорядження голів місцевих державних адміністрацій є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами лише якщо вони прийняті в межах їх компетенції.

За таких обставин, господарські суди правильно не застосовували приписи розпорядження Харківської обласної державної адміністрації від 07.07.2003 р. N 210 "Про заходи щодо недопущення необґрунтованого підвищення споживчих цін" до спірних відносин сторін на підставі частини другої статті 4 ГПК України ( 1798-12 ).

Посилання оскаржувача на порушення судами правил ГПК України ( 1798-12 ) про підсудність також є безпідставними. Доводи про те, що спір у даній справі відноситься до виключної підсудності господарського суду міста Києва, є хибними.

Відповідно до частини четвертої статті 16 ГПК України ( 1798-12 ) справи у спорах, у яких відповідачем є вищий чи центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим або Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, а також справи, матеріали яких містять державну таємницю, розглядаються господарським судом міста Києва.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну інспекцію з контролю за цінами, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2000 р. N 1819 ( 1819-2000-п ) (далі - Положення), Інспекція є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінекономіки і підпорядковується йому. Відповідно до пункту 11 Положення Інспекція має територіальні органи - державні інспекції з контролю за цінами в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, які становлять єдину систему органів державного контролю за цінами, а за приписом пункту 17 Положення Інспекція та її територіальні органи є юридичними особами. Тому позивач у справі не відноситься до кола органів, зазначених у частині четвертій статті 16 ГПК України ( 1798-12 ). З огляду на предмет спору та склад сторін у даній справі судовими інстанціями правильно визначено підсудність справи за правилами статті 15 ГПК України.

Посилання оскаржувача на порушення і неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження.

Приймаючи постанову, апеляційний господарський суд надав вірну юридичну оцінку обставинам справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначеного судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної інспекції з контролю за цінами в Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.02.2004 р. у справі N 41/299-03 залишити без змін.