Про визнання недійсним рішення

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.03.2005 Справа N 25/294

(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 28.04.2005 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кривди Д.С.,

суддів: Жаботиної Г.В., Уліцького А.М.

розглянувши касаційну скаргу ДПІ у Печерському районі м. Києві

на постанову від 23.11.2004 Київського апеляційного господарського суду

та на рішення від 27.09.2004

у справі N 25/294 господарського суду м. Києва

за позовом ВАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії Печерського відділення N 3715 м. Києва

до ДПІ у Печерському районі м. Києві

про визнання недійсним рішення за участю представників сторін

від позивача: Требух Ю.М., Мосєйчук Т.Ф., дов.

від відповідача: Басалієва А.В., дов.

ВСТАНОВИВ:

ВАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії Печерського відділення N 3715 м. Києва звернувся до господарського суду м. Києва з позовом до ДПІ у Печерському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення N 1782312/0 від 25.11.2003.

Рішенням від 27.09.2004 господарський суд м. Києва (суддя Морозов С.М.) позов задовольнив, встановивши відсутність порушень, за які було нараховано штрафні санкції спірним податковим повідомленням-рішенням.

Постановою від 23.11.2004 Київський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Новікова М.М. - головуючого, Мартюк А.І., Мачульського Г.М.) рішення залишив без змін, погодившись з висновками суду першої інстанції.

Ухвалою від 07.02.2005 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою відповідача, яка мотивована порушенням судом апеляційної інстанції п. 16 ст. 3, п. 2 ч. 4 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" ( 2121-14 ).

Заслухавши суддю-доповідача Уліцького А.М., представників сторін, перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, спірне податкове повідомлення-рішення N 1782312/0 від 25.11.2003 про застосування до позивача штрафних санкцій в порядку п. 1 ст. 17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових рахунків у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) було винесено відповідачем через виявлення згідно Акту N 000992 від 17.11.2003 порушень ст. 3 вказаного закону та п.п. 1-4 ч. 2 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" ( 2121-14 ), оскільки в період з 01.01.2001 до 31.12.2001 позивач здійснював продаж лотерейних квитків "сімейне лото" без застосування реєстраторів розрахункових операцій, хоча вказані операції, на думку відповідача, в цей період не відносились до банківських операцій за відсутності у позивача письмового дозволу НБУ на право здійснювати такі операції.

Згідно з п. 1.9 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) податкове повідомлення - це письмове повідомлення контролюючого органу про обов'язок платника податків сплатити суму податкового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Законом.

Податкове зобов'язання та податковий борг згідно п.п. 1.2, 1.3 ст. 1 цього ж Закону ( 2181-14 ) є зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів узгоджене самостійно платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, або у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Відповідно до пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) визначення податкового зобов'язання контролюючим органом самостійно передбачено за вичерпним переліком обставин визначених законом.

Суди встановили, що підставами для видання оспореного позивачем податкового повідомлення-рішення були не податкові зобов'язання, податковий борг, засновані на обов'язкових платежах до бюджетів або державних фондів, а санкції за порушення певних правил торгівлі, які на момент винесення цих повідомлень-рішень не було визнано у судовому або адміністративному порядку обґрунтованими і такими, що підлягають примусовому стягненню, а також не визнані платником податків.

З встановлених обставин судова колегія дійшла висновку, що застосовані оспорюваним податковим повідомленням-рішенням штрафні санкції, встановлені Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ), не є податковим зобов'язанням та не можуть стягуватись за процедурою, передбаченою Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ), тому оспорюване повідомлення-рішення не відповідає встановленому законодавством порядку притягнення до відповідальності за таке порушення.

Разом з тим, судами першої та апеляційної інстанції встановлена відсутність з боку позивача порушень, за які було застосовано штрафні санкції спірним податковим повідомленням-рішенням, врахувавши наступне.

Штрафні санкції спірним податковим повідомленням-рішенням було застосовано на підставі п. 1 ст. 17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових рахунків у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) (далі - Закон N 265/95), згідно якого за порушення вимог цього Закону до суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції у п'ятикратному розмірі вартості проданих товарів (наданих послуг), на які виявлено невідповідність, зокрема, у разі непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій.

Стаття 1 Закону N 265/95 ( 265/95-ВР ) передбачає, що реєстратори розрахункових операцій застосовуються фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності або юридичними особами (їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами) (далі - суб'єкти підприємницької діяльності), які здійснюють операції з розрахунків в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також уповноваженими банками та суб'єктами підприємницької діяльності, які виконують операції купівлі-продажу іноземної валюти.

Відповідно до п. 2 ст. 9 Закону N 265/95 ( 265/95-ВР ) реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються при виконанні усіх банківських операцій (крім операцій з купівлі-продажу іноземної валюти).

Тобто вказаним законом ( 265/95-ВР ) передбачено застосування реєстраторів розрахункових операцій уповноваженими банками лише щодо операцій купівлі-продажу іноземної валюти.

Перелік банківських операцій, які мають право здійснювати банки, передбачено ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" ( 2121-14 ). Зокрема, ч. 4 передбачені види банківських операцій, які банки мають право здійснювати за умови отримання письмового дозволу Національного банку України. До них згідно з п. 2 цієї частини належать операції зі здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї.

Таким чином, суди при розгляді справи дійшли правильного висновку щодо відсутності у позивача обов'язку застосовувати реєстратор розрахункових операцій при продажу лотерейних квитків, оскільки такі операції є банківськими.

Доводи відповідача щодо відсутності в період з 01.01.2001 до 31.12.2001 у позивача дозволу на здійснення такої діяльності правомірно не взяті судами до уваги, оскільки ч. 4 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" ( 2121-14 ) визначає залежність від наявності у банку відповідного дозволу наявність у нього права на здіснення певних операцій, а не віднесення цього виду операцій до банківських операцій.

Тобто доводи відповідача не спростовують віднесення вказаних операцій до банківських, а штрафні санкції спірним податковим повідомленням-рішенням були застосовані за незастосування реєстратора розрахункових операцій, а не за відсутність відповідного дозволу у позивача.

З огляду на викладене судова колегія не вбачає підстав для скасування рішення і постанови у справі та задоволення касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2004 у справі N 25/294 залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.