Щодо договорів про відповідальне зберігання

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

14.03.2005 Справа N 1/604-26/212

Постанову залишено без змін постановою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 24 травня 2005 року

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого Щотки С.О., суддів: Подоляк О.А., Семчука В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу АБ "Брокбізнесбанк" на постанову від 22.12.2004 р. Львівського апеляційного господарського суду у справі N 1/604-26/212 за позовом АБ "Брокбізнесбанк" (надалі - Банк) до ВАТ "Радехівський цукровий завод" (надалі - Завод); треті особи - ТОВ "Міжрегіонгаз"; ТОВ "Енергетична компанія "Укренергоресурс"; ТОВ "Торговий дім "Укренергоресурс", про стягнення 13085642 грн., за участю представників: від позивача - Міщенко О.П., Пастуховська Ж.П., від відповідача - Овчарук В.І., від третіх осіб - не з'явились, ВСТАНОВИВ:

В серпні 2004 р. Банк звернувся до суду з позовом про стягнення із Заводу 13085642 грн. збитків.

В обґрунтування позову позивач посилався на те, що ним було надані кредити ТОВ "Міжрегіонгаз", ТОВ "Енергетична компанія "Укренергоресурс" та ТОВ "Торговий дім "Укренергоресурс" (треті особи). Для забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами між позивачем та третіми особами були укладені договори застави цукру-піску. Вказане заставне майно на підставі тристоронніх договорів про відповідальне зберігання знаходились на зберіганні у Заводу. Треті особи в рахунок погашення заборгованості по кредитних договорах на підставі актів приймання-передачі від 23.07.2004 р. передали заставне майно позивачеві. Однак при пред'явленні цих актів відповідач як зберігач відмовився передати цукор-пісок, чим наніс позивачеві збитки в оспорюваній сумі.

Відповідач проти пред'явленого позову заперечував, посилаючись на відсутність договірних відносин щодо відповідального зберігання цукру-піску між ним, позивачем та третіми особами, а також вказував на те, що поставок на склад Заводу від зазначених осіб не здійснювалось, а копії договорів про відповідальне зберігання є підробленими.

Рішенням господарського суду Львівської області від 17.09.2004 р. (судді: Деркач Ю.Б., Гоменюк З.П., Синчук М.М.) позов задоволено.

Рішення мотивовано тим, що договори на відповідальне зберігання N 57 від 15.04.2003 р., N 140 від 22.01.2004 р. та N 73 від 23.01.2004 р. відповідають вимогам закону, пов'язані з кредитними договірними відносинами позивача і третіх осіб та породжують відповідні цивільно-правові зобов'язання для відповідача, тому на підставі ст. ст. 936, 942, 951 ЦК України ( 435-15 ) позов підлягає задоволенню.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.12.2004 р. (судді: Юркевич М.В., Городечна М.І., Бонк Т.Б.) скасовано рішення господарського суду Львівської області від 17.09.2004 р., в позові відмовлено.

Постанова мотивована тим, що відповідно до п. 1 ст. 951 ЦК України ( 435-15 ) збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) речі, відшкодовуються зберігачем у розмірі її вартості, а Банк не є поклажодавцем. Крім цього, позивач не довів факту поставки цукру-піску на склад відповідача, а копії договорів на відповідальне зберігання оспорюються відповідачем на предмет їх достовірності та підписання неналежною посадовою особою.

Не погоджуючись з постановою, Банк звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи із наступного.

Відповідно до положення ч. 2 ст. 1115 ГПК України ( 1798-12 ) касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів.

Матеріали справи свідчать про те, що вирішуючи спір, пов'язаний з відшкодуванням збитків, суди неправильно розподілили між сторонами обов'язок доказування, тобто не визначили, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 ГПК України ( 1798-12 ). Виходячи з цього, позивач повинен був довести наявність збитків і неправомірної поведінки, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням збитків, розмір відшкодування. В свою чергу, відповідач повинен був довести відсутність своєї вини.

Матеріали справи свідчать про те, що позивачем надані ксерокопії договорів про відповідальне зберігання цукру-піску, укладені між Заводом, третіми особами та Банком в місті Києві N 57 від 15.04.2003 р., N 140 від 22.01.2004 р. та N 73 від 23.01.2004 р., які належним чином не засвідчені та мають виправлення дати їх складання, та акти прийому-передачі заставленого майна від 23.07.2004 р. укладені в місті Києві, згідно яких треті особи (позичальники) передали банку в рахунок погашення заборгованості згідно кредитних договорів та договорів застави цукор-пісок.

При цьому як в договорах застави, так і в актах прийому-передачі не вказано місце знаходження цукру-піску.

Судами не досліджено питання про те, чи передавався в заставу цукор-пісок, який знаходився на зберігання у заводу, чи інший. В матеріалах справи відсутні докази того, що позичальники були власниками цукру-піску, а також докази, які підтверджували б факт передачі Заводу цукру на зберігання (накладні на відпуск товару, товарно-транспортні накладні, акти приймання-передачі та інше).

Суд першої інстанції, задовольняючи позов на підставі ст. ст. 936, 937, 942, 951 ЦК України ( 435-15 ), дійшов до висновку, що позовні вимоги пов'язані з кредитними договірними відносинами позивача і третіх осіб, тому договори на відповідальне зберігання породжують відповідні цивільно-правові зобов'язання для відповідача, не дослідив питання про те, чи виконувались сторонами умови кредитних договорів, так як в матеріалах справи відсутні докази надання кредиту третім особам.

Як вбачається із ксерокопій договорів про відповідальне зберігання цукру-піску, останні укладені між Заводом, третіми особами та Банком. Тому апеляційний господарський суд помилково поставив під сумнів можливість пред'явлення Банком позову про відшкодування збитків. При цьому судами не з'ясовані дійсні права і обов'язки сторін цих договорів.

Також судами двох інстанцій не було з'ясовано питання достовірності укладених договорів та обставини підписання їх уповноваженими особами, про що наголошував відповідач в процесі розгляду справи.

За таких обставин суди повинні були звернутися до положень ст. 41 ГПК України ( 1798-12 ) та керуватися постановою Пленуму Верховного Суду України N 8 ( v0008700-97 ) від 30 травня 1997 року "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах".

Ухвалою господарського суду Львівської області від 16 - 25.08.2004 р. (а. с. 53 - 54) враховано твердження відповідача про те, що подані позивачем документи є підробленими, та його клопотання про призначення почеркознавчої експертизи - зобов'язано сторони та треті особи подати питання на вирішення експертом. Тобто суд визнав необхідним призначення у справі експертизи для роз'яснення питання, що виникли при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань. Проте експертиза у суді першої та апеляційної інстанціях призначена не була.

В результаті судами в порушення ч. 3 ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) не створено сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

До того ж незастосування судами при вирішенні даної справи судової експертизи, як одного із засобів доказування, призвело до порушення принципу всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, та призвело до постановлення незаконних та необґрунтованих судових рішень.

Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення" від 29.12.76 р. за N 11 ( v0011700-76 ) обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій не досліджено питання надання кредиту третім особам, неповно з'ясовані договірні відносини сторін стосовно виконання договорів на зберігання цукру-піску.

Здійснене судами з порушенням норм процесуального права неповне дослідження фактичних обставин призвело до неналежного з'ясування дійсних прав і обов'язків сторін, що унеможливлює правильне застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини.

Відтак, судами при розгляді справи не були достатньо враховані вимоги законодавства. Як наслідок, прийняті у справі рішення та постанова не відповідають ст. ст. 84, 105 ГПК України ( 1798-12 ) та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.76 р. N 11 ( v0011700-76 ) "Про судове рішення", зі змінами та доповненнями.

У зв'язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що, приймаючи рішення та постанову, суди надали неповну та невірну юридичну оцінку обставинам справи, порушили і неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції (ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ), рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд місцевому господарському суду.

При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, надати об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, для роз'яснення питань, що виникли при вирішенні спору і потребують спеціальних знань, призначити судову експертизу, та, в залежності від встановленого, правильно застосувати норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 ГПК України, суд ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу АБ "Брокбізнесбанк" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Львівської області від 17.09.2004 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.12.2004 р. у справі N 1/604-26/212 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

Головуючий суддя С.Щотка

Судді: О.Подоляк В.Семчук