Про відшкодування з бюджету податку на додану вартість

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

25.05.2004 Справа N 3/184

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ВАТ "Кременчуцький завод технічного вуглецю", ВСТАНОВИЛА:

У червні 2003 року ВАТ "Кременчуцький завод технічного вуглецю" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до Кременчуцької об'єднаної ДПІ та Кременчуцького відділення державного казначейства у Полтавській області про відшкодування з бюджету 7176531 грн. 67 коп. податку на додану вартість. Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що позивачеві не відшкодовано з бюджету 5113435 грн. 04 коп. податку на додану вартість згідно з податковими деклараціями за липень 2002 року - березень 2003 року. Крім того, на день подачі позову позивачем нараховано 2063096 грн. 63 коп. відсотків на суму бюджетної заборгованості.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 10 липня 2003 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету на користь позивача 5978061 грн. 04 коп. у відшкодування податку на додану вартість за податковими деклараціями за липень 2002 року - квітень 2003 року в частині експортного відшкодування разом із відсотками за несвоєчасність відшкодування. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 2 вересня 2003 року вищевказане рішення залишено без змін.

Рішення та постанова мотивовані тим, що позивач згідно з вимогами Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) мав право на відшкодування з бюджету сум податку на додану вартість. У зв'язку з частковим поверненням цих сум та неправильним обчисленням відсотків по бюджетній заборгованості позов задоволено частково.

Постановою Вищого господарського суду України від 4-11 грудня 2003 року N 3/184 рішення господарського суду Полтавської області від 10 липня 2003 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 2 вересня 2003 року змінено. Рішення господарського суду Полтавської області від 10 липня 2003 року скасовано у частині стягнення відсотків у сумі 128061 грн. В іншій частині рішення господарського суду Полтавської області від 10 липня 2003 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 2 вересня 2003 року залишено без змін.

Постанова обґрунтована тим, що відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень ч. 5 пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) за наявності приписів, установлених ст. 8 цього Закону, яка безпосередньо визначає особливості оподаткування операцій із вивезенням (пересиланням) товарів (робіт, послуг) за межі митної території України та не містить вимог щодо нарахування відсотків на суму експортного відшкодування.

Ухвалою Верховного Суду України від 22 квітня 2004 року порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 4 - 11 грудня 2003 року N 3/184 за касаційною скаргою ВАТ "Кременчуцький завод технічного вуглецю", де поставлено питання про скасування цієї постанови та припинення провадження у справі. Посилання зроблені на неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність оскарженої постанови положенням Конституції України ( 254к/96-ВР ) і рішенням Верховного Суду України та виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Вищий господарський суд України, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення 128061 грн. відсотків за несвоєчасність відшкодування сум податку на додану вартість, виходив з того, що у господарського суду були відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин ч. 5 пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (далі - Закон) за наявності приписів, встановлених ст. 8 цього Закону в редакції від 1 червня 2000 року ( 1783-14 ), яка безпосередньо визначає особливості оподаткування операцій з вивезенням (пересиланням) товарів (робіт) за межі митної території України і при цьому не містить вимог щодо нарахування процентів на суму експортного відшкодування, або ж відсилання до порядку відшкодування податку на додану вартість, визначеного ч. 5 пп. 7.7.3 ст. 7 Закону, що було передбачено в редакції ст. 8 Закону України "Про податок на додану вартість" до внесення змін Законом України від 1 червня 2000 року N 1783-III.

Проте, такі висновки зроблені без урахування обставин справи та вимог законодавства.

Відповідно до ст. 7 Закону від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР ( 168/97-ВР ) (зі змінами і доповненнями) суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду (пп. 7.7.1). При цьому підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період (пп. 7.7.3).

Позивачем - ВАТ "Кременчуцький завод технічного вуглецю" - за результатами фінансово-господарської діяльності за липень - грудень 2002 року та січень - квітень 2003 року до Кременчуцької об'єднаної ДПІ були подані декларації по податку на додану вартість, розрахунки експортного відшкодування та розрахунки коригування сум податку на додану вартість до податкових декларацій відповідних періодів.

Зазначені декларації та додатки до них були подані позивачем без порушення строків, встановлених абз. "а" пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 року N 2181-III ( 2181-14 ) (зі змінами і доповненнями) та п. 2.6 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 1997 року N 166 ( z0250-97 ) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 липня 1997 року за N 250/2054 (зі змінами і доповненнями).

Право на експортне відшкодування у позивача виникло у зв'язку з тим, що мало місце здійснення операції з продажу товарів за межі митної території України (експорт).

Висновки судових органів стосовно стягнення сум податку на додану вартість, які підлягають відшкодуванню за даними податкової декларації, та розрахунків експортного бюджетного відшкодування є правильними.

Суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано прийняли рішення щодо стягнення суми відсотків за несвоєчасність відшкодування з державного бюджету сум податку на додану вартість.

Так, ст. 7 Закону від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР ( 168/97-ВР ) з наступними змінами має назву "Порядок обчислення і сплати податку".

Ця правова норма регламентує всі питання, пов'язані з порядком обчислення і сплати податку.

Пп. 7.7.3 ст. 7 зазначеного Закону ( 168/97-ВР ), зокрема, передбачає, що у разі, коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.

Суми, не відшкодовані платнику податку протягом визначеного у цьому пункті строку, вважаються бюджетною заборгованістю. На суму бюджетної заборгованості нараховуються проценти на рівні 120 відсотків від облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення. Платник податку має право у будь-який момент після виникнення бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про стягнення коштів бюджету та притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у несвоєчасному відшкодуванні надмірно сплачених податків.

Ст. 8 Закону ( 168/97-ВР ) має назву "Особливості оподаткування операцій з вивезення (пересилання) товарів (робіт, послуг) за межі митної території України".

Питання, пов'язані з нарахуванням процентів на суму бюджетної заборгованості, вона не регламентує, оскільки це питання висвітлено у пп. 7.7.3 ст. 7 названого Закону ( 168/97-ВР ).

Згідно з ч. 4 ст. 13 Конституції України ( 254к/96-ВР ) держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Враховуючи наведене, слід зазначити, що господарюючий суб'єкт, діяльність якого пов'язана з вивезенням (пересиланням) товарів (робіт, послуг) за межі митної території України, не може знаходитись у гіршому становищі, ніж господарюючий суб'єкт, що працює на внутрішньому ринку, щодо відшкодування податку на додану вартість, а також суми відсотків за несвоєчасне його відшкодування.

З урахуванням вищевказаного постанову Вищого господарського суду України від 4 - 11 грудня 2003 року N 3/184 слід скасувати, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 2 вересня 2003 року та рішення господарського суду Полтавської області від 10 липня 2003 року - залишити в силі.

Враховуючи викладене і керуючись статтями 111-17 - 111-20 ГПК ( 1798-12 ) України, Судова палата у господарських справах ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ВАТ "Кременчуцький завод технічного вуглецю" задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України від 4-11 грудня 2003 року N 3/184 скасувати, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 2 вересня 2003 року та рішення господарського суду Полтавської області від 10 липня 2003 року залишити в силі.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.