Про стягнення коштів

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.04.2005 Справа N 10/179

(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 16.06.2005 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі:

суддя Селіваненко В.П. - головуючий,

судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю.,

розглянувши касаційну скаргу малого приватного підприємства "Континенталь", м. Чернівці,

на рішення господарського суду Чернівецької області від 10.12.2004

та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.01.2005

зі справи N 10/179

за позовом Чернівецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Відділення), м. Чернівці,

до малого приватного підприємства "Континенталь" (далі - Підприємство)

про стягнення 2 305,26 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Відділення звернулося до господарського суду Чернівецької області з позовом про стягнення з Підприємства 2 305,26 грн. штрафних санкцій за нестворене робоче місце для працевлаштування інваліда в 2003 році.

Рішенням названого суду від 10.12.2004 (суддя Ковальчук Т.І.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25.01.2005 (колегія суддів у складі: Кравчук Н.М. - головуючий суддя, судді Гнатюк Г.М., Мирутенко О.Л.), позов задоволено.

Прийняті судові рішення мотивовано невиконанням Підприємством у 2003 році обов'язку зі створення робочих місць для інвалідів та їх працевлаштування, покладеного на нього Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 N 875-XII ( 875-12 ) (далі - Закон N 875).

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Підприємство просить рішення місцевого суду та постанову апеляційного господарського суду зі справи скасувати через неправильне застосування норм матеріального та процесуального права і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Представники учасників у судове засідання не з'явилися.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:

- відповідно до середньооблікової чисельності штатних працівників (19 осіб) відповідач у 2003 році повинен був створити 1 робоче місце для працевлаштування інваліда;

- відповідач у 2003 році не створив робочого місця для працевлаштування інваліда;

- Підприємство не зверталося у 2003 році до Чернівецького міського центру зайнятості з заявками про направлення інвалідів з метою їх працевлаштування, що підтверджується листом центру зайнятості від 07.04.04. N 443/25-1 (а.с. 9-11);

- з урахуванням середньорічної заробітної плати на підприємстві в 2003 році (2 305,26 грн.) розмір штрафних санкцій за нестворення одного робочого місця для інваліда має становити 2 305,26 грн.;

- за результатами фінансово-господарської діяльності у 2003 році Підприємство прибутку не отримало, а мало збитки.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання про правомірність стягнення з відповідача штрафних санкцій, передбачених статтею 20 Закону N 875 ( 875-12 ).

Частиною першою статті 19 цього Закону ( 875-12 ) для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до частини першої статті 20 Закону N 875 ( 875-12 ) підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Частинами третьою та четвертою цієї статті Закону ( 875-12 ) встановлено, що сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів); у разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи і організації в порядку, передбаченому законом.

Виходячи з системного аналізу наведених норм Закону N 875 ( 875-12 ), звернення стягнення на майно підприємства може бути здійснено лише за наявності одночасно двох умов, а саме, коли у цього підприємства:

- відсутні кошти на поточних рахунках у банківських установах станом на визначений законодавством строк сплати нарахованих штрафних санкцій за звітний період;

- за даними податкової звітності обліковано наявність прибутку після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів) у звітний період.

Наведене дає підстави вважати, що в разі відсутності у відповідача облікованого прибутку за звітний період стягнення штрафних санкцій на підставі статті 20 Закону N 875 ( 875-12 ) не допускається.

Таку правову позицію викладено і в постанові Верховного Суду України від 15.01.2003 зі справи N 4292/1-36 ( v1-36700-03 ).

З огляду на наведене висновок попередніх судових інстанцій про відсутність підстав для звільнення Підприємства від відповідальності в зв'язку з відсутністю прибутку не відповідає приписам чинного законодавства.

За таких обставин рішення господарських судів першої та апеляційної інстанцій зі справи підлягають скасуванню внаслідок неправильного застосування ними норм матеріального права.

Разом з тим, оскільки місцевим та апеляційним судами обставини справи встановлено повно і потреба збирати, перевіряти та оцінювати докази відсутня, то Вищий господарський суд України вважає за можливе прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 111-7, 111-9 - 111-11 ГПК України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу малого приватного підприємства "Континенталь" задовольнити.

2. Рішення господарського суду Чернівецької області від 10.12.2004 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.01.2005 зі справи N 10/179 скасувати.

3. У задоволенні позову відмовити.