Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.03.2005 Справа N 6/169

(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 12.05.2005 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого - судді Кривди Д.С. (доповідача у справі), суддів: Жаботиної Г.Г., Уліцького А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Мелітопольської ОДПІ на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 16.09.2004 у справі N 6/169 господарського суду Запорізької області за позовом СТОВ "Агро-Мир-8" до Мелітопольської ОДПІ про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, за участю представників сторін від: позивача Касьяненко М.І. - за довіреністю від 01.07.2004 р. N 2 відповідача не з'явились, ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 13.07.2004 (суддя Мисюра Л.С.), залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 16.09.2004 р. (головуючий - суддя Хуторной В.М., судді - Мірошниченко М.В., Радченко О.П.), позов задоволено; визнано недійсними податкові повідомлення-рішення Мелітопольської ОДПІ від 09.02.2004 р. N 0000242601/2 та N 0000232601/2; стягнуто з відповідача на користь позивача 85 грн. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що дії позивача щодо корегування зобов'язань по сплаті податку на додану вартість повністю узгоджуються з приписами п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ).

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати ухвалені по справі рішення та постанову і відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами пп. 7.4.3 п. 7.4, пп. 7.7.3 пп. 7.7. ст. 7, п. 11.29 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) та порушення п. 1.8 ст. 1 цього Закону.

Заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні представника позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Мелітопольською ОДПІ проведено позапланову документальну перевірку фінансово-господарської діяльності СТОВ "Агро-Мир-8" з питань правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість за період з 01.07.2003 р. по 31.07.2003 р., за результатами якої складено акт від 21.11.2003 р. за N 501/26-20/31400736.

Перевіркою встановлено, що в порушення п. 3.4 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97 р. N 166 ( z0250-97 ), розрахунок корегування сум податку на додану вартість до податкової декларації за липень 2003 р. не підтверджений підписом директора. В порушення пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) податок на додану вартість у сумі 137801 грн. по рядку 24 декларації з податку на додану вартість по скороченій формі невірно внесений до загальної декларації з податку на додану вартість (розрахунки з бюджетом) за липень 2003 р., у зв'язку з чим занижено податкове зобов'язання по загальній декларації з податку на додану вартість на суму 137801 грн. Крім того, в акті перевірки вказано на те, що позивачем в порушення пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет за липень 2003 р. на суму 587 грн., завищено суму податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню з бюджету за липень 2003 р. на суму 137214 грн.

На підставі даного акту Мелітопольською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.11.2003 р. N 000892601/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 587 грн. і застосовані штрафні санкції в сумі 234,80 грн., та податкове повідомлення-рішення від 24.11.2003 р. N 0000902601/0, яким позивачу визначено до сплати 18310 грн. штрафних санкцій та на 137214 грн. зменшено суму бюджетного відшкодування.

СТОВ "Агро-Мир", не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, оскаржив їх в порядку адміністративного узгодження податкового зобов'язання.

В межах процедури адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення від 24.11.2003 р. N 0000892601/0 залишено без змін, а податкове повідомлення-рішення від 24.11.2003 р. N 0000902601/0 скасовано в частині зменшення бюджетного відшкодування на суму 45775,50 грн., вирішено донарахувати СТОВ "Агро-Мир-8" 45775,50 грн. податку на додану вартість.

З урахуванням зазначеного Мелітопольською ОДПІ прийнято та направлено позивачу спірні податкове повідомлення-рішення від 09.02.2004 р. N 0000232601/2, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 45776 грн., та податкове повідомлення-рішення від 09.02.2004 р. N 0000242601/2, яким позивачу нараховано штраф у сумі 18310,20 грн. та зменшено суму бюджетного відшкодування на 91438 грн.

Господарські суди дійшли висновку про задоволення позовних вимог СТОВ "Агро-Мир-8" про визнання недійсними спірних податкових повідомлень-рішень.

Однак, вищезазначений висновок господарських судів не є таким, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, як це передбачено ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) з огляду на наступне.

В порушення вимог вищевказаної норми Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) господарські суди попередніх інстанцій неповно з'ясували фактичні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору, не дали оцінки всім доказам у справі в їх сукупності.

Зокрема, судами не було з'ясовано чи мало місце викладене в акті перевірки порушення позивачем п. 3.4 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97 р. N 166 ( z0250-97 ).

Згідно з вказаним пунктом Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість ( z0250-97 ), платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, мають відповідати даним бухгалтерського обліку платника та даним книг податкового обліку, достовірність даних підтверджується: підписом платника, якщо платник - фізична особа, в інших випадках (особа, яка визначена як платник податку на додану вартість, крім фізичних осіб) - підписами відповідальних посадових осіб (керівника, головного бухгалтера) та печаткою, а в разі подання декларації в електронній формі - електронним підписом осіб (які підписують декларацію), зареєстрованим у порядку, визначеному законодавством.

Суди, дійшли висновку про те, що подавши до ДПІ податкову декларацію по податку на додану вартість за липень 2003 р., зазначивши при цьому уточнені показники (суму податкового кредиту в розмірі 137801 грн.), позивач скористався належним йому правом, визначеним п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ). При цьому судами не дано оцінки розрахунку коригування сум податку на додану вартість за липень 2003 р. на предмет відповідності цього розрахунку вимогам вищевказаного Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість ( z0250-97 ). Відповідно, залишилася не дослідженою вказана в акті перевірки обставина щодо непідтвердження розрахунку корегування підписом посадової особи.

Задовольняючи позовні вимоги, суди немотивовано залишили без уваги посилання відповідача на те, що податок на додану вартість в розмірі 131475,17 грн. продавцю при купівлі товару позивачем не сплачено, як і вартість товарів, а тому судами не встановлено факту надмірної сплати податку.

При цьому колегія зауважує, що досліджуючи питання підставності заявлення суми податку на додану вартість до відшкодування, судам слід враховувати, що за змістом Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) право на відшкодування виникає при фактичній надмірній сплаті податку на додану вартість, а не з самого факту існування зобов'язання по сплаті податку на додану вартість в ціні товару, який платником не сплачений.

Статтею 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) встановлено порядок обчислення і сплати податку, п. 7.4 цієї статті регулює виникнення податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 цього Закону ( 168/97-ВР ) передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів, вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону ( 168/97-ВР ).

В порушення зазначених норм Закону, судами не дано оцінки наявним в матеріалах справи податковим накладним, які мають значення для встановлення правомірності включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Вищенаведене свідчить про те, що судами зроблено висновки при неповно встановлених обставинах справи.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 постанови від 29.12.76 N 11 ( v0011700-76 ) "Про судове рішення", рішення є законним, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим порушенням ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) та виключає можливість висновку касаційної інстанції щодо правильності застосування судом норм матеріального права при вирішенні спору. У зв'язку з цим постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 3 ч. 1 ст. 111-9, ст. 111-10, 111-11, 111-12 ГПК України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Запорізької області від 13.07.2004 року та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 16.09.2004 року у справі N 6/169 - скасувати.

Справу N 6/169 направити до господарського суду Запорізької області на новий розгляд.

Касаційну скаргу Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області задовольнити частково.