Про стягнення коштів

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.03.2006 Справа N 36/168

(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 11.05.2006 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: Кравчука Г.А.

суддів: Грейц К.В., Мачульського Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Колос"

на постанову Донецького апеляційного господарського суду

від 14.12.2005 р.

у справі N 36/168

господарського суду Донецької області

за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Колос"

на дії Відділу державної виконавчої служби Ясинуватського міськрайонного управління юстиції

за позовом Підприємства з іноземними інвестиціями "ONYX DON"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Колос"

про стягнення 88 007,70 грн.

за участю представників

- стягувача: Джанелідзе О.А. за довіреністю

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Донецької області від 10.10.2005 р. (суддя Будко Н.В.) скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Колос" (далі Товариство) на дії Відділу державної виконавчої служби Ясинуватського районного управління юстиції задоволено частково, визнано незаконними дії Відділу державної виконавчої служби Ясинуватського районного управління юстиції (далі ВДВС) щодо опису та арешту згідно акту від 04.08.2005 р. майна - пшениці фуражної у кількості 432 т, а в іншій частині скарги відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.12.2005 р. (колегія суддів у складі: головуючого - судді Волкова Р.В., суддів Запорощенка М.Д., Москальової І.В.) ухвалу господарського суду Донецької області від 10.10.2005 р. у справі N 36/168 скасовано, у задоволенні скарги Товариства на дії ВДВС відмовлено.

В своїй касаційній скарзі боржник просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.12.2005 р. та залишити в силі ухвалу господарського суду Донецької області від 10.10.2005 р., посилаючись на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 8, 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ), ч. 2 ст. 5, ч.ч. 1, 5, 8 ст. 50, ст.ст. 55, 56, 57, 59, 64 Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ), п. 5.6.6 Інструкції "Про проведення виконавчих дій", затвердженої Наказом Міністерства юстиції України N 74/5 ( z0865-99 ) від 15.12.1999 р., ч. 4 ст. 35, ст.ст. 104, 121-2 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ).

У відзиві на касаційну скаргу представник Підприємства з іноземними інвестиціями "ONYX DON" просить залишити оскаржувану постанову апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що постанова суду є законною і обґрунтованою.

Інших відзивів на касаційну скаргу не надійшло.

Особа, що подала скаргу на дії боржника, та орган дії якого оскаржуються не використали наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.

Заслухавши представника стягувача, перевіривши матеріали справи, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції та проаналізувавши на підставі встановлених в них фактичних обставин правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 07.09.2004 р. між стягувачем та Товариством (боржником в справі) був укладений договір N 83 відповідно до умов якого стягувач передав боржнику пшеницю озиму "Повага" у кількості 36 650 кг та пшеницю озиму "Ніконія" у кількості 33 150 кг на загальну суму (з врахуванням ПДВ) 76 780 грн., та виставив боржнику в справі рахунок N 09/250 від 30.09.2004 р. про оплату зазначеної суми. Боржник зазначений рахунок не оплатив, але листом N 12, направленим 09.06.2005 р. стягувачу, визнав наявність у нього заборгованості перед ним в сумі 76 780 грн. за поставлену озиму пшеницю у кількості 69, 800 т. Внаслідок цього Підприємство з іноземними інвестиціями "ONYX DON" (далі Підприємство) звернулось з позовом до господарського суду Донецької області в якому просило стягнути з Товариства суму основного боргу в розмірі 76 780 грн., суму інфляції в розмірі 6 372,74 грн., 3% річних за період прострочення в розмірі 1217,96 грн., штрафні санкції в розмірі облікової ставки НБУ в сумі 3 637 грн., витрати по сплаті держмита в сумі 880 грн., та по оплаті інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 118 грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 13.06.2005 р. (суддя Будко Н.В.) позов задоволено частково. Постановлено стягнути з Товариства на користь Підприємства суму основного боргу в розмірі 76 780 грн., суму інфляції в розмірі 6 372,74 грн., 3% річних за період прострочення в розмірі 1 217,96 грн., держмито в сумі 843 грн., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн. в іншій частині позову постановлено відмовити.

24.06.2005 р. був виданий наказ про примусове виконання рішення суду, 13.07.2005 р. ВДВС було відкрито виконавче провадження, та надано боржнику строк до 20.07.2005 р. для добровільного виконання судового рішення. Внаслідок невиконання боржником рішення господарського суду Донецької області від 13.06.2005 р. державним виконавцем 20.07.2005 р. була винесена постанова про стягнення з нього виконавчого збору в сумі 8 533,24 грн. По причині відсутності на рахунку боржника грошових коштів 01.08.2005 р. господарським судом Донецької області, за поданням державного виконавця, прийнято ухвалу про надання ВДВС дозволу на накладення арешту на майно, яке належить Товариству, на суму 85 332,40 грн. У зв'язку з цим 04.08.2005 р. державним виконавцем був складений акт опису та арешту майна, згідно якого була описана та арештована пшениця фуражна вагою 432 т.

Накладення арешту на вказану пшеницю відповідно до зазначеного вище акту стало підставою для звернення боржника до господарського суду Донецької області зі скаргою на дії ВДВС. В своїй скарзі боржник просив визнати дії ВДВС по опису і арешту майна згідно акту від 04.08.2005 р. неправомірними, а сам опис і арешт майна визнати недійсним, та примусити ВДВС здійснити звернення стягнення в першу чергу на майно вказане самим боржником. Вимоги боржника були аргументовані тим, що описана та арештована пшениця належить не йому, а іншим особам: 375 т пшениці - фізичній особі Більбуляну Д.М., а 60,705 т - 15-ти іншим фізичним особам - працівникам відповідача, які отримали її у рахунок заробітної плати. Також в скарзі на дії ВДВС Товариство посилалось на те, що в порушення ч. 8 ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) ВДВС описано пшеницю на суму, що значно перевищує суму, що підлягає стягненню. При цьому Товариство також послалось на те, що в акті опису майна ВДВС не зазначено вартість описаного майна, вказавши що вказана обставина є порушенням приписів ст. 56 зазначеного закону та п. 5.6.6 Інструкції "Про проведення виконавчих дій", затвердженої Наказом Міністерства юстиції України N 74/5 ( z0865-99 ) від 15.12.1999 р. Таким чином Товариство вважає що в порушення ст.ст. 8, 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) ВДВС діяла не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені законом.

Ухвала господарського суду Донецької області від 10.10.2005 р. про часткове задоволення скарги мотивована тим, що відповідно до ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) у разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається на належне боржникові інше майно, за винятком майна, на яке згідно з законом не може бути звернено стягнення, а відповідно до ст. 56 цього ж Закону боржник має право вказати ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення у першу чергу. Державний виконавець зобов'язаний задовольнити вимоги боржника, якщо вони не порушують інтересів стягувача і не ускладнюють виконання рішення.

Місцевий господарський суд встановивши, що майно - 432 т пшениці фуражної, описане і арештоване державним виконавцем, не належить Товариству, про що боржник, як зазначено в ухвалі суду, і повідомляв виконавця, а належить фізичним особам, дійшов до висновку, що дії ВДВС по опису та арешту зазначеної фуражної пшениці є незаконними, а скарга боржника в цій частині такою, що підлягає задоволенню.

Апеляційний господарський суд розглянувши апеляційну скаргу ВДВС на вказану ухвалу суду першої інстанції виходив, зокрема, з того, що у місцевого господарського суд відсутні правові підстави для вирішення питання щодо права власності на описане майно, також щодо прав та інтересів фізичних осіб, та в межах розгляду скарги в порядку, передбаченому ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) у справі N 36/168.

Дійшовши до висновку, що відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу України ( 1618-15 ) спір про звільнення майна з-під арешту за участю фізичних осіб підвідомчий судам загальної юрисдикції, господарський суд апеляційної інстанції, посилаючись на ст. 104 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), визнав за необхідне скасувати ухвалу місцевого господарського суду про часткове задоволення скарги боржника, та відмовив Товариству у задоволенні скарги на дії ВДВС.

Вищий господарський суду України зазначає, що відповідно до ст. 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) примусове виконання судових рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України, та на інші органи, установи, організації і посадові особи, які здійснюють виконавчі дії у випадках, передбачених законом.

Стаття 50 цього закону ( 606-14 ) визначає порядок звернення стягнення на грошові кошти та інше майно боржника. Згідно цієї норми звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації, стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.

Як встановлено судами попередніх інстанцій у зв'язку з відсутністю на рахунку відповідача грошових коштів ухвалою господарського суду від 01.08.2005 р. у справі N 36/168 ВДВС надано дозвіл на накладення арешту на майно, яке належить Товариству, на суму 85 332,40 грн. У зв'язку з цим 04.08.2005 р. державним виконавцем був складений акт опису та арешту майна, згідно якого була описана та арештована пшениця фуражна вагою 432 т.

Відповідно до ст. 50 зазначеного закону ( 606-14 ) у разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається на належне боржникові інше майно, за винятком майна, на яке згідно з законом не може бути накладено стягнення, боржник має право вказати ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення в першу чергу. Остаточно черговість стягнення на кошти та інше майно боржника визначається державним виконавцем.

Стаття 56 Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) також визначає право боржника на визначення першочерговості звернення стягнення на предмети (види майна). Так частиною першою вказаної норми визначено, що під час проведення опису боржник має право зазначити ті види майна або предмети, на які слід звернути стягнення в першу чергу. Однак згідно ч. 2 цієї норми державний виконавець зобов'язаний задовольнити вимоги боржника, якщо вони не порушують інтересів стягувача і не ускладнюють виконання рішення.

Згідно ч. 1 ч. 2 ст. 64 цього закону ( 606-14 ) у першу чергу накладається арешт на майно та воно реалізується, яке безпосередньо не використовується у виробництві (цінні папери, кошти на депозитних та інших рахунках боржника, валютні цінності, легковий автотранспорт, предмети дизайну офісів та інше майно, готова продукція (товари).

Відповідно до п. 3 вказаної норми ( 606-14 ) у третю чергу арешт накладається на об'єкти нерухомого майна, верстати, обладнання, інші основні засоби, а також сировину і матеріали, призначені для здійснення виробництва.

За вказаних обставин безпідставним є посилання боржника на те, що ВДВС в першу чергу мав описати вказане ним майно - нафтобазу і склад ядохімікатів оскільки, як вже зазначалось, згідно ст. 64 ч. 2 пп. 1 Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) у першу чергу накладається арешт на готову продукцію (товари), а на майно зазначене скаржником згідно п. 3 цієї норми арешт накладається в третю чергу, а також те, що згідно ст. 56 ч. 2 зазначеного закону Державний виконавець зобов'язаний задовольнити вимоги боржника, якщо вони не порушують інтересів стягувача і не ускладнюють виконання рішення.

Статтею 59 Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) визначено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутись до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту. Таке ж право надано і фізичним особам про що також зазначено і в ст. 114 ч. 2, та ст. 152 п. 5 ЦПК України ( 1618-15 ).

Враховуючи викладене апеляційний господарський суд розглянувши апеляційну скаргу Товариства дійшов вірного висновку стосовно того, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про належність вказаної пшениці фізичним особам оскільки такі обставини підлягають з'ясуванню в порядку позовного провадження про виключення майна з опису. Крім того, вказаний незаконний висновок суду першої інстанції міг створити умови для використання незаконно встановленого господарським судом факту про належність вказаної пшениці фізичним особам, при вирішенні інших спорів у порядку, визначеному в ст. 35 ч. 2 ГПК України ( 1798-12 ), та ст. 61 ч. 3 ЦПК України ( 1618-15 ).

Не ґрунтуються на нормах права також і посилання Товариства на ту обставину, що ВДВС не оцінив пшеницю під час опису майна і описав майно на суму, що перевищує борг, так як згідно ст. 57 цього закону ( 606-14 ) оцінка майна боржника здійснюється державним виконавцем якщо вартість майна не перевищує 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (1700 грн.) крім випадків, коли оцінка майна здійснюється за регульованими цінами, такі ж приписи містяться і в п.п. 5.7.1 наказу Міністерства юстиції України N 74/5 ( z0865-99 ) від 15.12.99 р. "Про затвердження Інструкції про проведення виконавчих дій". Доводи Товариства щодо того, що ВДВС описано майно на суму, що перевищує борг, не знайшли свого підтвердження під час розгляду скарги на дії ВДВС як у суді першої інстанції, ухвалу якого Товариство вважає законною і обґрунтованою, так і у суді апеляційної інстанції.

Також, Закон України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) не зобов'язує органи ВДВС здійснювати оцінку майна одночасно із його описом. Так ст. 55 цього закону визначає порядок арешту та вилучення майна боржника, стаття 56 зазначеного закону визначає право боржника на визначення першочерговості звернення стягнення на предмети (види майна), у випадках, визначених законом, а стаття 57 закону визначає порядок оцінки майна боржника. У цій статті визначено, що якщо оцінити окремі предмети складно або якщо боржник чи стягувач заперечує проти передачі арештованого майна боржника на реалізацію за оцінкою, проведеною державним виконавцем, останній запрошує суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для визначення вартості майна. Вказаною нормою також визначено, що для проведення оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських, річкових суден та майна, вартість якого перевищує сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, державний виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання, який здійснює свою діяльність відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" ( 2658-14 ). Стаття 58 зазначеного закону визначає порядок передачі на зберігання майна, на яке накладено арешт, та його зберігання, а стаття 61 закону містить вимоги щодо реалізації майна, на яке звернено стягнення.

Крім того, залучати експерта для визначення вартості майна можливо лише з моменту виявлення майна що підлягає оцінці оскільки в залежності від того чи це майно належить, зокрема, до промислової групи, чи до продовольчої, чи до іншої, і належить визначати до компетенції якого фахівця віднесено визначення вартості майна.

Таким чином з врахуванням викладених норм та фактичних обставин загальна вартість зерна могла визначатись відповідними компетентними особами після його опису, згідно чинного законодавства.

Перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права за результатами перевірки у касаційному порядку встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмету доказування у цій справі, з'ясовані судом апеляційної інстанції з достатньою повнотою.

За вказаних обставин рішення суду апеляційної інстанції є законним і обґрунтованим, а тому підстав для його скасування немає. Суд апеляційної інстанції всебічно і повно встановив всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних в ній доказів, достеменно з'ясував дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосував норми права, що регулюють їх спірні відносини, а тому ухвалену ним постанову належить залишити в силі.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 п. 1, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України, - ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Колос" залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.12.2005 р. у справі N 36/168 господарського суду Донецької області, залишити без змін.

Головуючий Г.Кравчук

Судді К.Грейц Г.Мачульський