Про стягнення коштів

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.03.2007 Справа N 10/137

(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 10.05.2007 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя - Муравйов О.В.

судді: Полянський А.Г., Фролова Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи С.О.М.

на постанову від 06.12.2006 р. Львівського апеляційного господарського суду

у справі N 10/137 Господарського суду Івано-Франківської області

за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи С.О.М.

до ДП "Серін" ТОВ "Серін ЮКей Лімітед"

про стягнення коштів

за участю представників сторін:

позивача: Сторожук О.В. дов. від 22.02.07 р.

відповідача:

- Луковкіна І.Ю. дов. N 15 від 01.08.06 р.,

- Брайляк Є.Я. дов. N 10 від 14.07.06 р.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 28.09.2006 р. у справі N 10/137 (суддя Шелест С.Б.) позов задоволено частково: стягнуто з Дочірнього підприємства "Серін" Товариства з обмеженою відповідальністю "Серін ЮКей Лімітед" на користь Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи С.О.М. - 338331,30 грн. неустойки, 3383,31 грн. судових витрат по сплаті державного мита та 118 грн. судових витрат з інформаційно-технічного забезпечення; в решті позову відмовлено; скасовано заходи забезпечення позову - арешт на майно Дочірнього підприємства "Серін" Товариства з обмеженою відповідальністю "Серін ЮКей Лімітед" на суму 211380,58 грн., вжитий судом (ухвала від 28.07.06 р., постанова Львівського апеляційного господарського суду від 17.08.06 р.).

Рішення вмотивоване тим, що вимоги позивача є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню, оскільки факт порушення зобов'язання (недозамовлення транспортних послуг в кількості 62 рейсів та проведення невчасної оплати транспортно-експедиційних послуг за період з 17.05.2006 р. по 28.04.2006 р.) відповідач не спростував. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що до спірних правовідносин слід застосовувати норми цивільного законодавства, враховуючи вимоги ч. 3 ст. 267 та ст. 258 ЦК України ( 435-15 ), згідно з якими до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік, штраф за порушення зобов'язання щодо замовлення транспортно-експедиційних послуг у кількості, обумовленій договором, підлягає стягненню за період з 19.07.05 р. по 19.07.06 р. та складає 375639,11 грн. Керуючись ч. 6 ст. 232 ГК України ( 436-15 ), якою для вимог про стягнення пені передбачений 6-ти місячний строк позовної давності, судом стягнуто пеню в сумі 284,56 грн. за період з 26.01.2006 р. по 03.03.2006 р., керуючись п. 3 ст. 83 ГПК України ( 1798-12 ) місцевим судом як виняток зменшено розмір неустойки на 10%.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.12.2006 р. у справі N 10/137 (судді: Юркевич М.В., Городечної М.І., Кузь В.Л.) вказане рішення місцевого господарського суду скасовано в частині стягнення з ДП "Серін" ТОВ "Серін ЮКей Лімітед" на користь СПД - ФО С.О.М., штрафу за недозамовлені послуги з перевезення вантажів за період з квітня 2005 р. по грудень 2006 р., включно.

В частині стягнення пені - рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 28.09.2006 р. залишено без змін.

Стягнуто з ДП "Серін" ТОВ "Серін ЮКей Лімітед" на користь СПД - ФО С.О.М. штраф за недозамовлені послуги з перевезення вантажів в сумі 147963,00 грн.

Накладення арешту на майно ДП "Серін" ТОВ "Серін ЮКей Лімітед" залишено до виконання рішення по даній справі в сумі 148247,56 грн., на решту сум забезпечення позову - скасовано.

Постанова обґрунтована нормами господарського законодавства та тим, що термін дії договору транспортного експедирування закінчився 28.02.2006 р., а тому задоволенню підлягають лише позовні вимоги щодо стягнення штрафу за недозамовлені послуги з перевезення вантажів за період січень-лютий 2006 р., в сумі 147963,00 грн., та вимоги щодо сплати пені за невчасне проведення розрахунків за період з 19.01.2006 р. по 03.03.2006 р., в сумі 284,56 грн., яка сторонами не оскаржується.

Позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати пункт 2 постанови Львівського апеляційного господарського суду від 06.12.2006 р. у справі N 10/137, яким рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 28.09.2006 р. скасовано в частині стягнення ДП "Серін" ТОВ "Серін ЮКей Лімітед" на користь СПД - ФО С.О.М. штрафу за недозамовлені послуги з перевезення вантажів за період з квітня 2005 р. по грудень 2006 р. включно, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 28.09.2006 р., у справі N 10/137 залишити без змін, мотивуючи касаційну скаргу тим, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального права.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу проти доводів позивача заперечує та просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.12.2006 р. у справі N 10/137 залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

У судовому засіданні відповідно до ст. 77 ГПК України ( 1798-12 ) оголошувалась перерва до 06.03.2007 р.

У зв'язку з виходом судді Фролової Г.М., з лікарняного, справа N 10/137 розглядається колегією суддів у постійному складі, утвореному розпорядженням від 25.08.2005 року N 02-20/13 Заступника Голови Вищого господарського суду України Осетинського А.Й., у складі: головуючий - Муравйов О.В., судді Полянський А.Г., Фролова Г.М.

Заслухавши присутніх представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та відповідачем 01.03.2005 р. було укладено договір транспортного експедирування (далі - Договір) за умовами якого позивач взяв на себе зобов'язання надати відповідачу транспортно-експедиційні послуги з організації перевезення вантажів до Північної Італії, а відповідач в свою чергу зобов'язався приймати послуги та здійснювати оплату на умовах Договору.

В п. 2.1 Договору сторони узгодили, що відповідач має щомісячно замовляти транспортно-експедиційні послуги в кількості не менше 10 перевезень (10 одиниць автотранспортних засобів і відповідно - 10 рейсів). В разі якщо відповідач замовить протягом місяця меншу кількість перевезень ніж обумовлено в зазначеному вище пункті то, в такому випадку, клієнт (відповідач) має сплатити на користь експедитора (позивача) штраф у розмірі вартості недозамовлених послуг, що відповідно до п. 5.1 Договору становить суму у гривнях еквівалентну 1290 Євро по курсу НБУ на дату митного оформлення (п. 6.3.3 Договору).

В ході здійснення судового провадження судами встановлено, що протягом дії Договору відповідач недозамовив 62 перевезення та порушив терміни проведення розрахунків за надані транспортно-експедиційні послуги.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що апеляційний господарський суд дійшов цілком обґрунтованого висновку, щодо застосування до даних правовідносин норм Господарського кодексу України ( 436-15 ) з огляду на наступне.

Частиною 2 ст. 9 ЦК України ( 435-15 ) передбачено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Таким законом є, зокрема Господарський кодекс України ( 436-15 ), який набрав чинності одночасно з Цивільним Кодексом України та норми якого у регулюванні майнових відносин суб'єктів господарювання є спеціальними по відношенню до норм Цивільного кодексу України.

Згідно із ст. 1 ГК України ( 436-15 ) цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. Під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ст. 3 зазначеного Кодексу).

Ч. 2 ст. 4 ГК України ( 436-15 ) передбачено, що особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

За таких обставин, враховуючи те, що сторони є суб'єктами господарювання, саме положеннями Господарського кодексу України ( 436-15 ) має регулюватись їх діяльність, а тому ГК України в даному випадку має значення спеціального закону у сфері правового регулювання тих майнових відносин, учасниками якого є суб'єкти господарювання.

Глава 32 Господарського кодексу України ( 436-15 ) містить норми, що регулюють перевезення вантажів, зокрема, ст. 316 зазначеного Кодексу стосується транспортного експедирування.

Відповідно до ст. 306 ГК України ( 436-15 ) допоміжним видом транспортної діяльності, пов'язаної з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція. Вона опосередковується договором транспортного експедирування, регламентованим у ст. 316 ГК. Транспортне експедирування є видом господарської діяльності, спрямованої на організацію процесу перевезення вантажів. Експедитор є таким суб'єктом господарювання, функціональне призначення якого полягає в організації та сприянні здійсненню процесу перевезення вантажів. Експедитором може бути, як суб'єкт господарювання, що спеціалізується на транспортно-експедиційних послугах (транспортно-експедиторська організація), так і безпосередньо перевізник. Транспортне експедирування, як вид господарської діяльності, не може розглядатися окремо від перевезення. Це - комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях. І, саме вказане, дає підстави розглядати його допоміжним щодо перевезення видом діяльності. Тому, кожна послуга, що надається експедитором клієнту, по суті, є транспортною послугою.

Слід також звернути увагу на те, що в залежності від умов договору транспортного експедирування, об'єм обов'язків експедитора може бути різним.

Враховуючи те, що відповідач додатково не укладав договорів безпосередньо з перевізниками, а тому позивач наділений правами та обов'язками, як перевізника так і експедитора, оскільки останній надав договори укладені між ним та відповідними перевізниками, де ДП "Серін" ТзОВ "Серін ЮКей Лімітед" не є стороною в жодному з цих договорів.

До того ж, в п.п. 2.6, 3.1.7, 3.1.2 Договору сторони передбачили, що експедитор несе обов'язки, якими, зазвичай, наділений перевізник.

Сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері організації і здійснення вантажних перевезень, становить законодавство про вантажні перевезення, що за предметом правового регулювання належить до такого інституту господарського права, як транспортне законодавство. Стаття 30 Закону України "Про транспорт" ( 232/94-ВР ) та ст. 2 Статуту автомобільного транспорту ( 401-69-п ) вказують, що до складу автомобільного транспорту входять підприємства автомобільного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, авторемонтні і шиноремонтні підприємства, рухомий склад автомобільного транспорту, транспортно-експедиційні підприємства, а також автовокзали і автостанції, навчальні заклади, ремонтно-будівельні організації та соціально-побутові заклади, інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу автомобільного транспорту.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що оскільки відносини сторін випливають з договору транспортного експедирування, то вони мають бути врегульовані нормами транспортного законодавства, які в свою чергу поділяються на загальні та спеціальні.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" ( 1955-15 ) відносини в галузі транспортно-експедиторської діяльності регулюються Цивільним кодексом України ( 435-15 ), Господарським кодексом України ( 436-15 ), законами України "Про транспорт" ( 232/94-ВР ), "Про зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12 ), "Про транзит вантажів" ( 1172-14 ), цим Законом, іншими законами, транспортними кодексами та статутами, а також іншими нормативно-правовими актами, що видаються відповідно до них.

Статутом автомобільного транспорту ( 401-69-п ), а саме ст. 2, передбачено, що даний Статут визначає обов'язки, права і відповідальність виробничих об'єднань автомобільного транспорту, автотранспортних та транспортно-експедиційних підприємств і організацій, які в тексті Статуту називаються автотранспортними підприємствами та організаціями. Отже, норми даного Статуту розповсюджуються і на позивача також.

Статтею 315 ГК України ( 436-15 ) та ст. 168 Статуту автомобільного транспорту ( 401-69-п ) врегульовано шестимісячний строк для пред'явлення позовів перевізником до вантажовідправників.

За таких обставин, апеляційний господарський суд дійшов правомірного висновку, що задоволенню підлягають позовні вимоги щодо сплати штрафу за недозамовлені послуги з перевезення вантажів за період січень-лютий 2006 р. в сумі 147963,00 грн., та вимоги щодо сплати пені за невчасне проведення розрахунків за період з 19.01.2006 р. по 03.03.2006 р., в сумі 284,56 грн.

Колегія суддів також зазначає, що відповідності до ч. 4 ст. 213 ГК України ( 436-15 ) штраф, як різновид неустойки може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

При цьому, задовольнивши позовні вимоги про стягнення штрафу в розмірі 516102,14 грн., місцевий господарський суд не врахував положення ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України ( 435-15 ) відповідно до яких загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість, а також не взяв до уваги приписи ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України відповідно до яких розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому без належної уваги та оцінки з боку суду залишилися такі обставини, як дійсна вартість робіт за Договором, ступінь виконання зобов'язання боржником, розмір відсотків стягуваної неустойки у порівнянні з розміром можливих збитків кредитора, а відтак, співвідношення пред'явлених до стягнення санкцій і наслідків порушення зобов'язання. Позивачем в порушення ст. 33 ГПК ( 1798-12 ) не було надано доказів щодо співвідношення заявленої до стягнення неустойки і розміру збитків завданих відповідачем.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111-5 ГПК України ( 1798-12 ) юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарський суд в порядку ст.ст. 4-3, 4-7, 43, 99, 101 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази.

Висновки апеляційного суду ґрунтуються на доказах, наведених в постанові суду, та відповідають положенням чинного законодавства. Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням ст. 105 ГПК України ( 1798-12 ) та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. N 11 ( v0011700-76 ) "Про судове рішення" зі змінами та доповненнями.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 111-5 ГПК України ( 1798-12 ) та частин 1, 2 статті 111-7 ГПК України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що апеляційним господарським судом було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено постанову з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення її без змін.

Разом з тим, резолютивна частина постанови апеляційного суду не відповідає вимогам ст.ст. 84, 105 ГПК України ( 1798-12 ) у зв'язку з чим підлягає зміні.

Також, в порушення вимог ст.ст. 49, 105 ГПК України ( 1798-12 ), апеляційним судом не було вирішено питання розподілу судових витрат.

Відповідно до ст.ст. 85, 111-5 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) в судовому засіданні за згодою присутніх представників сторін оголошена вступна та резолютивна частини постанови.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 49, 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України, - ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи С.О.М. задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.12.2006 року у справі N 10/137 змінити виклавши пункти 2, 3, 6 в наступній редакції.

"2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 28.09.2006 р. по справі N 10/137 скасувати в частині стягнення 190083,74 грн. неустойки, 1900,84 грн. витрат по сплаті держмита, 86,18 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 28.09.2006 р. по справі N 10/137 залишити без змін."

Пункт 4 постанови Львівського апеляційного господарського суду від 06.12.2006 р. по справі N 10/137 Господарського суду Івано-Франківської області скасувати.

Пункт 6 постанови Львівського апеляційного господарського суду від 06.12.2006 р. по справі N 10/137 Господарського суду Івано-Франківської області викласти в наступній редакції:

"6. Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи С.О.М. на користь Дочірнього підприємства "Серін" Товариства з обмеженою відповідальністю "Серін ЮКей Лімітед" 950,42 грн. держмита за розгляд апеляційної скарги."

В пункті 8 постанови Львівського апеляційного господарського суду від 06.12.2006 р. по справі N 10/137 Господарського суду Івано-Франківської області слово "ухвала" замінити на "постанова".

В іншій частині постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.12.2006 р. по справі N 10/137 Господарського суду Івано-Франківської області залишити без змін.

Головуючий суддя О.В.Муравйов

Судді А.Г.Полянський Г.М.Фролова