Тип: Постанова
№ 27/114
Дата: 05 квітня 2005 р.
Статус: Не визначено
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.04.2005 Справа N 27/114
(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 26.05.2005 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий, судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю., розглянувши касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Верхньотокмацьке хлібоприймальне підприємство", ст. Верхній Токмак-1 Чернігівського району Запорізької області, на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 10.02.2005 зі справи N 27/114 за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Відділення), м. Запоріжжя, до відкритого акціонерного товариства "Верхньотокмацьке хлібоприймальне підприємство" (далі - Товариство) про стягнення 7740,54 грн., ВСТАНОВИВ:
Відділення звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Товариства 7740,54 грн. штрафних санкцій за нестворення 2 робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2003 році.
Рішенням названого суду від 30.11.2004 (суддя Дроздова С.С.), залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 10.02.2005 (колегія суддів у складі: суддя Коробка Н.Д. - головуючий суддя, судді Кагітіна Л.П., Юхименко О.В.), позов задоволено.
Прийняті судові рішення мотивовано невиконанням Товариством у 2003 році обов'язку зі створення робочих місць для інвалідів та їх працевлаштування, покладеного на нього Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 N 875-XII ( 875-12 ) (далі - Закон N 875).
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство просить постанову апеляційного господарського суду зі справи скасувати через неправильне застосування норм матеріального права та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Своє прохання скаржник мотивує відсутністю у нього обов'язку з працевлаштування інвалідів, а також тим, що штрафні санкції мають сплачуватися за рахунок прибутку, якого він у 2003 році не мав.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Представники сторін у судове засідання не з'явилися.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
- відповідно до середньооблікової чисельності штатних працівників (74 особи) відповідач у 2003 році повинен був створити 3 робочі місця для працевлаштування інвалідів;
- фактично в 2003 році відповідач створив одне робоче місце для працевлаштування інвалідів;
- Товариством також видано наказ від 25.01.2003 N 6 про створення робочих місць для інвалідів, згідно з яким на підприємстві створено друге робоче місце для працевлаштування інваліда на посаду інженера по техніці безпеки, але у 2003 році на цю посаду Товариством інвалід не був працевлаштований, атестація цього робочого місця не проводилася;
- відповідачем у січні, лютому та березні 2003 року до районного центру зайнятості подавався звіт (форма N 3-ПН ( z0464-98 ) про наявність одного вільного робочого місця для працевлаштування інвалідів, але на заявлену вакантну посаду районний центр зайнятості інвалідів не направляв в зв'язку з відсутністю їх на обліку за місцем проживання на території ст. Верхній Токмак та с. Пірчине, що підтверджується листом Чернігівського районного центру зайнятості від 16.11.2004 N 260;
- відповідно до листа від 17.11.2004 N 1483/03-02 управління праці та соціального захисту населення Чернігівської районної державної адміністрації станом на 01.01.2003 інвалідів, бажаючих працювати, на обліку не перебувало і з питань працевлаштування інваліди не зверталися;
- згідно з довідкою Пологівської районної громадської організації інвалідів (а.с. 29) на підприємство відповідача інваліди для працевлаштування не направлялися;
- з урахуванням середньорічної заробітної плати на підприємстві в 2003 році (3870,27 грн.) розмір штрафних санкцій за нестворення двох робочих місць для інвалідів має становити 7740,54 грн.;
- за результатами фінансово-господарської діяльності у 2003 році Товариство прибутку не отримало та мало збитки в сумі 366200 грн.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про правомірність стягнення з відповідача штрафних санкцій, передбачених статтею 20 Закону N 875 ( 875-12 ).
Частиною першою статті 19 цього Закону ( 875-12 ) для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону N 875 ( 875-12 ) підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Частинами третьою та четвертою цієї статті Закону ( 875-12 ) встановлено, що сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів); у разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи і організації в порядку, передбаченому законом.
Виходячи з системного аналізу наведених норм Закону N 875 ( 875-12 ), звернення стягнення на майно підприємства може бути здійснено лише за наявності одночасно двох умов, а саме, коли у цього підприємства:
- відсутні кошти на поточних рахунках у банківських установах станом на визначений законодавством строк сплати нарахованих штрафних санкцій за звітний період;
- за даними податкової звітності обліковано наявність прибутку після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів) у звітний період.
Наведене дає підстави вважати, що в разі відсутності у відповідача облікованого прибутку за звітний період (як це і встановлено попередніми судовими інстанціями) стягнення штрафних санкцій на підставі статті 20 Закону N 875 ( 875-12 ) не допускається.
Таку правову позицію викладено і в постанові Верховного Суду України від 15.01.2003 зі справи N 4292/1-36 ( v1-36700-03 ).
З огляду на наведене висновок попередніх судових інстанцій про відсутність підстав для звільнення Товариства від відповідальності в зв'язку з відсутністю прибутку не відповідає приписам чинного законодавства.
За таких обставин рішення господарських судів першої та апеляційної інстанцій зі справи підлягають скасуванню внаслідок неправильного застосування ними норм матеріального права.
Разом з тим, оскільки місцевим та апеляційним судами обставини справи встановлено повно і потреба збирати, перевіряти та оцінювати докази відсутня, то Вищий господарський суд України вважає за можливе прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись статтями 111-7, 111-9 - 111-11 ГПК України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Верхньотокмацьке хлібоприймальне підприємство" задовольнити.
2. Рішення господарського суду Запорізької області від 30.11.2004 та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 10.02.2005 зі справи N 27/114 скасувати.
3. У задоволенні позову відмовити.