Тип: Постанова
№ 37/107
Дата: 17 червня 2004 р.
Статус: Не визначено
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10-17.06.2004 Справа N 37/107
(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 28.10.2004 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого - Першикова Є.В.,
суддів: Савенко Г.В., Ходаківської І.П.,
розглянула касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності - фізична особа Смоловіченко А.В. (надалі - Підприємець),
на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.03.04
у справі N 37/107 господарського суду Дніпропетровської області,
за позовом Підприємця
до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції в Дніпропетровській області (надалі - ОДПІ),
про визнання недійсним податкового повідомлення
в засіданні взяли участь представники:
позивача - Шульгат В.В. (за дор. б/н від 18.07.03) - у судовому засіданні 10.06.04;
відповідача - Васюк С.М. (за дов. N 210/10 від 10.01.04) - у судовому засіданні 10.06.04; Шульга С.М. (за дов. N 207/10 від 10.01.04) - у судовому засіданні 10.06.04.
Відводів складу колегії суддів не заявлено.
Ухвалою від 17.05.04 колегії суддів Вищого господарського суду України розгляд справи було призначено на 10.06.04.
За згодою сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) у судовому засіданні 10.06.04 було оголошено перерву до 17.06.04 для виготовлення та оголошення вступної та резолютивної частин постанови колегії суддів Вищого господарського суду України.
17.06.04 представники сторін у судове засідання не з'явились, тому повний текст постанови колегії суддів Вищого господарського суду України направляється сторонам у встановленому порядку.
12.05.03 Підприємець звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення ОДПІ, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що в цей день він отримав податкове повідомлення ОДПІ, в якому йому визначено податкове зобов'язання у сумі 4 107,25 грн. В позові зазначалось, що ОДПІ здійснила перевірку з порушенням прав Підприємця та вимог законодавства, прийняті податкові повідомлення є незаконними та помилковими, а тому Підприємець просив суд визнати недійсним повідомлення ОДПІ від 30.04.03 та покласти на відповідача судові витрати.
Рішенням від 19.11.03 господарського суду Дніпропетровської області (суддя Кеся Н.Б.) позовні вимоги задоволено частково. Визнано частково недійсним податкове повідомлення ОДПІ N 0000772343/0 від 30.04.03 на суму 1 796,75 грн., з ОДПІ на користь Підприємця стягнуто судові витрати в розмірі 203,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою від 17.03.04 Дніпропетровського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого судді Логвиненко А.О, суддів Тищик І.В., Швець В.В.) апеляційну скаргу Підприємця залишено без задоволення, проте задоволено апеляційну скаргу ОДПІ. Рішення від 19.11.03 господарського суду Дніпропетровської області змінено. Резолютивну частину рішення викладено в наступній редакції: "В задоволенні позову суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Смоловіченка Анатолія Володимировича відмовити".
Не погодившись з рішенням апеляційного суду, Підприємець звернувся до касаційної інстанції із скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосуванням судом норм матеріального та процесуального законодавства, просить постанову від 17.03.04 скасувати та прийняти по справі нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника сторін, колегія суддів Вищого господарського суду України встановила наступне.
Матеріалами справи підтверджено, що ОДПІ здійснила перевірку діяльності Підприємця та склала акт перевірки від 21.04.03 за N 006416 (надалі - Акт), в якому було висвітлено результати перевірки. Зокрема в Акті зазначались факти реалізації товарів без застосування РРО, поштучної реалізації цигарок та іншого товару. На підставі Акту ОДПІ було прийнято повідомлення від 30.04.03 за N 0000772343/0, де Підприємцю визначено податкове зобов'язання у сумі 4 107,25 грн., яке є штрафною санкцією за порушення вимог Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ).
Судові інстанції на підставі встановлених обставин по справі та наданих сторонами доказів прийшли до висновку, що ОДПІ здійснила проведення перевірки відповідно до приписів р. 4 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ), а тому така перевірка є правомірною, оскільки на податкові органи покладено контроль за додержанням суб'єктами підприємницької діяльності порядку проведення розрахунків за товари (послуги), який здійснюється шляхом проведення планових або позапланових перевірок.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає правомірним висновок судових інстанцій, що положення Указу Президента України "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності" N 817/98 ( 817/98 ) від 23.07.98 до зазначених перевірок не може застосовуватись у зв'язку з тим, що Указом регламентується проведення перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, в той час, як 21.04.03 ОДПІ здійснила перевірку дотримання вимог спеціального Закону, який регулює застосування реєстраторів розрахункових операцій.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає правомірним висновок апеляційної інстанції про те, що твердження Підприємця що його нібито двічі було притягнуто до відповідальності за одне і теж порушення, оскільки штрафні санкції до нього були застосовані на підставі різних пунктів ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ), тобто за скоєння самостійних правопорушень, є помилковим. Також безпідставним є посилання скаржника на недоведеність поштучної реалізації цигарок, оскільки апеляційна інстанції на підставі встановлених обставин та наданих сторонами доказів прийшла до висновку, що Акт, в якому відображено порушення, підписано працівником магазину що перевірявся, без будь-яких застережень.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає правомірним висновок апеляційної інстанції про обґрунтоване нарахування штрафних санкцій за реалізацію без застосування реєстратора розрахункових операцій за товар вартість - 91,1 грн. та нарахування за це санкцій на суму 455,5 грн. Матеріалами справи підтверджено як кількість, так і асортимент такого товару, а якихось заперечень стосовно цих фактів зі сторони продавця магазину не було зазначено.
Штрафні санкції за невідповідність сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті реєстратора розрахункових операцій, визначено в Акті, так, на місці проведення розрахунків було виявлено 413,45 грн., в той час як у звіті реєстратора було вказано про відсутність коштів.
Апеляційною інстанцією правомірно зазначено, що при цьому немає значення ті обставини, що приміщення магазину не належить Підприємцю та частина коштів належить іншому суб'єкту господарювання, оскільки вказану суму коштів було виявлено на торговому місці Підприємця. Судовою інстанцією було обґрунтовано взято до уваги, що згідно п. 13 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) не робиться застережень щодо того, що на місці проведення розрахунків можуть бути кошти, отримані не внаслідок торгівельних операцій.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає також правомірним висновок суду про підставне нарахування ОДПІ штрафних санкцій за відсутність на час перевірки в книзі обліку розрахункових операцій фіскального чеку (Z звіту) за 20.04.03, оскільки в Акті, підписаному працівником магазину, зазначена вказана обставина. Тому наданий до суду витяг з книги та сама книга обліку, що була досліджена під час розгляду справи, підтверджує лише той факт, що вказаний фіскальний чек знаходився в книзі на час розгляду справи в суді, але п. 9 ст. 3, п. 4 ст. 17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) на суб'єкта підприємницької діяльності покладено обов'язок забезпечувати постійне зберігання фіскальних чеків в книгах обліку розрахункових операцій, та передбачено застосування штрафних санкцій за незбереження фіскального чеку в книзі обліку.
Судовими інстанціями не встановлено, що Акт було підписано працівником магазину внаслідок примусу зі сторони працівників ОДПІ, оскільки Підприємець не надав таких доказів у відповідності до ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ).
Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України враховуючи всі обставини справи, фактичні матеріали справи та вимоги чинного законодавства, не вбачає підстав для скасування постанови від 17.03.04 Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), колегія суддів ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Смоловіченка Анатолія Володимировича залишити без задоволення.
Постанову від 17.03.04 Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі N 37/107 господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін.