Про порушення справи про банкрутство та визнання товариства з обмеженою відповідальністю банкрутом

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.02.2004 Справа N 02-2-24/12673

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: <...>

за участю представника <...>

розглянувши касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі - Інспекція) на постанову Вищого господарського суду України від 08.10.2003 р. N 02-2-24/12673, ВСТАНОВИЛА:

У липні 2003 р. Інспекція звернулася в господарський суд міста Києва із заявою про порушення справи про банкрутство та визнання товариства з обмеженою відповідальністю "СКЛ-Солюшнс" (далі - Товариство) банкрутом.

Обґрунтовуючи заяву посиланням на статтю 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) в редакції Закону України від 30.06.99 р. N 784-XIV ( 784-14 ) із змінами і доповненнями (далі - Закон N 784-XIV), якою встановлено особливості банкрутства відсутнього боржника, Інспекція зазначала, що станом на 20 червня 2003 р. заборгованість Товариства з платежів до бюджету становить 274455 грн. 29 коп., перед органом державної податкової служби Товариство не звітує, за юридичною адресою Товариство не знаходиться і його місцезнаходження невідомо, всі заходи по стягненню заборгованості Товариства перед бюджетом вичерпано.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.07.2003 р. Інспекції повернуто без розгляду заяву про порушення справи про банкрутство на підставі ч. 1 ст. 9 Закону N 784-XIV ( 2343-12, 784-14 ) з тих мотивів, що у заяві не вказано всіх необхідних відомостей, передбачених ст. 7 цього Закону.

Постановою Вищого господарського суду України від 08.10.2003 р. N 02-2-24/12673 зазначену ухвалу суду першої інстанції залишено без змін. Постанова вмотивована тим, що за змістом ст. 52 Закону N 784-XIV ( 2343-12, 784-14 ) для визнання боржника відсутнім вимагається наявність у сукупності таких обставин як фактичне припинення підприємницької діяльності та відсутність за місцезнаходженням громадянина-підприємця - боржника або керівних органів боржника - юридичної особи. Проте Інспекція подала суду першої інстанції тільки деякі докази, які свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, а не про сукупність вказаних обставин.

22 січня 2004 р. колегією суддів Верховного Суду України за касаційною скаргою Інспекції порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 08.10.2003 р. N 02-2-24/12673. У касаційній скарзі ставиться питання про скасування оскарженої постанови та передачу справи на розгляд до суду першої інстанції з мотивів виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону у аналогічних справах, неправильного застосування норм матеріального та процесуального права. На обґрунтування мотивів щодо неоднозначного застосування Вищим господарським судом України ст. 52 Закону N 784-XIV ( 2343-12, 784-14 ) зроблено посилання на постанову цього суду від 16.07.2003 р. N 02-2-24/6380.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника заявника, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону N 784-XIV ( 2343-12, 784-14 ) у разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.

Таким чином, за правилами вказаної статті підстави для подання кредитором заяви про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника настають як у разі наявності будь-якої з ознак, передбачених цією статтею, так і у разі їх сукупності. Мотиви, покладені в основу оскарженої постанови суду касаційної інстанції, ґрунтуються на помилковому витлумаченні цим судом положень ст. 52 Закону N 784-XIV ( 2343-12, 784-14 ) та не відповідають її дійсному змісту.

У заяві Інспекції про порушення справи про банкрутство викладались обставини, які свідчать про відсутність підприємницької діяльності Товариства, та зазначались докази, що підтверджують вказані обставини. Тому суд першої інстанції, з яким погодився Вищий господарський суд України, не мав законних підстав для повернення заяви і неправильно застосував положення ч. 1 ст. 9 Закону N 784-XIV ( 2343-12, 784-14 ).

Враховуючи викладене, оскаржену постанову Вищого господарського суду України та залишену нею без змін ухвалу місцевого господарського суду слід скасувати, а справу передати на розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 111-17 - 111-21 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Судова палата у господарських справах Верховного Суду України ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 08.10.2003 р. N 02-2-24/12673 та ухвалу господарського суду міста Києва від 14.07.2003 р. скасувати, а справу передати на розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.