Про стягнення коштів

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.03.2005 Справа N 9/54-64

(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 09.06.2005 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Удовиченка О.С.

суддів: Грека Б.М. - (доповідача у справі), Бур'янової С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємця М.Е.В.

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.10.2004

у справі N 9/54-64 господарського суду Волинської області

за позовом Волинського обласного управління у справах захисту прав споживачів

до Приватного підприємця М.Е.В.

про стягнення суми,

за участю представників від:

позивача - не з'явилися, були належно повідомлені

відповідача - не з'явилися, були належно повідомлені

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 07.06.2004, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.10.2004 (колегія суддів у складі: головуючого-судді Юркевича М.В., суддів: Марко Р.І., Бонк Т.Б.) було задоволено позовні вимоги Волинського обласного управління у справах захисту прав споживачів про стягнення з приватного підприємця М.Е.В. 1700,00 грн. за порушення вимог Закону України "Про державне регулювання виробництва, обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" ( 481/95-ВР ).

Судові акти мотивовані тим, що фінансові санкції у розмірі 1700,00 грн., стягнення яких є предметом даного позову, були застосовані до відповідача постановою Волинського обласного управління у справах захисту прав споживачів від 31.07.2002 N 267. Дана постанова оскаржувалася приватним підприємцем М.Е.В. в господарському суді, однак рішенням господарського суду Волинської області від 04.10.2002 у справі N 06/20-66, яке набрало законної сили, було відмовлено ПП М.Е.В. в позові про визнання недійсною постанови Волинського обласного управління у справах захисту прав споживачів від 31.07.2002 N 267. А відтак, з огляду на приписи статті 35 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) відповідно до якої, факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони, суди дійшли висновку, що постанова позивача від 31.07.2002 N 267 була визнана законною, а тому позов підлягає задоволенню.

Не погоджуючись з ухваленими судовими актами, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Волинської області від 07.06.2004 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.10.2004 та залишити позов без розгляду.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, заявник посилається на те, що судом були невірно застосовані норми матеріального і процесуального права, а саме: судами було ухвалено рішення про стягнення з відповідача 1700,00 грн. фінансових санкцій на користь Луцької міської ради, втім сама рада не була залучена до участі в справі. Заявник також посилається на невірне застосування судами статті 35 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), ст. 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" ( 481/95-ВР ), Положення про державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України, затвердженого Указом Президента України від 26.07.2000 N 926/2000 ( 926/2000 ).

Перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справи, проаналізувавши правильність застосування правових норм судами першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як було встановлено господарськими судами, позивачем спільно з правоохоронними органами ВДСБЕЗ УМВС України у Волинській області у кафе "Волинські горілчані напої" підприємця М.Е.В. проведена перевірка, в ході якої встановлено порушення ПП М.Е.В. приписів ст. 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" від 19.12.1995 N 481/95-ВР ( 481/95-ВР ) та п.п. 5, 6, 21, 23, 25, 26, 29, 30 Правил роздрібної торгівлі алкогольними напоями, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.1996 N 854 ( 854-96-п ), п.п. 1.2, 1.9, 3.5, 3.4, 3.13 Правил роботи підприємств громадського харчування ( z0230-95 ).

За результатами перевірки складено акт від 26.07.2002, N 000165, на підставі якого позивачем винесено постанову N 267 31.07.2002 про застосування до ПП М.Е.В. фінансових санкцій в розмірі 1700 грн.

Дана постанова позивача оскаржувалася відповідачем в судовому порядку, але рішенням у справі N 06/20-66, яке набрало законної сили (було залишено без змін господарськими судами апеляційної та касаційної інстанцій), постанова N 267 від 31.07.2002 не була скасовані чи визнана недійсною.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" ( 481/95-ВР ), рішення про стягнення штрафу, передбаченого частиною другою цієї статті приймається органом, який видав ліцензію на право виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями і тютюновими виробами, та іншими органами виконавчої влади у межах їх компетенції. Згідно Положення про обласні, головне Київське та Севастопольське міські управління у справах захисту прав споживачів, яке затверджене наказом Держкомітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 14.09.2000 N 559 ( z0663-00 ), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 28.09.2000 за N 663/4884 та із змінами до нього, зареєстрованими в Міністерстві Юстиції України від 27.03.2002 за N 305/6593 ( z0305-02 ), зокрема, пункту 3, основними завданнями управління є здійснення в межах своєї компетенції контролю за додержанням законодавства у сфері регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами. Також, згідно п. 5 підпункту 17, управління має право накладати стягнення на господарюючих суб'єктів - за порушення законодавства про захист прав споживачів відповідно до статті 23 Закону України "Про захист прав споживачів" ( 1023-12 ) та статті 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами" ( 481/95-ВР ).

У відповідності до пункту 2 Положення про порядок застосування державними органами у справах захисту прав споживачів фінансових санкцій за порушення Закону України "Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами" ( z0219-01 ), яке затверджене наказом Держкомітету стандартизації, метрології та сертифікації України, фінансові санкції у вигляді штрафів застосовуються до суб'єктів підприємницької діяльності у разі роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами з порушенням установлених правил торгівлі - 200 відсотків вартості отриманої партії товару, але не менше 1700 гривень.

З огляду на вищенаведені правові норми суди дійшли висновку, що постанова N 276 позивача про застосування до відповідача фінансових санкцій в сумі 1700,00 грн. є законною, а відтак - позов підлягає задоволенню.

Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що рішенням господарського суду Волинської області від 07.06.2004 з врахуванням ухвали про виправлення помилки від 18.06.2004, з ПП М.Е.В. стягнуто 1700,00 грн. фінансових санкцій на користь Державного бюджету м. Луцька. Тобто, сума стягнута на користь третьої особи - Управління Державного казначейства м. Луцька.

Таким чином, судом було ухвалено рішення, яке стосується прав та обов'язків Управління Державного казначейства м. Луцька без залучення його до участі у справі, що є порушенням ст.ст. 4-2, 4-3, 22 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ). Втім, апеляційний суд на ці порушення уваги не звернув.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 111-10 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі в справі.

Тому, ухвалені у справі судові акти, а саме: рішення господарського суду Волинської області від 07.06.2004 та постанова Львівського апеляційного господарського суду від 12.10.2004 підлягають скасуванню, а справа N 9/54-64 підлягає направленню на новий розгляд до господарського суду Волинської області.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 3 ч. 1 ст. 111-9, ст. 111-10 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного підприємця М.Е.В. без номера й дати задовольнити частково. Постанову Львівського апеляційного господарського від 12.10.2004 та рішення господарського суду Волинської області від 07.06.2004 у справі N 9/54-64 скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Волинської області.