Про визнання суми податкового зобов'язання

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

22.02.2005 Справа N 5/303-19/28

Відмовлено у порушенні провадження з перегляду ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 28 квітня 2005 року

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Т.Б.Дроботової - головуючого, Н.О.Волковицької, Г.М.Фролової, за участю представників: позивача Кушнір Т.В. - дов. 18.05.2004 року, Козленко С.А. - дов. від 22.09.2004 року, Даниленко О.В. - дов. від 21.02.2005 року, відповідача Ковч П.С. - дов. від 07.02.2005 року, Сенишин Я.Б. - дов. від 07.02.2005 року, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Львівського міського комунального підприємства "Львівводоканал" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26 травня 2004 року у справі N 5/303-19/28 господарського суду Львівської області за позовом Державної податкової інспекції у м. Львові до Львівського міського комунального підприємства "Львівводоканал" про визнання суми податкового зобов'язання, ВСТАНОВИВ:

У січні 2004 року Державна податкова інспекція у м. Львові звернулася до господарського суду Львівської області з позовом до Львівського міського комунального підприємства "Львівводоканал" про визнання суми податкового зобов'язання, визначеного податковим органом з використанням непрямого методу, у розмірі 651303,19 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за результатами комплексної планової документальної перевірки фінансово-господарської діяльності Львівського міського комунального підприємства "Львівводоканал" з питання правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум земельного податку, місцевих податків та зборів та ресурсних платежів за період з 01.10.2000 року по 01.04.2003 року виявлені порушення відповідачем пункту 5 Порядку справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 1494 ( 1494-99-п ) від 16.08.99 року, внаслідок чого занижено збір за спеціальне використання водних ресурсів на суму 498252,96 грн.

За результатами проведеної перевірки був складений акт про результати документальної перевірки правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум земельного податку, місцевих податків і зборів та ресурсних платежів Львівського міського комунального підприємства "Львівводоканал" за період з 01.10.2000 року по 01.04.2003 року N 18/23-2/03348471/3827 від 15.08.2003 року.

В зв'язку з тим, що під час документальної перевірки платник податків не підтвердив розрахунки, наведені у деклараціях зі збору за спеціальне використання водних ресурсів, та дані статистичної звітності квартальної форми 2-ТП ( z0480-97 ) (водгосп), наявними документами обліку було прийнято рішення начальником Державної податкової інспекції у м. Львові від 13.08.2003 року N 13851/23-2 про застосування непрямих методів визначення сум податкових зобов'язань при обчисленні сум податкових зобов'язань зі сплати збору за спеціальне використання водних ресурсів з використанням методу економічного аналізу.

Львівське міське комунальне підприємство "Львівводоканал" відмовилось узгодити суму податкового зобов'язання, визначену з використанням непрямого методу, тому податковий орган зобов'язаний звернутися до суду з позовом про визнання такої суми податкового зобов'язання.

Рішенням господарського суду Львівської області від 06.04.2004 року (суддя Левицька Н.Г.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.05.2004 року (судді: Процик Т.С. - головуючий, Галушко Н.А., Юрченко Я.О.), позов задоволено. Податкове зобов'язання по збору за спеціальне використання водних ресурсів, нараховане Державною податковою інспекцією у м. Львові з використанням непрямого методу в сумі 651303,19 грн., визнано правомірним. Судові витрати покладено на відповідача.

Судові рішення мотивовані тим, що перевірка із застосуванням непрямих методів податковою інспекцією проведена з додержанням приписів чинного законодавства, а відповідачем не надано документів, які б спростовували висновки даної перевірки. Документи, надані відповідачем на підтвердження своїх заперечень, зокрема договори на водопостачання та квитанції на оплату послуг по водопостачанню, не можуть бути належними доказами правомірності невключення даних графи 15 форми N 2-ТП ( z0480-97 ) (водгосп) до розрахунку збору за спеціальне використання водних ресурсів, оскільки відповідачем не доведено, що саме обсяги води, переданої в користування іншим споживачам, містяться в графі 15 форми N 2-ТП (водгосп).

Не погоджуючись з постановою, Львівське міське комунальне підприємство "Львівводоканал" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.05.2004 року, в якій просить постанову та рішення у справі скасувати, прийняти нове рішення про відмову в позові, мотивуючи касаційну скаргу доводами про неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, а саме: статті 43 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), підпункту 4.3.1 пункту 4.3 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ), частини 1 пункту 1.8 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами ( z1023-02 ). Зокрема, заявник посилається на те, що Методика визначення сум податкових зобов'язань за непрямими методами, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 27 травня 2002 року N 697 ( 697-2002-п ), набрала чинності з 01.07.2002 року, а тому норми пункту 4.3 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" не могли застосовуватися до 01.07.2002 року.

Позивач відзив на касаційну скаргу не надав.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди виходили з того, що Державна податкова інспекція у м. Львові при розгляді справи довела факт обґрунтованого та законного нарахування податкового зобов'язання відповідачу за непрямими методами належним чином, та зазначили, що відповідач не довів та належним чином не обґрунтував свої заперечення щодо розміру податкового зобов'язання, визначеного за непрямими методами.

Як встановлено господарськими судами, податкове повідомлення-рішення від 20.08.2003 року N 552320/0/14318/23-2, яким відповідачу визначена сума податкового зобов'язання за непрямим методом по збору за спеціальне використання водних ресурсів в сумі 651303,19 грн., прийняте на підставі акта про результати документальної перевірки правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум земельного податку, місцевих податків і зборів та ресурсних платежів Львівського міського комунального підприємства "Львівводоканал" за період з 01.10.2000 року по 01.04.2003 року N 18/23-2/03348471/3827 від 15.08.2003 року. Застосовуючи непрямі методи визначення сум податкових зобов'язань при обчисленні сум податкових зобов'язань зі сплати збору за спеціальне використання водних ресурсів, посадові особи Державної податкової інспекції у м. Львові у вказаному вище акті послалися на рішення начальника Державної податкової інспекції у м. Львові від 13.08.2003 року N 13851/23-2.

Відповідно до підпункту 4.3.1 пункту 4.3 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ), якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків згідно з підпунктом "а" підпункту 4.2.2 статті 4 цього Закону у зв'язку з невстановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з не веденням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів, сума податкових зобов'язань платника податків може бути визначена за непрямим методом. Цей метод може застосовуватися також у випадках, коли декларацію було подано, але під час документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством.

Порядок застосування непрямих методів органами державної податкової служби регулюється нормами Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ).

Вказаний Закон ( 2181-14 ) чітко обмежує випадки, коли застосування таких непрямих методів допускається.

Згідно абзацу 2 підпункту 4.3.2 пункту 4.3 статті 4 зазначеного Закону ( 2181-14 ), якщо підставою для застосування непрямих методів є відсутність окремих документів обліку, такий метод може застосовуватися виключно для визначення об'єкта оподаткування або його елементів, пов'язаних із такими документами. Якщо платник податків подає інші документи обліку або інші підтвердження, достатні для визначення показників відсутніх документів обліку, непрямі методи не застосовуються.

Відповідно до підпункту 19.3.6 пункту 19.3 статті 19 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) до 1 січня 2005 року діє правило, за яким якщо платник податків відмовляється узгодити податкове зобов'язання, нараховане податковим органом з використанням непрямого методу, податковий орган зобов'язаний звернутися до суду з позовом про визнання такої суми податкового зобов'язання. При цьому обов'язок доведення того, що таке нарахування було зроблено належним чином, покладається на податковий орган.

Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що ухвалюючи судові рішення, суди першої та апеляційної інстанції зобов'язані були, насамперед, з'ясувати саме наявність чи відсутність підстав для визначення суми податкового зобов'язання зі сплати збору за спеціальне використання водних ресурсів за непрямими методами на підставі приписів пункту 4.3 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) та дослідити при розгляді справи правильність визначення податковим органом розміру податкового зобов'язання, визначеного за непрямими методами.

Крім того, Методика визначення сум податкових зобов'язань за непрямими методами, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 27 травня 2002 року N 697 ( 697-2002-п ), набрала чинності 01.07.2002 року.

Також судами не надано оцінки тому, що перевірка проводилась у період з 24.06.2003 року по 22.07.2003 року.

Крім того, відповідно до пункту 9 Методики визначення сум податкових зобов'язань за непрямими методами, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 27 травня 2002 року N 697 ( 697-2002-п ), результати перевірки, здійсненої з метою визначення сум податкових зобов'язань за непрямими методами, оформляються актом, що затверджується особою, яка прийняла рішення про застосування непрямих методів.

Однак судами не з'ясовано, чи був затверджений акт перевірки від 15.08.2003 року N 18/23-2/03348471/3827 правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум земельного податку, місцевих податків і зборів та ресурсних платежів Львівського міського комунального підприємства "Львівводоканал" за період з 01.10.2000 року по 01.04.2003 року.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Однак суди, зазначивши, що документи, надані відповідачем, не можуть бути належним доказом, не зазначили при цьому, які саме документи є належним доказом; чи були вони витребувані та перевірені під час проведення перевірки.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 38 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

Отже, судова колегія вважає, що висновки господарських судів зроблені в порушення статті 43 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ).

Виходячи з вказаного вище, враховуючи суть спору, матеріали справи свідчать про не з'ясування судом всіх обставин та не дослідження всіх доказів, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.76 року N 11 ( v0011700-76 ) "Про судове рішення" рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

При новому розгляді справи суду необхідно всебічно та повно з'ясувати обставини справи в їх сукупності та вирішити спір відповідно до закону.

Враховуючи вищенаведене, керуючись статтями 43, 111-5, 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України постановив:

Рішення господарського суду Львівської області від 06.04.2004 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.05.2004 року у справі N 5/303-19/28 господарського суду Львівської області скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

Касаційну скаргу Львівського міського комунального підприємства "Львівводоканал" задовольнити частково.