Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Чуднівської міжрайонної державної податкової інспекції

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.06.2004 Справа N 8/70"НА"

(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 03.11.2004 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Усенко Є.А.,

суддів: Бакуліної С.В., Глос О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Чуднівської міжрайонної державної податкової інспекції

на постанову від 27.01.2004 року Житомирського апеляційного господарського суду

у справі N 8/70"НА" господарського суду Житомирської області

за позовом Військового прокурора Житомирського гарнізону в інтересах держави - Міністерства оборони України в особі військової частини А-1979, м. Чуднів

до Чуднівської міжрайонної державної податкової інспекції

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Чуднівської міжрайонної державної податкової інспекції N 3/17-00 від 28.02.2003 року

в судовому засіданні взяли участь представники:

від прокуратури Гринчук К.Є. (ст. помічник військового прокурора Житомирського гарнізону)

від позивача Сєров Ю.В. (доручення від 15.06.2004 р.)

від відповідача не з'явились

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 31.07.2003 року (суддя Давидюк В.К.), залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 27.01.2004 року (головуючий суддя - Голубєва Г.К., судді Веденяпін О.А., Горшкова Н.Ф.) у справі N 8/70"НА" позов задоволене; визнане недійсними податкове повідомлення-рішення від 28.02.03 р. N 3/17-00 про визначення податкового зобов'язання в сумі 31136,34 грн. військової частини А-1979.

В касаційній скарзі Чуднівська МДПІ просить скасувати постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 27.01.2004 року у справі 8/70 НА, та постановити нове рішення, яким позовні вимоги військової частини А-1979 залишити без задоволення, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, а саме ст. 1 Закону України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ), ст. 14 Закону України "Про збройні сили в Україні" ( 1934-12 ), пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (далі Закон-2181).

У відзиві на касаційну скаргу Військова прокуратура Житомирського гарнізону повністю заперечує викладені в ній доводи.

Відповідач не скористався наданим процесуальним правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції.

Заслухавши заперечення на касаційну скаргу представника прокуратури, представника позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню враховуючи наступне.

Задовольняючи позов, господарські суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивач відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України "Про Збройні сили України" ( 1934-12 ) звільнений від сплати податку з власників транспортних засобів, а за наявних суперечностей між нормами Законів України "Про Збройні сили України", "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" ( 1963-12 ) та "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ), пріоритет має Закон України "Про Збройні сили України" (згідно з пп. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону-2181 ( 2181-14 ).

Однак, колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з вказаними висновками господарського суду та вважає оскаржувану постанову апеляційного господарського суду такою, що прийнята при неправильному застосуванні норм матеріального права з огляду на наступне.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" від 11.12.1991 N 1963-XII ( 1963-12 ) (зі змінами і доповненнями) платниками цього податку є підприємства, організації, установи, які є юридичними особами та мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби, визначені в статті 2 цього Закону як об'єкт оподаткування.

Відповідно до ст. 39 Закону України "Про власність" від 02.07.1991 N 697-XII ( 697-12 ) (зі змінами і доповненнями) майно, що є державною власністю та закріплене за державною установою, належить їй на праві оперативного управління. На праві оперативного управління, як передбачено ч. 2 ст. 14 Закону України "Про Збройні Сили України" ( 1934-12 ), належить військовим частинам і майно, яке закріплене за ними.

Аналіз змісту зазначених правових норм дає підстави для висновку, що оскільки платниками вищевказаного податку є підприємства, організації й установи безвідносно до форми власності, на якій вони засновані, в т.ч. й державні, а державні установи можуть мати закріплене за ними майно лише на праві оперативного управління, при відсутності законодавчо встановленого виключення щодо державної установи як платника податку та при чітко визначеному статтею 4 Закону України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" ( 1963-12 ) кола осіб, які звільняються від сплати цього податку, застосоване в ст. 1 цього Закону поняття "власні транспортні засоби" наряду з правом власності на транспортні засоби, означає також їх перебування у платника податку на праві повного господарського відання та на праві оперативного управління.

Беручи до уваги наведене, апеляційний господарський суд неправильно застосував ст. 1 Закону України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" ( 1963-12 ) та помилково вважав, що є законні підстави для звільнення позивача від сплати податку.

Не може бути визнане такою підставою і положення ч. 2 ст. 14 Закону України "Про Збройні сили України" ( 1934-12 ) щодо звільнення майна, закріпленого за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних сил України, від сплати усіх видів податків.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 1 Закону України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) в редакції Закону України від 22.12.1998 N 336-XIV ( 336-14 ), чинній на момент виникнення спірних правовідносин, встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюється Верховною Радою України, Верховною Радою АР Крим, сільськими, селищними і міськими радами відповідно до цього Закону, інших законів України про оподаткування.

Ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Враховуючи, що Закон України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) є спеціальним законом про оподаткування, виходячи із правила співвідношення загальної і спеціальної норм у разі їх конкуренції, його норми підлягають застосуванню при вирішенні спору, зокрема, щодо пільг з оподаткування у випадку встановлення таких пільг іншими законами, крім законів про оподаткування.

Правило пп. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону-2181 ( 2181-14 ) слід застосовувати з врахуванням вищезазначеного співвідношення спеціальної та загальної норм права.

З огляду на зазначене, господарські суди першої та апеляційної інстанцій, повно і всебічно встановивши обставини справи, допустили неправильне застосування норм Закону України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ), ст. 14 Закону України "Про Збройні сили України" ( 1934-12 ), пп. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону-2181 ( 2181-14 ), що призвело до неправильного висновку щодо прав і обов'язків сторін у справі та є підставою відповідно до ч. 1 ст. 111-10 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) для скасування постановлених у справі судових рішень та прийняття нового рішення про відмову в позові.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 2 ч. 1 ст. 111-9, ч. 1 ст. 111-10, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України, - ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Чуднівської МДПІ від 10.02.2004 року N 422 на постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 27.01.2004 року по справі N 8/70"НА" задовольнити.

Рішення Господарського суду Житомирської області від 31.07.2003 року та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 27.01.2004 року по справі N 8/70"НА" скасувати.

У позові відмовити.