Про стягнення заборгованості за простим векселем

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

24.04.2007 N 4/349-8/53

Розглянувши касаційну скаргу закритого акціонерного товариства "Львівський керамічний завод" на постанову Вищого господарського суду України від 24 січня 2007 року у справі за позовом закритого акціонерного товариства "Закарпатресурси" до закритого акціонерного товариства "Львівський керамічний завод" про стягнення 594 000 грн., ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2006 року ЗАТ "Закарпатресурси" звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до ВАТ "Львівський керамічний завод" (далі - ВАТ "ЛКЗ") про стягнення заборгованості за простим векселем N 733251050461.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що 15 січня 1999 року ВАТ "Львівський керамічний завод" передало ЗАТ "Закарпатресурси" як засіб платежу простий вексель зі строком платежу 1 січня 2004 року, який станом на 10 лютого 2006 року не оплачений відповідачем.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на безпідставність позовних вимог та те, що спірний вексель було видано в рахунок погашення заборгованості в розмірі 594 000 грн. за поставлений ЗАТ "Закарпатпромресурси" природний газ. В свою чергу ВАТ "Львівський керамічний завод" поставило позивачу керамічну продукцію на суму 594 000 грн., за яку останній розрахувався векселем N 683122480033 зі строком платежу 1 січня 2004 року. Таким чином зобов'язання сторін є припиненими шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Рішенням господарського суду Львівської області від 20 червня 2006 року позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 594 000 грн. Суд виходив з того, що зарахування зустрічних однорідних вимог між сторонами не можливе, оскільки вимога ЗАТ "Львівський керамічний завод", яка випливала з векселя N 683122480033 на момент розгляду справи є погашеною, тому у відповідача немає дійсних вимог до позивача.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2006 року рішення суду першої інстанції скасовано та відмовлено у позові, посилаючись на те, що фошові зобов'язання між сторонами, що виникли з цивільно-правових угод і оформлені векселями є припиненими шляхом зарахування відповідно до вимог законодавства.

Постановою Вищого господарського суду України від 24 січня 2007 року скасовано постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2006 року та залишено в силі рішення господарського суду Львівської області від 20 червня 2006 року.

22 березня 2007 року Верховним Судом України порушено касаційне провадження за касаційною скаргою ЗАТ "Львівський керамічний завод" з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 24 січня 2007 року з мотивів неправильного застосування норм матеріального права, невідповідності постанови рішенням Верховного Суду України та різного застосування одного й того ж положення закону в аналогічних справах.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Скасовуючи постанову апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції Вищий господарський суд України обґрунтовував свою постанову тим, що вексельне законодавство не передбачає такої форми погашення векселя, як зарахування зустрічних однорідних вимог.

З таким висновком не можна погодитись з наступних підстав.

Відповідно до договору поставки природного газу N 76 П від 1 листопада 1998 року ЗАТ "Закарпатресурси" поставило ВАТ "Львівський керамічний завод" 2600000 м природного газу в період з 1 листопада 1998 року по 31 грудня 1998 року. В рахунок оплати поставленого газу ВАТ "Львівський керамічний завод" передало ЗАТ "Закарпатресурси" простий вексель N 733251050461 на суму 594 000 грн. зі строком платежу 1 січня 2004 року.

15 лютого 1999 року між сторонами було укладено договір поставки N 1к-99, згідно якого ВАТ "ЛКЗ" поставило ЗАТ "Закарпатресурси" керамічну продукцію, оплату якої покупець здійснив шляхом передачі продавцю простого векселя N 683122480033 на суму 594 000 грн. зі строком платежу 1 січня 2004 року.

Таким чином апеляційний суд правильно вказав, що між сторонами існували взаємні, однорідні грошові зобов'язання, які виникли на підставі цивільно-правових угод і оформлені в подальшому векселями.

Частиною першою статті 220 та частиною третьою статті 203 Господарського кодексу України ( 436-15 ) передбачено припинення господарського зобов'язання, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав, або строк якої не визначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Аналогічні правові підстави щодо зарахування зустрічних однорідних вимог містить частина перша статті 601 Цивільного кодексу України ( 435-15 ).

Висновок апеляційного суду, що з подачею ВАТ "Львівський керамічний завод" на адресу Позивача заяви від 5 січня 2004 року про зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, припинились зобов'язання сторін є правильним.

Вищий господарський суд України вимог вказаних норм закону не врахував, і прийшов до помилкового висновку про стягнення з відповідача заборгованості за векселем.

Верховний Суд України в силу положень статей 6, 8 Конституції України ( 254к/96-ВР ) не вважає необхідним направити справу на новий розгляд суду першої інстанції, оскільки це суперечило б положенням статті 125 Конституції України і статей 2, 39 Закону України "Про судоустрій України" ( 2022-10 ) в частині визначення статусу Верховного Суду України та його завдання забезпечити законність в здійсненні правосуддя і викликало б конституційно недопустиму необхідність скасування законної постанови суду апеляційної інстанції. В зв'язку з цим наведений в статті 111-18 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) перелік наслідків розгляду касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України не вважається правовою перешкодою для прийняття зазначеного рішення.

За таких обставин постанова касаційного суду підлягає скасуванню, а законна і обґрунтована постанова апеляційного суду - залишенню в силі.

Керуючись статтями 111-17 - 111-19 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Судова палата у господарських справах Верховного Суду України ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ЗАТ "Львівський керамічний завод" задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 24 січня 2007 року скасувати.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2006 року залишити в силі.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.