Про перевірку рішення Вищого арбітражного суду України про зобов'язання повернути отриманий і не оплачений товар

ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ АРБІТРАЖНА НАГЛЯДОВА КОЛЕГІЯ

ПОСТАНОВА

N 04-1/ЦА-8/27-15/65 від 04.07.94

Про перевірку рішення Вищого арбітражного суду України про зобов'язання повернути отриманий і не оплачений товар

Арбітражна наглядова колегія розглянула заяву житомирського виробничого об'єднання "Житомирнерудпром" про перевірку рішення Вищого арбітражного суду України від 10-15.03.94 зі справи N 8/27 за позовом українсько-ліванського СП "Бейрут" до житомирського ВО "Житомирнерудпром" про зобов'язання повернути отриманий об'єднанням 25.06.93 мазут топковий кількістю 1084,401 т і досі не оплачений.

Суддя рішенням у справі від 10-15.03.94 позовні вимоги задовольнив, зобов'язавши відповідача повернути позивачеві спірну продукцію.

Українсько-ліванське СП "Бейрут" звернулося до суду з клопотанням від 12.04.94 N 9 про стягнення з відповідача вартості мазуту за ціною, яка діяла на день винесення рішення, оскільки об'єднання не має можливості повернути продукцію в натурі.

ВО "Житомирнерудпром" також звернулося до суду із заявою від 26.04.94 N 7/10-138 про стягнення з об'єднання вартості топкового мазуту за ціною відповідно до договору від 18.06.93 N 18/6 у зв'язку з використанням мазуту у виробництві і неможливістю повернення його в натурі.

Ухвалою від 23.05.94 Вищий арбітражний суд України змінив спосіб виконання рішення у справі від 10-15.03.94 і стягнув з об'єднання "Житомирнерудпром" на користь СП "Бейрут" 2371397390 крб., виходячи з ціни мазуту, яка діє на сьогоднішній час.

У заяві про перевірку рішення та ухвали у справі в порядку нагляду ВО "Житомирнерудпром" просить рішення від 10-15.03.94 і ухвалу від 23.05.94 скасувати, посилаючись на те, що рішення не відповідає як зобов'язанням сторін і матеріалам справи, так і чинному законодавству; об'єднання не одержувало мазут від позивача. За спірними відправленнями мазут було відвантажено об'єднанню Дрогобицьким нафтозаводом. Вартість мазуту не було оплачено з вини позивача, оскільки СП "Бейрут" не подало документи на підтвердження того, що воно є власником мазуту. Крім того, вартість мазуту має визначатися виходячи з тієї ціни, яка встановлена договором, а не тієї, яку визначено на день винесення рішення; позивачем не дотримано порядок доарбітражного врегулювання спору в частині вимог про стягнення вартості мазуту за цінами, які діють на день винесення рішення, і, отже, у арбітражного суду не було підстав стягувати з об'єднання 2371397390 крб.

Із матеріалів справи випливає таке.

Об'єднання "Житомирнерудпром" і українсько-ліванське спільне підприємство "Бейрут" уклало договір від 18.06.93 N 18/6, відповідно до якого СП "Бейрут" зобов'язалося укласти від імені і для об'єднання договір поставки товару - мазуту кількістю 1000 т за ціною 300 крб. за 1 кг.

На виконання цього договору позивач уклав з АТ "Екорамбус-Україна" договір про спільну діяльність від 18.06.93 N 34/93, в якому передбачено, поряд з іншими послугами, придбання і постачання продукції.

Відповідно до цього договору та договору від 18.06.93 N 18/6 СП "Бейрут" погодило протокол на придбання і поставку 1000 т мазуту за ціною 250000 крб., в якому постачальником мазуту є АТ "Екорамбус-Україна", а одержувачем - об'єднання "Житомирнерудпром". Одержувач здійснює оплату за поставлений мазут СП "Бейрут" для подальших розрахунків спільного підприємства з постачальником - АТ "Екорамбус", після чого проводиться відвантаження мазуту на адресу об'єднання.

Таким чином, СП "Бейрут" виконало зобов'язання за договором від 18.06.93 N 18/6, уклавши для об'єднання "Житомирнерудпром" угоду на поставку мазуту кількістю і за ціною, вказаними об'єднанням, і гарантувало постачальнику оплату вартості мазуту.

Згідно з цим договором відповідачеві 25.06.93 було поставлено 1084,401 т мазуту в 19 цистернах. Вантажовідправником мазуту є Дрогобицький нафтозавод, якому вартість мазуту було оплачено постачальником.

Вантажоодержувач - об'єднання "Житомирнерудпром" - прийняв мазут, що надійшов на його адресу за спірними залізничними відвантаженнями, комісійно за участю представника СП "Бейрут". Це підтверджує акт приймання мазуту топкового від СП "Бейрут", затверджений генеральним директором ВО "Житомирнерудпром".

Як випливає з матеріалів справи, об'єднання прийняло спірний мазут, зарахувало його за ціною 300000 крб. за 1 т і використало для своїх потреб. Однак оплату вартості мазуту СП "Бейрут" не здійснило, у зв'язку з чим Вищий арбітражний суд України ухвалою від 23.05.94 правомірно видав наказ про стягнення з об'єднання вартості мазуту. З урахуванням інфляційних процесів в Україні його вартість було визначено судом за цінами, які діяли на день винесення рішення.

Доводи об'єднання, наведені в заяві про перевірку рішення та ухвали, не можуть бути взяті до уваги: згідно з встановленим порядком власником продукції з моменту її відвантаження є вантажоодержувач.

СП "Бейрут" не є власником мазуту; воно лише брало участь (за домовленістю з постачальником) у розрахунках за поставлений об'єднанню мазут (договором N 18/6 порядок розрахунків не передбачений). Про це, як випливає з матеріалів справи, об'єднання неодноразово ставилося до відома СП "Бейрут" і постачальником мазуту за договором - АТ "Екорамбус-Україна". Крім того, в липні 1993 р. об'єднання "Житомирнерудпром" звернулося до регіонального управління Промінвестбанку м. Житомира з проханням дати гарантію на виставлення об'єднанням акредитиву на закупівлю мазуту кількістю 1000 т на суму 350 млн. крб. українсько-ліванському підприємству. Регіональне управління Промінвестбанку у відповіді від 18.06.93 гарантувало виставлення акредитиву на суму 350 млн.крб. українсько-ліванському підприємству "Бейрут".

Отже, заява відповідача про те, що об'єднання не могло своєчасно оплатити вартість спірного вантажу СП "Бейрут" через відсутність необхідних відомостей про власника мазуту, позбавлена підстав.

Приймаючи рішення з господарського спору, арбітражний суд на підставі п.1 ст.83 АПК України ( 1798-12 ) має право виходити за межі позовних вимог для забезпечення законних інтересів потерпілих підприємств і організацій.

Таким чином, належить визнати, що для скасування рішення Вищого арбітражного суду України від 10-15.03.94 та ухвали від 23.05.94 у справі N 8/27 немає підстав.

Керуючись ст.ст. 106, 108 АПК України ( 1798-12 ), колегія ПОСТАНОВИЛА:

рішення і ухвалу Вищого арбітражного суду України у справі N 8/27 залишити без змін.

Надруковано: "Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду України", N 1, 1995 р.