Про стягнення плати за послуги з візування залізничних накладних

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

17.01.2006 N 5/53(22/139)

Розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" (далі - Товариство) на постанову Вищого господарського суду України від 3 листопада 2005 року у справі за N 5/53(22/139) за позовом Товариства до Державного підприємства "Придніпровська залізниця" (далі - Підприємство) про стягнення 6932 грн. 52 коп., ВСТАНОВИЛА:

З позовом до господарського суду Дніпропетровської області позивач звернувся 16 березня 2004 року, обґрунтувавши заявлену позовну вимогу безпідставністю списання відповідачем в безакцептному порядку з особового рахунку Товариства спірної суми як плати за послуги з візування залізничних накладних.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14 квітня 2005 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14 червня 2005 року, в позові відмовлено.

Вказані судові рішення першої та апеляційної інстанцій оскарженою постановою Вищий господарський суд України залишив без змін.

Ухвалені у справі судові рішення всіх інстанцій обґрунтовані посиланнями на положення статей 5, 62 Статуту залізниць України ( 457-98-п ) (далі - Статут), пунктів 2.6, 2.7, 2.8, 2.10 Правил розрахунків за перевезення вантажів (затверджені наказом Міністерства транспорту України N 644 ( z0864-00 ) від 21 листопада 2000 року; далі - Правила) та пунктів 3.2 - 4.4 укладеного між сторонами договору N ПР/ДН-3-03/173/205/НЮ про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги (20/2003/905) від 17 квітня 2003 року (далі - Договір). На думку суддів, з фактичних обставин справи та на підставі зазначених правових актів випливає, що відповідач мав право самостійно списувати з особового рахунку позивача кошти за надані послуги з візування залізничних накладних.

Не заперечуючи факт надання відповідачем зазначених послуг і суму сплати за них, позивач вважав, що списання цих коштів повинно відбуватися у взаємоузгодженому порядку шляхом підписання накопичувальних карток про надані послуги і їх вартість працівниками залізничної станції та платника.

У зв'язку з цим він просить всі судові рішення та постанови скасувати і передати справу на новий розгляд, мотивуючи касаційну скаргу невідповідністю оскарженої постанови рішенням Верховного Суду України, неправильним застосування судом норм матеріального та процесуального права, а також виявленням факту різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників позивача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні касаційної скарги на постанову апеляційного суду і рішення суду першої інстанції, Вищий господарський суд України виходив з того, що відповідно до пункту 3.2 Договору у міру виконання перевезень та надання послуг відповідач має право списувати відповідні суми (перевізну плату, додаткові збори, штрафи) з особового рахунку позивача на підставі перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами, контейнерами і т. ін.

Зі змісту зазначеного пункту вбачається, що Договір встановлює тільки підстави списання коштів, але не передбачає порядку списання.

Тому, судам слід було врахувати, що відповідно до пункту 2.6 Правил ( z0864-00 ) списання коштів з рахунку платника здійснюється, зокрема, на підставі накопичувальних карток, складених станціями в трьох примірниках, із зазначенням в них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівників станції і платника, а в разі їх непогодження представник вантажовласника зобов'язаний підписати їх із застереженнями. В такому разі спірні питання повинні вирішуватися у претензійно-позовному порядку.

Право Міністерства транспорту України встановлювати порядок розрахунків за перевезення вантажів не суперечить положенням пунктів 5, 62 Статуту залізниць України ( 457-98-п ).

Відтак, плата за надання послуг може стягуватися залізницею після її узгодження з вантажовласником.

В даній справі судами встановлено, що позивач підписав накопичувальні картки із застереженнями, що є доказом відсутності його згоди на списання спірної суми, а тому безакцептне списання відповідачем зазначених коштів із особового рахунку Товариства суперечить встановленому законодавством порядку.

У зв'язку з цим оскаржені у справі рішення та постанови ухвалені судами в результаті неправильного застосування норм матеріального права, а тому підлягають скасуванню як незаконні і необґрунтовані.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Судова палата у господарських справах Верховного Суду України ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" задовольнити, постанову Вищого господарського суду України від 3 листопада 2005 року, постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14 червня 2005 року та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14 квітня 2005 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.