Про визнання недійсним рішення

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.03.2005 Справа N 22/143-04-4706

(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 02.06.2005 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Грека Б.М. - головуючого, Бур'янової С.С., Кривди Д.С.

розглянувши касаційну скаргу Управління ПФУ в Любашівському районі

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.12.2004 р.

у справі N 22/143-04-4706 господарського суду Одеської області

за позовом Приватного підприємства "Стратег"

до Управління ПФУ в Любашівському районі

про визнання недійсним рішення

За участю представників сторін

від позивача Юдін О.Ю. дор. від 21.06.04 р. N б/н,

від відповідача не з'явився

ВСТАНОВИВ:

У червні 2004 року Приватне підприємство "Стратег" звернулося до господарського суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Любашівському районі Одеської області про визнання недійсним рішення N 50 від 09.06.2004 року про застосування фінансових санкцій за донарахування органом ПФУ або страхувальником сум, своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що ПП "Стратег" є платником єдиного податку та не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, а тому відповідач, встановивши, що ПП "Транспортник" повинно сплачувати страхові внески у розмірі 32% та 4% від суми витрат на оплату праці найманих працівників, перевищив свої повноваження та порушив ч. 1 ст. 18 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ), де зазначено, що розмір страхових внесків встановлюється Верховною Радою України. В подальшому позивач уточнив свої позовні вимоги та просив суд визнати недійсним рішення N 50 від 09.06.2004 року про застосування фінансових санкцій за донарахування органом ПФУ або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків, визнати недійсною вимогу Управління ПФУ N Ю-191 від 10.06.2004 року про сплату 24400,00 грн. недоїмки зі страхових внесків, фінансових санкцій та пені на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а також визнати недійсним рішення ПФУ N 2204/03 від 22.06.2004 року про залишення вимоги про сплату недоїмки без змін.

Рішенням господарського суду Одеської області від 13.07.2004 р. (суддя Торчинська Л.О.) задоволено позов ПП "Транспортник" в повному обсязі.

Суд мотивував обґрунтованість визнання недійсними рішень про застосування фінансових санкцій тим, що позивач є платником єдиного податку та не повинен сплачувати страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.12.2004 р. - рішення господарського суду Одеської області від 13.07.2004 року по справі N 22/143-04-4706 змінено, виклавши п.п. 2, 3, 4 резолютивної частини рішення в наступній редакції:

Визнати недійсним винесене Управлінням Пенсійного фонду України в Любашівському районі Одеської області рішення про застосування фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та несплачених страхових внесків N 50 від 09.06.2004 року.

Визнати недійсною вимогу Управління Пенсійного фонду України в Любашівському районі Одеської області про сплату боргу N Ю-191 від 10.06.2004 року.

Визнати недійсним рішення Управління Пенсійного фонду України в Любашівському районі Одеської області N 2204/03 від 22.06.2004 року про залишення вимоги про сплату недоїмки без змін, а заяви без задоволення.

Суд як першої так і апеляційної інстанції, приймаючи оскаржувані судові рішення виходили з того, що доказів, які б підтверджували, що ПП "Транспортник" було дійсно зареєстроване в якості платника страхових внесків, відповідач до суду не надав. Крім того, суд апеляційної інстанції підставно зазначив, що ставки, механізм стягування податків і зборів - (обов'язкових платежів) та пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, окрім законів про оподаткування, а отже Указ Президента України від 03.07.1998 року N 727/98 ( 727/98 ) не є пріоритетним.

Не погоджуючись із зазначеною постановою апеляційного суду, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.12.2004 скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, а саме положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ) від 19.12.2003 року N 21-1 ( z0064-04 ) та Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 03.07.1998 р. N 727/98 ( 727/98 ).

У відзиві на касаційну скаргу, позивач заперечує проти доводів викладених в ній, вважає їх безпідставними в такими, що суперечать фактичним обставинам справи та нормам діючого законодавства, а тому просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.12.2004 року залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 02.06.2004 року відповідачем була здійснена перевірка своєчасності, достовірності, повноти нарахування та своєчасності сплати зобов'язання зі збору на обов'язкове державне пенсійне страхування ПП "Стратег". За результатами цієї перевірки був складений акт N 19 від 02.06.2004 року, в якому зазначалось, що ПП "Стратег" з 01.01.2004 року повинно було сплачувати страхові внески в розмірі 32% та 4% від суми на оплату праці найманих працівників.

На підставі зазначеного акту, відповідач прийняв рішення N 50 від 09.06.2004 року про застосування до позивача фінансових санкцій за донарахування органом ПФУ сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків, яким на ПП "Стратег" було покладено обов'язок сплатити 3507,00 грн. штрафних санкцій, а також надіслано вимогу N Ю-191 від 10.06.2004 року про сплату недоїмки зі страхових внесків на суму 24400,00 грн. Рішенням N 2204/03 від 22.06.2004 року відповідач залишив вимогу про сплату недоїмки без змін, а заяву позивача N 12 від 17.06.2004 року про узгодження вимоги без задоволення.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідно до Указу Президента України від 03.07.1998 р., N 727/98 ( 727/98 ) "Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" суб'єкти малого підприємництва звільняються від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Крім того, як суд першої так і суд апеляційної інстанції посилаються на те, що доказів, які б підтверджували, що ПП "Стратег" було дійсно зареєстроване в якості платника страхових внесків, відповідач до суду не надав.

Відповідно до частини 3 статті 1 Закону України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) ставки, механізм стягування зборів - обов'язкових платежів, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, окрім законів про оподаткування, а тому спеціальним законом, що встановлює ставки, механізм стягування і пільги щодо сплати збору, є Закон України від 26.06.1997 року "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" ( 400/97-ВР ).

В статті 6 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" ( 727/98 ) встановлено пільги, зокрема, звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. Отже, за правилами цієї статті, позивач не є платником ставок збору, встановлених для нього з доходів, одержуваних ним від здійснення підприємницької діяльності, які обкладаються єдиним податком. Втім, згідно із статтею 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" ( 400/97-ВР ), платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є суб'єкти господарювання, які обрали спрощену систему оподаткування.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що висновок апеляційного господарського суду базується на наявних у справі доказах, представлених учасниками провадження та судом дана належна правова оцінка нормам матеріального права щодо незастосування положень Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" ( 727/98 ) як пріоритетних у вирішенні спірних питань у даних правовідносинах, оскільки з 01.01.04 набрав чинності Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 N 1058-IV ( 1058-15 ), ст. 15 якого визначено, що платниками внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в ст. 14 цього Закону, зокрема роботодавці, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок).

Тому, висновки господарських судів про те, що зазначений Указ Президента України має пріоритетне значення стосовно Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" ( 400/97-ВР ) є невірними. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ) платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в ст. 14 цього Закону. Проте, згідно до ч. 3 зазначеної норми Закону страхувальники набувають статус платників страхових внесків з дня їх реєстрації у територіальному органі Пенсійного фонду України.

За таких обставин, апеляційний суд підставно послався на те, що доказів, які б підтверджували, що ПП "Стратег" було дійсно зареєстроване в якості платника страхових внесків, відповідач до суду не надав.

Таким чином, суд апеляційної інстанції на підставі встановлених фактичних обставин та матеріалів у справі, вірно застосував норми діючого законодавства, яке регулює спірні правовідносини, надав вірну юридичну оцінку обставинам справи, повно їх встановив, а тому підстав для скасування судових рішень та задоволення касаційної скарги не має.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) Вищий господарський суд України, - ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Управління ПФУ в Любашівському районі залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.12.2004 р. залишити без змін.