Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.06.2004 Справа N 34/8а

(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 03.11.2004 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Божок В.С,

суддів: Хандуріна М.І., Костенко Т.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Маріуполі

на постанову Донецького апеляційного господарського суду

від 09.02.04

у справі господарського суду Донецької області

за позовом ВАТ "Металургійний комбінат "Азовсталь", м. Маріуполь

до Державної податкової інспекції у м. Маріуполі

3-тя особа Державного управління екології та природних ресурсів у Донецькій області

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

в судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: не з'явилися

від відповідача: Ястремський В.П. - дов. N 3799/10/10-013 від 23.02.2004

від 3-ої особи: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Рішенням від 26.12.2003 господарського суду Донецької області позовні вимоги задоволено.

Постановою від 09.02.04 Донецького апеляційного господарського суду рішення господарського суду Донецької області від 26.12.2003 залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що документом, який є підставою для визначення категорій економічної безпеки місць видалення відходів для навколишнього природного середовища є дані паспортів, які складаються відповідно до п. 5 порядку ведення реєстру міць видалення відходів ( 1216-98-п ) на кожне місце видалення відходів.

Не погоджуючись з судовими рішеннями Державна податкова інспекція у м. Маріуполі звернулась у Вищий господарський суд України з касаційною скаргою і просить їх скасувати, посилаючись на те, що судами неправильно застосовані норми матеріального і процесуального права.

Порядком встановлення нормативів збору і стягнення зборів за забруднення навколишнього природного середовища визначені корегуючи коефіцієнти. Таблицею 2.5 Порядку ( 303-99-п ) встановлено, що за розміщення відходів на звалищах, які не забезпечують повного виключення забруднення атмосферного повітря або водних об'єктів від забруднення застосовується коефіцієнт "3". Документом, який є підставою для визначення категорій економічної безпеки місць видалення відходів для навколишнього природного середовища є дані паспортів.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акту, знаходить необхідним відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Предметом даного спору є податкові повідомлення-рішення від 21.08.2002: за N 0000471830/0, яким визначено податкове зобов'язання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища на загальну суму 100653 грн. та N 0000481830/0, яким визначено податкове зобов'язання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища на загальну суму 201307 грн.

Відповідно до ст. 44 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" ( 1264-12 ) збір за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище і розміщення відходів.

Частиною 3 ст. 44 цього Закону ( 1264-12 ) передбачено, що порядок встановлення нормативів збору і стягнення зборів за забруднення навколишнього природного середовища визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 за N 303 ( 303-99-п ) затверджений Порядок встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, пунктом 15, якого встановлено, що контроль за своєчасністю та повнотою сплати збору здійснюється органами державної податкової служби. Органи державної податкової служби залучають за попереднім узгодженням територіальні органи Мінекоресурсів для перевірки правильності визначення платниками фактичних обсягів викидів стаціонарними джерелами забруднення, скидів та розміщення відходів.

Додатком N 2 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору ( 303-99-п ) визначено корегуючі коефіцієнти, а таблицею 2.5 визначений коефіцієнт, який встановлюється залежно від місця розміщення відходів.

Господарськими судами встановлено, що відповідно до Закону України "Про відходи" ( 187/98-ВР ) позивач є виробником відходів, оскільки його діяльність призводить до утворення відходів.

Згідно ст. 1 цього Закону ( 187/98-ВР ) розміщення відходів - це зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах. Спеціально відведенні місця чи об'єкти - місця чи об'єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами.

Від характеру місця розміщення відходів застосовуються коефіцієнти "1" або "3".

Статтею 28 Закону України "Про відходи" ( 187/98-ВР ) встановлено, що з метою повного обліку та опису функціонуючих, закритих та законсервованих місць видалення відходів, їх якісного і кількісного складу, а також здійснення контролю за впливом відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини ведеться реєстр місць видалення відходів.

Реєстр місць видалення відходів ведеться на підставі відповідних паспортів, звітних даних виробників відходів, відомостей спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами. Дані реєстру підлягають щорічному уточненню.

Порядок ведення реєстру місць видалення відходів визначається Кабінетом Міністрів України. Наведений порядок затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.1998 за N 1216 ( 1216-98-п ). Згідно пункту 20 Порядку на підставі даних паспортів органи Мінекоресурсів на місцях разом з місцевими державними адміністраціями готують висновки щодо рівня екологічної безпеки МВВ, визначають категорію їх екологічної безпеки для навколишнього природного середовища та здоров'я людини. Висновки надсилаються власникам МВВ для вжиття ними заходів, спрямованих на забезпечення екологічно безпечного функціонування МВВ.

Отже, господарські суди правомірно дійшли висновку, що документом який є підставою для визначення категорій екологічної безпеки місць видалення відходів для навколишнього природного середовища є дані паспортів, які складаються відповідно до пункту 5 Порядку ведення реєстру місць видалення відходів ( 1216-98-п ) на кожне місце видалення відходів, тому у відповідача не було правових підстав для застосування коефіцієнту "3".

Відповідно до абзацу 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідач не надав відомості про наявність паспортних даних, які б доводили правомірність визначення коефіцієнту в залежності від місця розміщення відходів, які не забезпечують повного виключення забруднення атмосферного повітря або водних об'єктів.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що господарськими судами дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому судові рішення відповідають чинному законодавству України та обставинам справи і підстав для їх скасування немає.

На підставі викладеного, керуючись ст. 111-5, п. 1 ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову від 09.02.04 Донецького апеляційного господарського суду зі справи N 34/8а залишити без змін.