Тип: Постанова
№ 32/32
Дата: 28 вересня 2004 р.
Статус: Не визначено
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.09.2004 Справа N 32/32
(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 25.11.2004 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дроботової Т.Б. - головуючого Волковицької Н.О. Фролової Г.Н.
за участю представників:
позивача Ковбич Т.М. дов. від 28.01.04 р.
відповідача Гавриленко В.В. дов. від 04.04.02 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва
на постанову від 01.04.2004 року Київського апеляційного господарського суду
у справі N 32/32 господарського суду міста Києва
за позовом Дочірнього підприємства "Електро-Нет"
до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення N 000062307/0 від 31.01.2003 року
ВСТАНОВИВ:
Дочірнє підприємство "Електро-Нет" до господарського суду міста Києва був заявлений позов про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва N 000062307/0 від 31.01.2003 року, яким нараховані фінансові санкції з податку на додану вартість в розмірі 833504,00 грн. відповідно до підпункту 7.3.6. пункту 7.3. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР )
Підставою для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення став акт перевірки від 29.01.2003 року N 26/23-711, на підставі якого згідно підпункту "б" підпункту 4.2.2. пункту 4.2. статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовим фондами" ( 2181-14 ) та відповідно до підпункту 7.3.6. пункту 7.3. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) нараховано фінансові санкції.
В акті перевірки зазначено, що при імпорті газу природного за зовнішньоекономічним договором позивачем було оформлено податковий вексель N 3217016353 від 27.03.20002 року, на загальну суму 3334015,94 грн. в порушення Постанови КМУ від 01.10.1997 року N 1104 ( 1104-97-п ) та пункту 9 Постанови КМУ N 321 ( 321-2002-п ) від 10.01.2002 року, оскільки позивач в подальшому здійснив перепродаж імпортованого газу природного.
Рішенням від 29.01.2004 року господарського суду міста Києва позовні вимоги задоволено в повному обсязі шляхом визнання недійсним податкового повідомлення-рішення N 000062307/0 від 31.01.2003 року.
Рішення суду мотивоване тим, що при імпорті газу природного позивач правомірно скористався правом надати органу митного контролю простий вексель N 3217016356 від 27.03.2002 року на суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3334016,00 грн. Позивачем було дотримано усіх вимог, передбачених Законом України "Про податок на додану вартість", а саме: він зареєстрований як платник ПДВ, має індивідуальний податковий номер, має обсяг оподаткованих операцій продажу товарів протягом будь-якого періоду з останніх двадцяти календарних місяців у сумі, що перевищує 3600 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, імпортував товари на митну територію України для їх використання на митній території України, а також необгрунтованістю посилання ДПІ У Солом'янському районі міста Києва на порушення позивачем пункту 4 Постанови КМУ від 01.10.1997 року N 1104 ( 1104-97-п ) та пункту 9 Постанови КМУ N 21 ( 21-2002-п ) від 10.01.2002 року, оскільки рішенням господарського суду міста Києва від 22.03.2002 року у справі N 25/144 ( v_144805-02 ) пункт 9 Постанови N 21 визнано недійсним і доказів скасування цього рішення суду не надано.
За апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Київський апеляційний господарський суд постановою від 01.04.2004 року рішення господарського суду міста Києва залишив без змін з тих же підстав.
ДПІ у Солом'янському районі міста Києва подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу на постанову від 01.04.2004 року Київського апеляційного господарського суду, в який просить постанову у справі скасувати, та прийняти нове рішення яким в позові ДП "Електро-Нет" відмовити, посилаючись на неправильне застосування господарськими судами норм матеріального права, а саме пункту 9 Постанови КМ України від 10.01.2002 року "Про заходи щодо забезпечення виконання Державного бюджету України у 1 кварталі 2002 року" ( 21-2002-п ) та пункту 4 Постанови КМ України від 01.10.1997 року N 1104 ( 1104-97-п ) "Про затвердження порядку випуску векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при ввезенні (пересиланні) товарів на митну територію України", згідно з якими позивач мав право видавати податковий вексель у разі ввезення товарів за прямими договорами для власних виробничих потреб. Судами встановлено, що позивач є посередницькою організацією, тому судові рішення про задоволення позовних вимог прийняті з порушенням зазначених норм матеріального права, а саме: підпункту 7.3.6. пункту 7.3. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ).
Крім того, заявник вважає, що при прийнятті рішень судами не правильно дана оцінка вимогам підпункту 7.3.6. пункту 7.3. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ), щодо визначення дати виникнення податкових зобов'язань при ввезенні /імпортуванні/ товарів, оскільки такою датою є дата оформлення ввізної митної декларації із зазначенням у ній суми податку, що підлягає сплаті. Несвоєчасне визнання податкових зобов'язань призвело до заниження суми податкового зобов'язання, яка підлягає до сплати в бюджет та у відповідності до статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) до підприємства правомірно застосовані штрафні санкції, передбачені пунктом 17.1.3. статті 17 Закону.
Позивач відзив на касаційну скаргу не надав.
Заслухавши доповідь судді-доповідача та присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) касаційна інстанція виходить з обставин, встановлених у справі судами першої та апеляційної інстанції.
Як встановлено судоми першої та апеляційної інстанцій та вбачається з матеріалів справи предметом спору у даній справі є право позивача оформити простий податковий вексель N 3217016356 від 27.03.02 р. при ввезенні газу природного на територію України на підставі зовнішньоекономічного договору N 28/01/02-Газ від 28.01.02 р. та додатку N 1 до нього згідно акту приймання-передачі від 11.03.02 р. в обсязі 68086996 куб. м. на суму 3132001,82 дол. США.
Митне оформлення газу засвідчене вантажною митною декларацією N 12400/2/001208 від 27.03.02 р.
При оформленні податкового векселя до Центральної енергетичної митниці позивачем надано договір на переробку давальницької сировини від 08.01.02 р. N 01/01-Т та Договору оренди обладнання від 08.01.02 р. N 01/10/01.
В подальшому, в зв'язку з неможливістю позивача виконати договірні зобов'язання зазначені договори були розірвані.
У березні 2002 року позивач згідно акту приймання-передачі від 15.03.02 р. на підставі договору купівлі-продажу N 28/01/02 від 28.01.02 р. передав вказаний об'єм газу ТОВ "Прип'ять-2000". Оплату за отриманий газ надійшла на розрахунковий рахунок позивача в сумі 20269226,36 грн.
Пунктом 11.5 статті 11 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) передбачено, що платники податку при ввезенні (пересиланні) товарів на митну територію України можуть за власним бажанням надавати органам митного контролю простий вексель на суму податкового зобов'язання. Тобто цим Законом визначено дві умови для використання імпортером податкового векселя під час митного оформлення: імпортер повинен бути платником податку на додану вартість (статті 2 Закону) та мати бажання надати податковий вексель органам митного контролю.
Аналогічний механізм сплати податку на додану вартість передбачено пунктом 4 Порядку випуску, обігу та погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при ввезенні (пересиланні) товарів на митну територію України, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 1.10.97 р. N 1104 ( 1104-97-п ).
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що вексель, виданий позивачем відповідає вищевказаним вимогам, а також вимогам Інструкції про порядок видачі, обліку і погашення векселів Державного казначейства України (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 9 грудня 1997 р. N 269 ( z0003-98 ), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 6 січня 1998 р. за N 3/2443)
Заперечення, викладені заявником у касаційній скарзі судовою колегією не приймаються до уваги, оскільки рішенням господарського суду міста Києва від 22.03.02 р. у справі N 25/144 ( v_144805-02 ), яке залишено в силі Постановою Вищого господарського Суду України від 10.09.02 р. ( v_144600-02 ) пункт 9 Постанови Кабінету Міністрів України N 21 ( 21-2002-п ) від 10.01.02 року, яким до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України N 1104 ( 1104-97-п ) від 01.10.97 р. внесено доповнення щодо використання імпортованих товарів для власних виробничих потреб визнано недійсним.
Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що рішення та постанова у справі прийнятті у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.
З огляду на викладене та керуючись статтями 1, 111-5, 111-7, пунктом 1 статті 111-9, статтею 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
Рішення від 29.01.04 року господарського суду м. Києва та постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.04.04 року у справі N 32/32 господарського суду м. Києва залишити без змін.
Касаційну скаргу ДПІ у Солом'янському районі залишити без задоволення.