Про визнання недійсним рішення

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.03.2005 Справа N 2/81-5

(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 09.06.2005 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Удовиченка О.С.

суддів: Грека Б.М. - (доповідача у справі), Бур'янової С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Колективного підприємства "Броксервіс-Україна"

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.01.05

у справі N 2/81-5 господарського суду Волинської області

за позовом Колективного підприємства "Броксервіс-Україна"

до Управління Пенсійного фонду України у місті Луцьку

про визнання недійсним рішення

за участю представників від:

позивача - не з'явилися, були належно повідомлені

відповідача не з'явилися, були належно повідомлені

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 06.10.2004 у справі N 2/81-5 (суддя Черняк Л.О.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25.01.05 (колегія суддів у складі головуючого-судді Слуки М.Г., суддів Скрутовського П.Д., Онишкевича В.В.) відмовлено в позові Колективного підприємства "Броксервіс-Україна" про визнання недійсним рішення Управління Пенсійного фонду України у м. Луцьку N 84 від 23.06.04.

Судові акти мотивовано тим, що пунктом 3, 4 статті 18 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ) встановлено, що страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України та не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування, на ці внески не поширюється податкове законодавство. В той самий час, Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування і звітності суб'єктів малого підприємництва" ( 727/98 ) передбачає спрощену систему оподаткування; тому суди дійшли висновку, що чинне законодавство не встановлює пільг з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Не погоджуючись з ухваленими по справі судовими актами, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.01.05 та рішення господарського суду Волинської області від 06.10.2004 та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що при вирішенні спору господарськими судами невірно застосовано п. 3, 4, 6 ст. 18 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ), та Закону України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) зокрема, заявник зазначає, що законодавством не визначено, що єдиний податок є податком.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Управлінням Пенсійного фонду України в м. Луцьку проведена позапланова перевірка з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та перерахування страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування в Пенсійний фонд України за період з 01.01.04 по 22.06.04, в ході якої було виявлено порушення позивачем вимог ст. 19 п. 1 розділу 15 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ). За результатами перевірки складено акт N 581 від 22.06.2004 та донараховано 4380,46 грн. внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за ставкою 32% на суму фактичних витрат на оплату праці. На підставі акту перевірки прийнято рішення N 84 від 23.06.05 про застосування до позивача фінансових санкцій в сумі 792,46 грн.

Господарські суди, відмовляючи в задоволенні позову на підставі встановлених обставин зробили висновок, що відповідно до частини 3 статті 1 Закону України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ), ставки, механізм стягування зборів-обов'язкових платежів, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, окрім законів про оподаткування, а тому спеціальним законом, що встановлює ставки, механізм стягування і пільги щодо сплати збору, є Закон України від 26.06.1997 р. "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" ( 400/97-ВР ).

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що такий висновок базується на наявних у справі доказах, представлених учасниками провадження та судом дана належна правова оцінка нормам матеріального права щодо незастосування положень Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" ( 727/98 ).

В статті 6 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" ( 727/98 ) встановлено пільги, зокрема, звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. Отже, за правилами цієї статті, позивач не є платником ставок збору, встановлених для нього з доходів, одержуваних ним від здійснення підприємницької діяльності, які обкладаються єдиним податком. Втім, згідно із статтею 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" ( 400/97-ВР ), платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є суб'єкти господарювання, які обрали спрощену систему оподаткування. Тому рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Луцьку N 84 від 23.06.2004 є правомірним та не відсутні підстави для визнання його недійсним.

Окрім того, колегія суддів відмічає, що обов'язок сплати зазначеного збору не пов'язується зі статусом платника податку як суб'єкта підприємницької діяльності, який обрав спрощену систему оподаткування.

З 01.01.04 набрав чинності Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 N 1058-IV ( 1058-15 ), в ст.15 якого визначено, що платниками внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в ст. 14 цього Закону, зокрема роботодавці, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок).

Тому, є юридично неспроможними доводи скаржника про те, що Указ Президента України ( 727/98 ) має пріоритетне значення стосовно Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" ( 400/97-ВР ), оскільки він суперечить конституційному принципу верховенства права.

За таких обставин, місцевим та апеляційним судом були ухвалені законні та обґрунтовані судові акти. А відтак, не вбачається правових підстав для скасування постанови Львівського апеляційного господарського суду від 25.01.05 та рішення господарського суду Волинської області від 06.10.2004.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) Вищий господарський суд України, - ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Колективного підприємства "Броксервіс-Україна" без номера й дати залишити без задоволення, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.01.05 у справі N 2/81-5 залишити без змін.