Про визнання недійсним рішення

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.07.2005 Справа N 29/11

(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 31.08.2005 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Усенко Є.А.

суддів: Бакуліної С.В., Глос О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва

на постанову від 05.04.2005 року Київського апеляційного господарського суду

у справі N 29/11 господарського суду міста Києва

за позовом Акціонерного товариства фірма "Укргазбуд"

до ДПІ у Солом'янському районі м. Києва

про визнання недійсним рішення

в судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача:

Юхименко М.П. (довіреність N 32 від 02.02.2005 р.);

Стецина І.В. (довіреність N 83 від 25.05.2005 р.)

від відповідача:

Радкевич С.О. (довіреність від 07.04.2005 р. N 49);

Музика В.Г. (довіреність від 11.02.2005 р. N 14)

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Усатенко І.В.) від 04.02.2005 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Мартюк А.І., судді - Дикунська С.Я., Мачульський Г.М.) від 05.04.2005 року, по справі N 29/11 позов задоволено повністю; визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва N 0001182210/1 від 15.11.2004 року; стягнуто з Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва на користь Акціонерного товариства фірма "Укргазбуд" 203,00 грн. судових витрат.

В касаційній скарзі ДПІ у Солом'янському районі м. Києва просить скасувати ухвалені по справі судові акти та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, а саме: ст. 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ), ст. 3 Закону України "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності" ( 351-14 ), ст.ст. 4, 238 ГК України ( 436-15 ), пунктів 7, 8 ст.11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ), пп. 16.4.2 п. 16.4 ст. 16 та п. 17.1 ст. 17 Закону України N 2181-III ( 2181-14 ), п. 12. Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, що затверджена наказом ДПА України N 110 ( z0268-01 ) від 17.03.2001 року.

Відзиву на касаційну скаргу позивач не надіслав.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представників відповідача, які підтримали викладені в ній доводи, заперечення на касаційну скаргу представників позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі м. Києва винесене податкове повідомлення-рішення N 0001182210/1 від 15.11.2004 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: пеня у сфері ЗЕД у розмірі 264 832 903,39 грн. відповідно до ст.ст. 1, 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) та п. 4 ст. 3 Закону України "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності" ( 351-14 ).

Спірне повідомлення-рішення винесено податковим органом на підставі висновків акта документальної перевірки N 117/23-0111/14277604 від 13.10.2004 року, яким встановлено порушення ст. 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" N 185/94-ВР ( 185/94-ВР ) від 23.09.1994 року та нарахована пеня на підставі ст. 4 даного Закону по експортному контракту N 4 від 17.08.1998 року з ООО "ESA" (Білорусь); по експортному контракту N 77 від 05.07.1996 року з ЗАТ "Стройтрансгаз" (Росія); та порушення вимог ст. 3 Закону України "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності" від 23.12.1998 року N 351 ( 351-14 ) по контракту N 77 від 05.07.1996 року, по контракту N 007-29/7-170499 від 11.04.1997 року, по контракту N Т5-8-023 від 11.04.1997 року, по контракту N Т5-8-109 від 10.11.1998 року, відповідальність за яке передбачена ст. 3 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті".

Відмовляючи в позові суди виходили виключно із того, що спірне податкове повідомлення-рішення прийняте неправомірно, оскільки: по-перше, при проведенні перевірки не досліджувались первинні документи, відповідно, висновки акту не ґрунтуються на зазначених документах, і акт складений з порушенням вимог чинного законодавства; по-друге, на момент прийняття спірного повідомлення-рішення по відношенню до позивача діяв мораторій, який поширюється на вимоги щодо стягнення фінансових санкцій за порушення вимог антимонопольного, банківського та валютного законодавства; по-третє, пеня у сфері ЗЕД не є податковим зобов'язанням, і визначення зазначеної суми оспорюваним рішенням як суми податкового зобов'язання є безпідставним; в четверте, сплинули строки для застосування штрафних санкцій, передбачені ст. 250 ГК України ( 436-15 ), за таких обставин їх нарахування є безпідставним.

1. Колегія суддів вважає, що висновок про те, що під час перевірки не досліджувались первинні документи, акт складено на підставі даних акту попередньої документальної перевірки, не ґрунтується на матеріалах справи.

Так, з акту перевірки, який став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, вбачається, що під час перевірки використано договори про фінансово-господарську діяльність, головні книги, журнали-ордери, оборотно-сальдові відомості, виписки з банку з прибутковими та видатковими документами, касові книги, прибуткові та видаткові касові ордери, авансові звіти, рахунки-фактури, прибуткові та видаткові накладні, акти виконаних робіт, книги придбання та продажу товарів, податкові накладні тощо (т. 1 а.с. 35-36).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" ( 996-14 ) бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

В силу ст. 4 цього ж Закону ( 996-14 ) бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на основних принципах, якими, зокрема, є: повне висвітлення - фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі; послідовність - постійне (із року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і повинна бути обґрунтована та розкрита у фінансовій звітності; безперервність - оцінка активів та зобов'язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати далі.

Вищенаведений висновок судами зроблено на підставі встановлення того, що позивачем відповідно до Переліку типових документів, затвердженого наказом Головного архівного управління при КМУ N 41 ( z0576-98 ) від 20.07.1998 року, було складено Акт від 26.02.2004 року про виділення до знищення документів, що не підлягають зберіганню, і було знищено документацію, а саме угоди та договори, акти приймання-здавання виконаних робіт та інше (копія Акту в справі).

Відповідно п. 315 п. 4.2 вищенаведеного Переліку ( z0576-98 ) первинні документи і додатки до них, що фіксують факт виконання господарських операцій і є підставою для записів у реєстрах бухгалтерського обліку та податкових записах (касові, банківські документи, повідомлення банків і переказні вимоги, виписки банків, наряди на роботу, табелі, акти про приймання, здавання і списання майна й матеріалів, квитанції і накладні з обліку товарно-матеріальних цінностей, авансові звіти та ін.) зберігаються 3 роки, при цьому відповідно до: п. 308 цього ж п. 4.2 бухгалтерські звіти й баланси організацій та пояснювальні записки до них; додатки до балансу, спеціалізовані форми: зведені річні та річні зберігаються постійно до ліквідації організації; п. 335 документи (довідки, акти, зобов'язання, листування) щодо дебіторської заборгованості, розтрат, недостач, розкрадань - доки не мине потреба, п. 345 договори, угоди (господарські, операційні, трудові та інші) 3 роки після закінчення строків дії договорів, угод.

Отже, сам по собі факт знищення договорів та актів приймання-передачі не може бути перешкодою для встановлення того обліковувалась чи ні у перевіряємому періоді в бухгалтерському обліку позивача дебіторська заборгованість по зазначених в акті перевірки зовнішньоекономічних контрактах, та коли були здійснені експортні поставки по бартерних договорах.

Також, колегія суддів відзначає, що помилковим є і висновок про те, що акт складений з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки в ньому зазначений лише контракт N 4 від 17.08.1998 року з фірмою ООО "ЕSА" (Білорусь) та взагалі в описовій частині порушень валютного законодавства відсутнє посилання на контракт N 77 від 05.07.1996 року з ЗАО "Стройтрансгаз".

Так, на сторінках 60-63 акта перевірки охарактеризовано операції, що проводились за контрактом N 77 від 05.07.1996 року з ЗАО "Стройтрансгаз" та викладено зміст порушення з посиланням на конкретні статті та пункти діючого законодавства.

Колегія суддів звертає увагу на те, що оскільки дослідження реєстрів бухгалтерського обліку потребує спеціальних знань, суд має право призначити по справі судово-бухгалтерську експертизу для з'ясування питань щодо стану взаєморозрахунків позивача по укладених ним зовнішньоекономічних контрактах по яких відповідачем виявлені порушення щодо розрахунків.

2. Неправомірним є і висновок судів про те, що в силу положень ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) в період дії мораторію відповідач не мав права нараховувати позивачу пеню в сфері ЗЕД.

Відповідно до вищенаведеної норми протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Колегія суддів вважає, що пеня за порушення у сфері ЗЕД не є неустойкою, а також не є фінансовою санкцією за невиконання або неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів; податкове повідомлення-рішення про нарахування валютної пені не є документом про стягнення.

3. Колегія суддів не погоджується і з тим, що пеня у сфері ЗЕД є адміністративно-господарською санкцією.

Статтею 238 ГК України ( 436-15 ) визначено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Оскільки нарахування пені за порушення порядку розрахунків у сфері ЗЕД не тягне за собою а ні припинення правопорушення, а ні ліквідацію його наслідків, то такий спеціальний вид пені за ознаками не підпадає під визначення адміністративно-господарської санкції.

4. Що стосується того, що нарахована пеня не є податковим зобов'язання, з чим погоджується колегія суддів Вищого господарського суду України, то, слід врахувати, що ДПІ у Солом'янському районі м. Києва має право нараховувати пеню за порушення у сфері ЗЕД. Окрім того, податкове повідомлення-рішення, де валютна пеня визначена як податкове зобов'язання, може бути прийняте тільки при порушенні податкового законодавства. Тобто, позивачу необґрунтовано визначено пеню за порушення у сфері ЗЕД саме податковим зобов'язанням. Дійшовши висновку, що мало місце порушення вимог Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) суду слід розглянути можливість визнання недійсним податкового повідомлення-рішення у частині наслідків, які тягне за собою податкове повідомлення-рішення.

Оскільки судами вирішено спір без встановлення того чи мали місця порушення, викладені в акті перевірки, не витребувано у відповідача та не перевірено розрахунку пені, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалені по справі судові акти - скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ч. 1 ст. 111-9, ч. 1 ст. 111-10, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України, - ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 29.04.2005 року N 4217/9/10-005 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.04.2005 року у справі N 29/11 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2005 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.04.2005 року у справі N 29/11 - скасувати

Справу N 29/11 направити до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.