Про банкрутство

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.04.2004 Справа N 5/260Б

Судова колегія Вищого господарського суду України, розглянувши матеріали касаційної скарги ВАТ "К" на ухвалу господарського суду Донецької області від 25 грудня 2003 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 3 березня 2004 р. у справі N 5/260Б за заявою ТОВ "Е" до ВАТ "К" про банкрутство, ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою господарського суду Донецької області від 18 грудня 2003 р. за заявою ТОВ "Е" порушено провадження у справі N 5/260Б про банкрутство ВАТ "К", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, призначено розпорядника майна і вжито заходів щодо забезпечення вимог кредиторів.

Ухвалою за результатами підготовчого засідання господарського суду Донецької області від 25 грудня 2003 р. зобов'язано ініціюючого кредитора подати до офіційного друкованого органу оголошення про порушення справи про банкрутство.

Не погоджуючись із винесеними ухвалами, боржник звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу суду від 18 грудня 2003 р. та ухвалу від 25 грудня 2003 р.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 3 березня 2004 р. припинено апеляційне провадження за ухвалою господарського суду Донецької області від 18 грудня 2003 р., ухвалу господарського суду Донецької області від 25 грудня 2003 р. залишено без змін, а апеляційну скаргу боржника - без задоволення.

Не погоджуючись із постановленими судовими рішеннями, ВАТ "К" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу від 25 грудня 2003 р. і постанову суду апеляційної інстанції в частині залишення без змін цієї ухвали та постановити нове рішення, яким провадження у справі припинити.

Заслухавши пояснення представників боржника та ініціюючого кредитора, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону про банкрутство ( 2343-12 ) на підготовчому засіданні суддя оцінює подані документи, заслуховує пояснення сторін, розглядає обґрунтованість заперечень боржника.

Основне завдання підготовчого засідання суду полягає у з'ясуванні ознак неплатоспроможності боржника, наявності чи відсутності перешкод для подальшого руху справи про банкрутство.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство ( 2343-12 ) ознаками неплатоспроможності боржника є:

а) грошові вимоги, які повинні складати 300 мінімальних розмірів заробітної плати;

б) вимоги мають бути безспірними;

в) такі вимоги повинні бути не задоволені боржником протягом 3 місяців після встановленого для їх погашення строку.

Насамперед усі зазначені умови формально оцінюються судом при прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство, остаточна ж оцінка надається безпосередньо в підготовчому засіданні.

Оскільки боржник не може брати участі і подавати свої заперечення при прийнятті судом заяви кредитора про порушення справи про банкрутство, то такі заперечення боржника оцінюються безпосередньо в підготовчому засіданні.

Виходячи з того, що ухвала про порушення справи про банкрутство не підлягає оскарженню, Закон про банкрутство ( 2343-12 ) надає можливість оскаржити правомірність порушення справи про банкрутство боржника лише за результатами підготовчого засідання суду.

Положеннями абзацу 8 ст. 1 Закону про банкрутство ( 2343-12 ) встановлено, що безспірними вимогами кредиторів є вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Тому на підставі зазначеного Закону ( 2343-12 ) факт безспірності цих вимог виникає з моменту визнання боржником претензії кредитора в порядку ст. 8 ГПК України ( 1798-12 ) або ухвалення відповідного рішення суду.

Таким чином, із цього моменту ці вимоги переходять до категорії безспірних.

При цьому відповідно до приписів Закону про банкрутство ( 2343-12 ) такі вимоги повинні бути невиконані боржником протягом 3 місяців.

Відповідно до ст. 8 ГПК ( 1798-12 ) (у редакції Закону України від 10 січня 2002 р. N 2922-III ( 2922-14 ) відповідь на претензію є підставою для примусового стягнення заборгованості державною виконавчою службою в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ).

Враховуючи те, що списання коштів з рахунків боржника в безспірному порядку здійснюється державною виконавчою службою, порушення справи про банкрутство можливе лише після відкриття виконавчого провадження державною виконавчою службою.

Таким чином, відповідно і встановлений Законом про банкрутство ( 2343-12 ) 3-місячний термін починає свій відлік після пред'явлення до виконання до державної виконавчої служби виконавчих документів та відкриття виконавчого провадження.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, на підставі визнаної 19 листопада 2003 р. претензії ТОВ "Е" 8 грудня 2003 р. направило до банку платіжну вимогу-доручення N 1 на сплату заборгованості в сумі 132340 грн., яка акцептована боржником, однак повернута банком у зв'язку з відсутністю грошових коштів на поточному рахунку боржника.

18 грудня 2003 р. ТОВ "Е" звернулося із заявою про порушення справи про банкрутство боржника до суду.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що заявником не надано суду належних доказів, які є підставою для порушення справи про банкрутство, оскільки ним не дотриманий встановлений законом строк невиконання боржником грошових вимог, що не може свідчити про наявність ознак неплатоспроможності такого боржника.

При цьому суд зазначає, що виставлення за 10 днів до порушення справи про банкрутство платіжної вимоги-доручення, акцептованої боржником, та повернення її того самого дня банком без виконання відповідно до п. 5 Розділу IV Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України ( z0368-01 ), не є таким доказом.

Дійшовши необґрунтованого висновку про те, що строк невиконання грошового зобов'язання перевищує 3 місяці, суд апеляційної інстанції взагалі не зазначив часу, з якого, на його думку, таке грошове зобов'язання не виконувалось боржником.

Беручи до уваги всі обставини в сукупності, колегія суддів вважає, що судом першої та апеляційної інстанцій суттєво порушені норми чинного законодавство, оскільки місцевим господарським судом безпідставно, за відсутності ознак неплатоспроможності боржника, передбачених Законом про банкрутство ( 2343-12 ), порушено справу про банкрутство ВАТ "К".

З урахуванням наведеного, постановлені у справі ухвала підготовчого засідання та постанова у частині залишення без змін цієї ухвали підлягають скасуванню, а заява ініціюючого кредитора - залишенню без розгляду.

На підставі наведеного та керуючись статтями 1, 6, 11 Закону про банкрутство ( 2343-12 ) та статтями 81, 85, 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11, 111-13 ГПК ( 1798-12 ), судова колегія ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ВАТ "К" на ухвалу господарського суду Донецької області від 25 грудня 2003 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 3 березня 2004 р. у справі N 5/260Б задовольнити.

Ухвалу господарського суду Донецької області від 25 грудня 2003 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 3 березня 2004 р. в частині ухвали господарського суду Донецької області від 25 грудня 2003 р. у справі N 5/260Б скасувати.

Заяву ініціюючого кредитора - ТОВ "Е" - про порушення справи про банкрутство ВАТ "К" залишити без розгляду.

Надруковано: Збірник "Господарське судочинство в Україні: Судова практика. Застосування законодавства про банкрутство", 2004 р.