Про стягнення коштів

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.06.2004 Справа N 2/122-53

(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 16.09.2004 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого-судді Черногуза Ф.Ф. - головуючий,

суддів: Михайлюка М.В., Невдашенко Л.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства "Луцькводоканал"

на постанову від 02.02.2004 року Львівського апеляційного господарського суду

у справі N 2/122-53 господарського суду Волинської області

за позовом Заступника прокурора Волинської області в інтересах Відкритого акціонерного товариства "Волиньобленерго" в особі Луцької міської філії ВАТ "Волиньобленерго"

до Комунального підприємства "Луцькводоканал"

про стягнення 5261659,45 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники від:

позивача Шевчук В.В., Смусь В.А.

відповідача Савчук С.Ю., Строк С.Б.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 12.11.2003 по справі N 2/122-53 (суддя Черняк Л.О.) було частково задоволено позовні вимоги та стягнуто з підприємства "Луцькводоканал" 112412,25 грн. пені, 105667,07 грн. - 3% річних, 479554,44 грн. збитків, заподіяних інфляцією, 3244576,64 грн. заборгованості, 1217302,42 грн. п'ятикратного нарахування, 1666 грн. державного мита та 115,64 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позову щодо стягнення 102146,63 грн. пені - відмовлено. Рішення мотивовано тим, що своєчасне встановлення граничних величин споживання енергії, коригування величин та вимоги оплати доведені належними доказами у справі; заборгованість відповідача підтверджена матеріалами справи. В решті позову відмовлено з огляду на те, що позивач пропустив строк позовної давності щодо стягнення пені за період з 1.12.2002 р. по 28.02.2003 р.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.02.2004 р. (головуючий - Мельник Г.І., судді Новосад Д.Ф., Михалюк О.В.) вказане рішення суду залишено без змін з тих же мотивів.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями відповідач звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, як такі, що винесені при неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права. Зокрема, відповідач наголошує на тому, що судом необґрунтовано прийнято позовну заяву прокуратури, оскільки не має переконливого обґрунтування того, в чому саме проявляються інтереси держави при вирішенні даного майнового спору. Також заявник зазначає, що судами не перевірено чи є між електропостачальною організацією та споживачем акти аварійної та технологічної броні (хоча насправді вони є і вони діють).

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 23.08.2000 р. між ВАТ "Волиньобленерго" в особі Луцької міської філії (електропостачальна організація) та підприємством "Луцькводоканал" (споживач) було укладено договір N 360 на користування електричною енергією, відповідно до якого позивач зобов'язувався відпускати споживачу електроенергію згідно з визначеними цим договором умовами та величинами постачання електроенергії та потужності.

Відповідно до п. 2.2 зазначеного договору позивач зобов'язувався направляти споживачу граничні величини споживання електричної енергії і потужності в години максимального навантаження енергосистеми не пізніше ніж за один день до початку місяця і визначати їх на основі встановлених регіону граничних рівнів електроспоживання та потужності з врахуванням наявної заборгованості. Повідомлення (додаток N 1) електропостачальної організації про граничні значення споживання електроенергії і потужності є невід'ємною частиною договору.

Споживач, в свою чергу, зобов'язувався оплачувати використану електричну енергію та потужність, а також вносити інші платежі згідно з чинними тарифами, індексом цін та умовами договору. Оплату проводити в грошовій формі на відповідні рахунки електропостачальної організації.

В разі несвоєчасної або неповної оплати платежів електропостачальна організація нараховує споживачу пеню.

Пунктом 6.2 договору визначено тривалість розрахункового періоду , а п. 8.3 - передбачено, що днем оплати вважається день зарахування коштів на розрахункові рахунки електропостачальної організації.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно особового рахунку N 360 (а.с 14) підприємство "Луцькводоканал" відповідно до договору N 360 від 23.08.2000 за період з грудня 2001 р. по квітень 2003 р. спожило 35977660 кВт на суму 8771755,86 грн.; нарахування оплати за спожиту електроенергію проводились згідно тарифів, які діяли в даний період.

А згідно акту звірки взаєморозрахунків за електроенергію від 12.11.2003 р. на день розгляду справи господарським судом основний борг за спожиту електроенергію склав 3 244 576,64 грн.

Постачання електроенергії здійснюється відповідно до Порядку постачання електроенергії споживачам, затвердженого постановою КМ України від 09.04.2002 р. N 475 ( 475-2002-п ), шляхом встановлення споживачам граничних величин споживання електричної енергії та потужності в залежності від стану розрахунків за використану електричну енергію. Споживачам, що не мають заборгованості за використану електроенергію, а також тим, які виконують боргові зобов'язання у повному обсязі, у встановлені терміни проводять поточні платежі, граничні величини споживання визначаються виходячи з обсягів передбачених договором. Зазначеним Порядком передбачено за підсумками місяця, тобто після терміну оплати за використану електроенергію за розрахунковий період, зазначеному у договорі, проведення корегування граничної величини споживання електроенергії для споживачів до рівня фактично сплаченої за цей період величини електроспоживання.

Суди перевіривши докази позивача щодо понадлімітного споживання відповідачем електроенергії, встановили, що понадлімітне споживання підтверджується матеріалами справи, зокрема: реєстрами на відправку рекомендованими листами лімітних повідомлень Луцької міської філії ВАТ "Волиньобленерго" підприємству "Луцькводоканал" з нульовою граничною величиною на жовтень, листопад 2002 року, січень, березень 2003 р.

А відповідно до ч. 5, 6 ст. 26 Закону України "Про електроенергетику" від 16.10.1997 р. N 575/97 ВР ( 575/97-ВР ) (з наступними змінами та доповненнями) споживачі (крім населення, державних професійно-технічних навчальних закладів) у випадку споживання електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період сплачують енергопостачальникам п'ятикратну вартість різниці фактично спожитої і договірної величини.

У випадку перевищення договірної величини потужності споживачі (крім населення, державних професійно-технічних навчальних закладів) сплачують енергопостачальникам п'ятикратну вартість різниці між найбільшою величиною потужності, що зафіксована протягом розрахункового періоду, та договірною величиною потужності.

Враховуючи викладене та те, що заборгованість відповідача підтверджена матеріалами справи, суди правомірно задовольнили позов в частині стягнення 1217302,42 грн. п'ятикратного нарахування.

Щодо доводу позивача про помилкове порушення господарським судом справи за позовом прокурора, то апеляційний господарський суд вірно зазначив, що не проведення вчасного розрахунку за електроенергію порушує державні інтереси щодо проведення політики в галузі електроенергії.

Стосовно інших доводів касаційної скарги, то відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

Касаційна інстанція лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що постанова Львівського апеляційного господарського суду від 02.02.2004 є обґрунтованою і відповідає чинному законодавству, а тому підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.02.2004 у справі N 2/122-53 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.