Про стягнення коштів

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.01.2006 Справа N 11/136

(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 23.03.2006 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді - Шульги О.Ф.

суддів Семчука В.В., Козир Т.П.

розглянувши касаційну скаргу ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України"

на рішення господарського суду Закарпатської області від 28 січня 2005 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 5 квітня 2005 року

у справі N 11/136

за позовом ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" (далі - Компанія)

до ВАТ по газопостачанню та газифікації "Закарпатгаз" (далі - Товариство)

про стягнення 5 194 543,05 грн.

за участю представників:

позивача: Насвіщук С.В.;

відповідача: Костін В.О.;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 28 січня 2005 року (суддя Якимчук Л.М.) в задоволенні вимог Компанії про стягнення 5 194 543,05 грн. боргу за період вересень-грудень 2001 року та січень-червень 2002 року, який виник у зв'язку з неповною оплатою відповідачем поставленого природного газу відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 5 квітня 2005 року (судді Новосад Д., Михалюк О., Мельник Г.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Компанія звернулася з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати, оскільки ними порушені норми матеріального права та задовольнити вимоги в повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали на предмет їх юридичної оцінки господарським судом, колегія суддів встановила, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено господарськими судами, 20 вересня 2001 року між сторонами укладено договір N 06/01-236 на постачання природного газу та додаткові угоди N 2 від 16 листопада 2001 року, N 3 від 1 жовтня 2001 року, N 4 від 14 лютого 2002 року, N 5, N 6 від 8 липня 2002 року.

Відповідно до п. 1.1 Договору, Компанія (постачальник) зобов'язалась передати Товариству в 2001-2002 роках природний газ для потреб підприємств комунальної теплоенергетики та котелень промислових підприємств, які виробляють теплову енергію для потреб населення, бюджетних установ та організацій, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах даного договору.

Відповідно до п. 3.4 Договору акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків. Акти повинні бути підписані та скріплені печатками Покупця та підприємства, що здійснювало транспортування газу Покупцю.

Господарськими судами встановлено, що сума заявлених позовних вимог відповідає сумі заборгованості підприємств комунальної теплоенергетики області (ЗОПТМ "Закарпаттеплокомуненерго" та Мукачівського ПТМ) Товариству по даній справі і не є вартістю фактично спожитих кінцевими споживачами послуг, а визначена газозбутовою організацією в порядку пункту 2.10 Правил подачі та використання природного газу в народному господарстві України, затверджених наказом Держнафтогазпрому N 355 ( z0281-94 ) від 1 листопада 1994 року, зареєстрованих в Мінюсті України за N 281/491 від 30 листопада 1994 року, тобто в проектній номінальній потужності газоспоживаючого обладнання, виходячи з відповідних умов договорів, укладених Товариством з ЗОПТМ "Закарпаттеплокомуненерго" та Мукачівським ПТМ через відсутність належних приладів обліку газу, а саме лічильників класу точності 1.0.

Враховуючи ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ), господарськими судами встановлено, що в рішеннях господарського суду Закарпатської області у справах N 10/104 від 2 липня 2003 року та N 10/87 від 6 травня 2004 року встановлено безпідставність застосування до спірних правовідносин п. 2.10 Правил подачі та використання природного газу ( z0281-94 ), а також неправомірність донарахувань у разі відсутності лічильників класу точності 1.0 та встановлено, що нарахування за спожитий природний газ повинно здійснюватися за показниками приладів обліку фактично наявних у відповідачів.

Порядок розрахунків за поставлений природний газ в спірний період визначався не тільки договором, але й був встановлений нормами законодавства, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 13 листопада 1998 року N 1785 ( 1785-98-п ) "Про вдосконалення розрахунків за спожитий газ", якою визначено порядок зарахування коштів, які надійшли від споживачів природного газу на розподільні рахунки газозбутових підприємств НАК "Нафтогаз України".

Даною постановою визначено, що кошти, які надійшли на такі розподільні рахунки розподіляються не безпосередньо газозбутовими підприємствами, а установами банків згідно з алгоритмом розподілу коштів та перераховуються на консолідований розподільний рахунок. Алгоритм розподілу коштів розробляється НАК "Нафтогаз України", дочірньою компанією якої є позивач, та затверджується Національною комісією регулювання електроенергетики за погодженням з Державною податковою адміністрацією. На виконання даної постанови був затверджений, наказом від 9 листопада 1998 року НАК "Нафтогаз України" ( z0765-98 ), порядок розподілу коштів, що надходять за використаний природний газ на розподільні та консолідований розподільний рахунки, відкриті газозбутовим та газотранспортним підприємствам.

Таким чином, посилання судів, як на підставу відмови в позові, на те, що відповідач розрахувався з позивачем відповідно до умов договору та не має заборгованості відповідають вимогам чинного законодавства.

Виходячи з викладеного, господарськими судами підставно відмовлено в позові.

Матеріали справи свідчать про те, що господарські суди в порядку ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) всебічно, повно і об'єктивно дослідили матеріали справи в їх сукупності і підставно застосували норми процесуального та матеріального права.

Як наслідок, прийняті у справі рішення та постанова відповідають вимогам постанови Пленуму Верховного Суду Україниа від 29.12.1976 р. N 11 ( v0011700-76 ) "Про судове рішення" із змінами і доповненнями.

Виходячи з наведеного, судова колегія не вбачає підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Закарпатської області від 28 січня 2005 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 5 квітня 2005 року у справі N 21/118 залишити без змін.

Головуючий суддя О.Шульга

Судді: В.Семчук Т.Козир