Тип: Постанова
№ 27/73-04-1743
Дата: 07 червня 2005 р.
Статус: Не визначено
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.06.2005 Справа N 27/73-04-1743
(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 31.08.2005 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого: Удовиченка О.С.
суддів: Панової І.Ю., Яценко О.В.
розглянувши касаційне подання прокурора Кілійського району Одеської області в інтересах держави в особі Лісківської сільської ради Кілійського району Одеської області
на рішення господарського суду Одеської області від 11.08.2004 р.
на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.12.2004 р.
у справі господарського суду N 27/73-04-1743 Одеської області
за позовом ПП "Статир"
до
1. Лісківської сільської ради Кілійського району Одеської області
2. Виконавчого комітету Лісківської сільської ради Кілійського району Одеської області
про визнання права власності на підставі договору купівлі-продажу
та зустрічним позовом прокурора Кілійського району Одеської області в інтересах держави в особі Лісківської сільської ради Кілійського району Одеської області
до
1. ПП "Статир"
2. СВК "Прикордонник"
про визнання договору від 15.12.2003 р. недійсним
в судовому засіданні взяли участь представники:
ПП "Статир": Бажак О.М.
Артем'єв А.В. - засновник ПП "Статир"
Лісківської сільської ради Кілійського району Одеської області: Кваша Є.В.
ВСТАНОВИВ:
Приватне підприємство "Статир" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Лісківської сільської ради Кілійського району Одеської області, Виконавчого комітету Лісківської сільської ради Кілійського району Одеської області про визнання права власності на придбану в СВК "Прикордонник", на підставі договору купівлі-продажу від 15.12.2003 р., внутрішньогосподарську меліоративну (зрошувальну) рисову систему та заборону вчиняти дії, що перешкоджають користуватись належним майном.
14.04.2004 р. прокурор Кілійського району Одеської області в інтересах держави в особі Лісківської сільської ради Кілійського району Одеської області звернувся до господарського суду Одеської області із зустрічним позовом по справі N 27/73-04-1743, в якому просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу внутрішньогосподарської меліоративної системи від 15.12.2003 р. та визнати право власності територіальної громади с. Ліски Кілійського району Одеської області на внутрішньогосподарську рисову зрошувальну систему СВК "Прикордонник".
Рішенням господарського суду Одеської області від 11.08.2004 р. у справі N 27/73-04-1743 (суддя Семенюк Г.В.) первісний позов ПП "Статир" задоволений частково. За ПП "Статир" визнано право власності на придбану в СВК "Прикордонник" на підставі договору купівлі-продажу від 15.12.2003 р. внутрішньогосподарську меліоративну (зрошувальну) систему. Позовні вимоги ПП "Статир" в частині заборони Лісківській сільській раді Кілійського району Одеської області та Виконавчому комітету Лісківської сільської ради Кілійського району Одеської області вчиняти дії, що перешкоджають ПП "Статир" користуватись належним майном, залишено без розгляду на підставі п. 5 ст. 81 ГПК України ( 1798-12 ), оскільки останнім не надано доказів перешкод з боку відповідачів у користуванні спірним майном.
Зустрічний позов прокурора Кілійського району Одеської області в інтересах держави в особі Лісківської сільської ради Кілійського району Одеської області до ПП "Статир" та СВК "Прикордонник" залишений без розгляду на підставі п. 5 ст. 81 ГПК України ( 1798-12 ), з посиланням на те, що господарський суд у своїх ухвалах від 09.06.2004 р., 29.06.2004 р., 15.07.2004 р. неодноразово витребував у прокурора відомості про власника майна, що є предметом позову, однак зазначені відомості та документи в підтвердження права власності останнім до суду не надані.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.12.2004 р. у справі N 27/73-04-1743 (судді: Ліпчанська Н.В. - головуючий, Андрєєва Е.І., Журавльов О.О.) апеляційне подання прокурора Кілійського району Одеської області в інтересах держави в особі Лісківської сільської ради Кілійського району Одеської області та апеляційну скаргу Лісківської сільської ради Кілійського району Одеської області залишено без задоволення, а рішення господарського суду Одеської області від 11.08.2004 р. у справі N 27/73-04-1743 - без змін.
Прокуратурою Кілійського району Одеської області у встановлений термін було направлено касаційне подання, яке Ухвалою Вищого господарського суду України від 17.02.2005 р. (судді: Кузьменко М.В. - головуючий, Васищак І.М., Палій В.М.) було повернуто у зв'язку з відсутністю доказів про відправлення копії подання Виконавчому комітету Лісківської сільської ради Кілійського району Одеської області.
Звертаючись до Вищого господарського суду України з касаційним поданням, прокурор Кілійського району Одеської області в інтересах держави в особі Лісківської сільської ради Кілійського району Одеської області просить поновити строки направлення подання, у зв'язку з усуненням обставин, що стали підставою повернення касаційного подання, скасувати рішення господарського суду Одеської області від 11.08.2004 р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.12.2004 р. повністю і прийняти нове рішення, яким визнати недійсним договір купівлі-продажу внутрішньогосподарської меліоративної (зрошувальної) системи від 15.12.2003 р., в задоволені позову ПП "Статир" до Ліськовської сільської ради про визнання права власності на внутрішньогосподарську зрошувальну систему - відмовити, визнати право власності на внутрішньогосподарську зрошувальну систему, що є предметом розгляду за справою N 27/73-04-1743 за Лісківською сільською радою Кілійського району Одеської області відповідно до вимог постанови КМ України від 13.08.2003 р. N 1253 ( 1253-2003-п ).
При цьому прокурор Кілійського району Одеської області посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 26, 27, 35 ГПК України ( 1798-12 ), ст. 26-30 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ).
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційного подання, дослідивши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права дійшла висновку, що касаційне подання підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що згідно протоколу загальних зборів членів КСП "Прикордонник" від 09.07.1669 року - радгосп "Прикордонник" перетворено в колективне сільськогосподарське підприємство "Прикордонник" шляхом викупу цілісного майнового комплексу.
Розпорядженням представника Президента України в Кілійському районі Одеської області за N 39/3 від 09.08.1996 р. КСП "Прикорданник" було зареєстровано та у зв'язку з реорганізацією 14.03.2000 р. перереєстровано Кілійською районною державною адміністрацією в сільськогосподарський виробничий кооператив "Прикордонник" за N 04057132Ю0010122.
Відповідно до п. 4.1. Статуту СВК "Прикордонник" - кооператив є власником майна, наданого йому засновниками у власність, продукції, виробленої в результаті господарської діяльності, отриманих доходів, а також іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15.12.2003 року між СВК "Прикордонник" в особі ліквідатора Загоруйко Ю.І., що діяв на підставі ст.ст. 22-34 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) та ухвали господарського суду Одеської області від 25.07.2003 р. по справі N 21/48-03-1863, рішення комітету кредиторів СВК "Прикордонник" (Протокол N 4 від 02.12.2003 р.), та приватним підприємством "Статир" було укладено договір купівлі-продажу внутрішньогосподарської зрошувальної системи та підписано Акт приймання-передачі, за яким СВК "Прикордонник" передав у власність ПП "Статир" внутрішньогосподарську зрошувальну систему, розташовану за адресою: Одеська обл., Кілійський район, с. Ліски.
Задовольняючи первісний позов ПП "Статир" щодо визнання за ним права власності на придбану на підставі договору купівлі-продажу від 15.12.2003 р. в СВК "Прикордонник" внутрішньогосподарську зрошувальну систему, суд першої інстанцій виходив з того, що господарський суд Одеської області у справі N 21/480301863 про визнання СВК "Прикордонник" банкрутом вже надав оцінку наявності у СВК "Прикордонник" прав власності на внутрішньогосподарську зрошувальну систему, а тому зазначені факти не повинні доводитися знову при вирішенні спору за цією справою.
Проте, з таким висновком не можна погодитись з наступних підстав.
Відповідно до ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Аналізуючи вказану норму слід зазначити, що обов'язковою умовою при звільненні від доказування вже встановлених фактів є участь у справі тих самих сторін. Це пов'язано, насамперед з тим, що сторона, яка не була залучена до участі у справі (під час якої були встановлені певні факти) позбавлена всіх прав, наданих стороні по справі статтею 22 ГПК України ( 1798-12 ) (подавати докази, давати усні та письмові пояснення тощо), що в свою чергу порушує принцип рівності всіх сторін перед законом і судом.
Враховуючи те, що не всі сторони цієї справи брали участь у справі N 21/48-03-1863 про визнання СВК "Прикордонник" банкрутом, суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що факти встановлені у мотивувальній частині ухвали господарського суду Одеської області від 26.01.2004 р. по справі N 21/48-03-1863 не повинні доводитися знову.
Таким чином, місцевий суд неправильно застосував ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ), а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню. Суд апеляційної інстанції не звернув на це належної уваги і, відповідно, постанова суду апеляційної інстанції, якою рішення було залишено без змін, також не може вважатися законною.
Згідно ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Так, судами обох інстанцій встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу державного майна від 26.06.1996 р. укладеного між Представником Фонду державного майна України в Кілійському районі (Продавець) та спілкою покупців, створеної членами трудового колективу радгоспу "Прикордонник" (Покупець) було передано у власність останнього цілісний майновий комплекс радгоспу "Прикордонник".
Згідно абз. 2 п. 1.1 зазначеного договору, майно радгоспу включає в себе всі його активи та пасиви, інвентар, обладнання, споруди, будівлі та інше майно відповідно до акту інвентаризації.
В той же час, з матеріалів справи вбачається, що згідно п. 2.16 Плану приватизації майна державного сільськогосподарського підприємства радгоспу "Прикордонник" (а. с. 45), затвердженого начальником представництва фонду державного майна України в Кілійському районі від 14.03.1996 р., спірна внутрішньогосподарська рисова зрошувальної система та споруди віднесені до майна, що виключається з акту оцінки та передається на баланс радгоспу, а не у власність.
Таким чином, приймаючи оскаржувані рішення та постанову судами попередніх інстанцій не встановлено, чи передавалась спірна зрошувальна система у власність господарства чи, як було передбачено планом риватизації, передана в безоплатне користування на баланс. Оскільки первинних документів, що підтверджують передачу спірної внутрішньогосподарської зрошувальної системи саме у власність СВК "Прикордонник" в матеріалах справи не має, то приналежність цієї системи певній юридичній особі судами не доведено.
За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що прийняті судами рішення та постанова не ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи та не відповідають вимогам Постанови Пленуму Верховного Суду України N 11 ( v0011700-76 ) від 29.12.76 р. "Про судове рішення" із змінами, внесеними Постановами Пленуму від 24.04.81 р. N 4, від 25.12.92 р. N 13 ( v0013700-92 ).
Відповідно до ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Враховуючи викладене, оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати вищевикладене, дослідити всі обставини справи та вирішити справу у відповідності з нормами матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України, ПОСТАНОВИВ:
Касаційне подання прокурора Кілійського району Одеської області в інтересах держави в особі Лісківської сільської ради Кілійського району Одеської області задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.12.2004 р. та рішення господарського суду Одеської області від 11.08.2004 р. у справі N 27/73-04-1743 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Одеської області.