Про стягнення коштів

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.07.2005 Справа N 14/1560

(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 19.09.2005 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі: [...]

розглянув касаційну скаргу інспекції по контролю за благоустроєм та санітарним станом міста, м. Хмельницький (далі - Інспекція)

на рішення господарського суду Хмельницької області від 24.12.2004

та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 28.04.2005

зі справи N 14/1560

за позовом заступника прокурора м. Хмельницького в інтересах держави в особі Хмельницької міської ради, інспекції по контролю за благоустроєм та санітарним станом міста, м. Хмельницький (далі - Прокурор)

до відкритого акціонерного товариства "Катіон", м. Хмельницький (далі - ВАТ "Катіон")

про стягнення 600 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України ВСТАНОВИВ:

Прокурор в інтересах держави в особі Хмельницької міської ради (далі - Рада), Інспекції звернувся з позовом про стягнення з відповідача 600 грн. шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 24.12.2004 [...], залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 28.04.2005 (колегія суддів у складі: [...], у задоволенні позову відмовлено. Названі судові акти мотивовано відсутністю у Інспекції повноважень обчислювати розмір відшкодування за таксами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.1999 N 559 ( 559-99-п ) "Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної зеленим насадженням у межах міст та інших населених пунктах" (далі - Постанова N 559), у зв'язку з чим застосування до відповідача штрафних санкцій є неправомірним.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Інспекція просить скасувати названі судові акти попередніх судових інстанцій з даної справи та прийняти нове рішення по суті спору, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків судів дійсним обставинам справи. Так, скаржник зазначає про факт безпідставного звільнення господарськими судами відповідача від цивільно-правової відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього середовища, адже Інспекція як орган, підконтрольний та підзвітний Раді, наділена в установленому порядку повноваженнями щодо визначення розмірів шкоди за забруднення довкілля.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.

Перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представника Інспекції, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Місцевим господарським судом у справі встановлено, що:

- відповідно до Положення про інспекцію по контролю за благоустроєм та санітарним станом міста, затвердженого рішенням Ради від 20.12.2001 N 8, Інспекція є органом, підконтрольним та підзвітним Раді, створеним з метою здійснення, зокрема, постійного контролю за дотриманням Правил благоустрою, забезпечення чистоти і порядку, додержання тиші в громадських місцях та території міста Хмельницького, затверджених рішенням Ради від 16.03.1999 N 14;

- 19.08.2003 Інспекцією було виявлено факт забруднення ВАТ "Катіон" території міста шляхом влаштування звалища будівельного сміття площею 20 кв. м, що зафіксовано у протоколі N 75;

- за протоколом від 19.08.2003 N 75 розмір відшкодування, що підлягає стягненню з відповідача за забруднення довкілля, становить 340 грн.;

- позовні вимоги про стягнення з відповідача шкоди у сумі 600 грн. мотивовано рішенням Ради сьомої сесії XXII скликання від 16.03.1999 N 15 "Про розміри відшкодувань підприємства, установами та організаціями за забруднення довкілля та інші екологічні збитки", яке визнано недійсним у судовому порядку, та посиланням на Постанову N 559 ( 559-99-п ).

Причиною спору з даної справи стало питання про наявність підстав для стягнення з відповідача відшкодування згідно з Постановою N 559 ( 559-99-п ) за порушення підприємством законодавства у сфері охорони довкілля шляхом забруднення навколишньої території.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані дійти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 44 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ) (далі - Закон) визначено, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно зі статтею 15 Закону України "Про охорону навколишнього середовища" ( 1264-12 ) місцеві ради несуть відповідальність за стан навколишнього природного середовища на своїй території і в межах своєї компетенції, зокрема, здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

За приписами підпункту 1 пункту "а" статті 33 Закону ( 280/97-ВР ) до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить визначення в установленому порядку розмірів відшкодувань підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності за забруднення довкілля та інші екологічні збитки.

Статтею ж 54 Закону ( 280/97-ВР ) передбачено, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Положення про відділи, управління та інші виконавчі органи ради затверджуються відповідною радою.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, протоколом від 19.08.2003 N 75 зафіксовано факт порушення ВАТ "Катіон" вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 N 198 ( 198-94-п ) "Про затвердження Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони" та визначено суму заподіяної шкоди - 340 грн. Однак в обґрунтування заявленого у позові розміру шкоди, заподіяної відповідачем забрудненням навколишньої території, позивач послався саме на Постанову N 559 ( 559-99-п ), за приписами якої з ВАТ "Катіон" з урахуванням площі забруднення підлягає стягненню шкода у сумі 600 грн.

Разом з тим, відповідно до пункту 2 Постанови N 559 ( 559-99-п ) розмір шкоди, заподіяної зеленим насадженням у межах міст та інших населених пунктів, обчислюється за таксами, що затверджені цією постановою, працівниками Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, його органів на місцях та інших спеціально уповноважених органів виконавчої влади, яким надано право розглядати справи про адміністративні правопорушення.

Отже, оскільки Рада як орган місцевого самоврядування не належить до органів, які мають право визначати розмір шкоди за забруднення довкілля за Постановою N 559 ( 559-99-п ), з урахуванням встановленої попередніми інстанціями обставини, а саме - факту створення Радою та наділення повноваженнями підконтрольної та підзвітної їй Інспекції, Вищий господарський суд України погоджується з висновком попередніх інстанцій щодо неправомірності стягнення з відповідача шкоди у сумі 600 грн. з підстав, викладених у позові.

За таких обставин передбачених законом підстав для скасування оскаржуваних рішень місцевого та апеляційного господарських судів не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 111-9, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Хмельницької області від 24.12.2004 та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 28.04.2005 зі справи N 14/1560 залишити без змін, а касаційну скаргу інспекції по контролю за благоустроєм та санітарним станом міста - без задоволення.