Тип: Постанова
№ 3-1526ук03
Дата: 23 вересня 2003 р.
Статус: Не визначено
СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
23.09.2003 Справа N 3-1526ук03
(Витяг)
У вересні 2002 року акціонерний комерційний банк "Правекс-Банк" звернувся до господарського суду м. Києва з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення суми зайво сплаченого регулярного збору в розмірі 60033,26 грн., яку позивач сплатив відповідно до положень Закону України "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" ( 2740-14 ) (далі - Закон).
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що грошові кошти, які обліковуються на поточних рахунках фізичних осіб, а саме: NN 2620, 2622, 2625, 2628, не є депозитами (вкладами) у розумінні Закону ( 2740-14 ), а тому нарахування регулярного збору за цими рахунками є помилковим.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що нарахування здійснювались відповідно до чинного законодавства. Рішенням господарського суду м. Києва від 23.10.2002 року у позові відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.04.2003 року рішення господарського суду м. Києва від 23.10.2002 року залишено без змін.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 12.06.2003 року касаційну скаргу АКБ "Правекс-Банк" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.04.2003 року повернуто без розгляду на підставі підпунктів 4 та 6 ч. 1 ст. 111-3 ГПК України ( 1798-12 ).
28.08.2003 року Верховним Судом України за касаційною скаргою АКБ "Правекс-Банк" порушено касаційне провадження з перегляду ухвали Вищого господарського суду України від 12.06.2003 року, скарга мотивується неправильним застосування норм матеріального та процесуального права.
Повертаючи касаційну скаргу АКБ "Правекс-Банк" на постанову Київського апеляційного суду від 09.04.2003 року, Вищий господарський суд України ґрунтував свою постанову тим, що скаржник не надав доказів оплати державного мита, а у касаційній скарзі не зазначено суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права.
З висновками касаційного суду погодитись не можна з наступних підстав.
Згідно зі статтями 7, 10 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" ( 7-93 ) державне мито сплачується готівкою, митними марками і шляхом перерахувань з рахунку платника податку в кредитній установі, а контроль за справлянням державного мита здійснює Міністерство фінансів України, Державна податкова адміністрація України, місцеві фінансові органи та державні податкові інспекції.
Відповідно до п. 14 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, розробленої на виконання Декрету, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України N 15 від 22.04.93 року і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 19.05.93 року N 50 ( z0050-93 ), при перерахуванні державного мита з рахунку платника додається останній примірник платіжного доручення з написом (поміткою) кредитної установи такого змісту "Зараховано в дохід бюджету", - дата.
АКБ "Правекс-Банк" до касаційної скарги, згідно з вимогами законодавства, надав платіжне доручення N 3806 від 04.03.98 року, на звороті якого є напис про зарахування мита до державного бюджету за підписами посадових осіб, завірених круглою печаткою.
Отже, висновок касаційного суду щодо відсутності доказів сплати АКБ "Правекс-Банк" державного мита до бюджету є необґрунтованим і помилковим.
Посилання Вищого господарського суду України на невідповідність поданої позивачем касаційної скарги вимогам процесуального законодавства, не зазначення суб'єктом касаційного подання суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права, спростовуються змістом касаційної скарги. Наведені АКБ "Правекс-Банк" доводи за своєю суттю відповідають вимогам п. 4 ст. 111 ГПК України ( 1798-12 ).
За таких обставин незаконна ухвала Вищого господарського суду України підлягає скасуванню з направленням справи на касаційний розгляд.
"Юридичний вісник України", N 18, 1-7 травня 2004 р.