Про визнання простого векселя таким, що не має вексельної сили

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.02.2007 Справа N 10/144-06

(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 24.05.2007 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Козир Т.П. - головуючого, Владимиренко С.В., Шевчук С.Р., за участю представників сторін: позивача - Приходька О.Я. дов. N юр-546/д від 01.12.2006 року та відповідача - Грицюк А.С. дов. N 31 від 06.02.2007 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу ВАТ "Укрнафта" в особі нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз" на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 4 грудня 2006 року у справі господарського суду Полтавської області за позовом ВАТ "Укрнафта" в особі нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз" до ВАТ по газопостачанню і газифікації "Полтавагаз" про стягнення боргу та за зустрічним позовом ВАТ по газопостачанню і газифікації "Полтавагаз" до ВАТ "Укрнафта" в особі нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз" про визнання простого векселя таким, що не має вексельної сили, УСТАНОВИВ:

У квітні 2006 року ВАТ "Укрнафта" в особі нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз" звернулося до господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з ВАТ по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" 51 584,93 грн. в тому числі 50 000 грн. боргу за векселем N 763314015735, 500 грн. за вчинення протесту векселя про неоплату, 1 084,93 грн. - відсотків на суму боргу.

ВАТ по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" також звернулося до господарського суду Полтавської області із зустрічним позовом про визнання простого векселю N 763314015735 на суму 50 000 грн. датою складання 30.11.1998 р. та датою погашення 07.12.2005 р. таким, що не має вексельної сили.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 25.07.2006 р., позовні вимоги по первісному позову задоволено повністю. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Рішення господарського суду мотивовано тим що, з огляду на ст.ст. 1, 21 Закону України "Про цінні папери та фондову біржу" ( 1201-12 ), ст. 75 Уніфікованого Закону "Про переказні векселі і прості векселі" ( 995_009 ), до реквізитів простого векселя віднесено підпис особи, яка його видає. Проте, як зазначено судом першої інстанції, вказані нормативні документи, а також Правила виготовлення вексельних бланків ( 528-92-п ), що діяли на дату емітування векселя, не містять вимоги про те, що крім підпису особи, що емітує вексель, і скріплення її печаткою, в тексті векселя необхідно вказувати посади і прізвища цих осіб. Тому вимоги позивача за зустрічним позовом в частині визнання векселя таким, що не має юридичної сили через те, що в ньому не зазначені прізвища осіб, які підписали спірний вексель, за переконанням місцевого господарського суду, є безпідставними, оскільки спірний вексель містить печатку і два підписи, а відповідач підтвердив, що підписи виконані уповноваженими особами.

Суд першої інстанції з огляду на факт протесту векселя N 763314015735 від 30.11.1998 р., вчиненого 09.12.2005 р. нотаріусом Карнарук Н.В., дійшов висновку, що оскаржуваний вексель не має дефектів.

Крім того, місцевий господарський суд відхилив доводи відповідача за первісним позовом про те, що вексель N 763314015735 від 30.11.1998 р. не має товарного характеру, оскільки, по-перше, саме посилання відповідача за первісним позовом на розпорядження голови Полтавської облдержадміністрації "Про впровадження вексельного обігу в області по розрахунках за енергоносії та інші видатки між підприємствами, бюджетними установами та обласним бюджетом" N 261 від 29.05.1998 р. необґрунтоване, тому що на векселі міститься позначка "Згідно розпорядження N 261 від 29.05.1998 р." і як вбачається зі змісту спірного векселю, на ньому відсутня вказівка на вказане розпорядження голови Полтавської облдержадміністрації, тому суд першої інстанції вважає, що згадане розпорядження видане самим відповідачем за первісним позовом.

По-друге, в розпорядженні голови Полтавської облдержадміністрації N 261 від 29.05.1998 р. вказується про проведення взаєморозрахунків між підприємствами.

По-третє, на оскаржуваному векселі зазначається про видачу його АТ "Укргазпром", яке відповідно до законодавства України здійснювало транспортування природного газу магістральними газопроводами та не є бюджетною установою.

По-четверте, в зазначеному розпорядженні ВАТ "Полтавагаз" не зазначено як суб'єкт вексельного обігу.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 4 грудня 2006 року апеляційну скаргу ВАТ по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" задоволено частково.

Рішення господарського суду Полтавської області від 25.07.2006 року скасовано частково. Резолютивну частину рішення викладено таким чином:

"1. Позов Відкритого акціонерного товариства "Укрнафта", м. Київ, в особі нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз" до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" про стягнення 103169,86 грн. залишити без розгляду.

2. В задоволенні зустрічного позову Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" до Відкритого акціонерного товариства "Укрнафта", м. Київ, в особі нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз" про визнання простого векселю N 763314015735 на суму 50 000 грн., датою складання 30.11.1998 р. та датою погашення 07.12.2005 р. таким, що не має вексельної сили - відмовити повністю."

У касаційній скарзі ВАТ "Укрнафта" просить скасувати постанову Київського міжобласного апеляційного суду від 4 грудня 2006 року, а рішення господарського суду Полтавської області від 25 липня 2006 року залишити в силі.

Вважає, що апеляційним судом неправильно застосовані положення ст.ст. 81, 81-1 ГПК України ( 1798-12 ), а викладене в постанові суперечить ст.ст. 5, 299 "Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України".

Стверджує, що судом в оскаржуваній постанові безпідставно зазначено про те, що представник позивача за первісним позовом в судове засідання не з'явився, про причини неявки не повідомив та оригінал векселю не надав для огляду.

Заявник стверджує, що на адресу суду апеляційної інстанції направлялись заяви від 31 жовтня 2006 року та від 21 листопада 2006 року, в яких зазначалися причини неявки представників ВАТ "Укрнафта" та заявлялося, що ВАТ "Укрнафта" не заперечує проти надання оригіналів векселів для огляду, а тільки заперечує проти вилучення оригіналу векселя. Стверджує, що зі змісту ухвал суду апеляційної інстанції чітко вбачається, що мова йде про вилучення оригіналу векселя, зважаючи на відсутність зазначення - "для огляду".

Заявник вказує на незаконність посилання суду апеляційної інстанції на протоколи судового засідання суду першої інстанції, виходячи з того, що саме зі змісту протоколів судового засідання суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що оригінал векселю не досліджувався судом першої інстанції.

Наголошує, що зі змісту ст. 81-1 ГПК України ( 1798-12 ) вбачається, що протокол судового засідання в господарському процесі не відображає весь хід судового процесу.

Вислухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що 18 січня 2001 року КБ "Приватбанк" (надалі банк) та ВАТ "Укрнафта" в особі нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз" уклали договір міни векселів N Т-6м, відповідно до п. 1.1 якого банк зобов'язався протягом двох робочих днів після підписання договору передати у власність клієнта (позивач) по акту прийому-передачі векселів, що є невід'ємною частиною даного договору, векселі в кількості 2 шт. на загальну номінальну суму 150 000 грн., а позивач зобов'язується прийняти вищевказані векселі.

Згідно з п. 1.2 договору міни векселів, позивач зобов'язується протягом двох робочих днів після підписання договору передати у власність банку по акту прийому-передачі векселів, що є невід'ємною частиною даного договору, векселі в кількості 2 шт. на загальну номінальну суму 150 000 грн., а банк зобов'язується прийняти вищевказані векселі.

Відповідно до акту прийому-передачі від 18 січня 2001 року КБ "Приватбанк" передав, а ВАТ "Укрнафта" в особі нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз" прийняло прості векселі ТОВ "Полтавагаз" за договором міни Т-6м на суму 50 000 грн. N 763314015735 дата виписки 30 листопада 1998 року по пред'явленню не раніше 7 грудня 2005 року та N 763314016107 на суму 100 000 грн. дата виписки 30 листопада 1998 року по пред'явленню не раніше 7 грудня 2005 року.

29 листопада 2005 року ВАТ "Укрнафта" на адресу ВАТ "Полтавагаз" було направлено пропозицію N 18/9324 щодо здійснення оплати по векселям, в тому числі N 763314015735 від 30 листопада 1998 року.

1 грудня 2005 року ВАТ "Полтавагаз" листом N 11/3374 до ВАТ "Укрнафта" визнало наявність у нього вексельних зобов'язань одночасно повідомивши про неможливість своєчасного їх виконання у зв'язку зі складним фінансовим становищем.

7 грудня 2005 року сторонами було складено акт пред'явлення векселів до платежу, серед яких до оплати було пред'явлено вексель N 763314015735 від 30 листопада 1998 року.

8 грудня 2005 року ВАТ "Укрнафта" звернулося із заявою N юр/9516 до приватного нотаріуса Карнарук Н.В. про вчинення протесту векселів.

Судами встановлено, що емітентом спірного векселя є ВАТ "Полтавагаз", реемітентом векселя є АТ "Укргазпром". На звороті векселя був вчинений індосамент. На звороті ксерокопії векселя N 763314015735 міститься нерозбірлива печатка та підпис, що, на думку суду, не дає можливості достовірно встановити факт здійснення будь-ким індосаменту, що в свою чергу ставить під сумнів твердження позивача за первісним позовом щодо правомірності володіння зазначеним векселем.

Як встановлено судами, предметом спору по даній справі є стягнення заборгованості по векселю.

При розгляді апеляційної скарги суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність витребування у позивача за первісним позовом оригіналу спірного векселя, про що було винесено ухвали від 11 вересня 2006 року, 9 жовтня 2006 року та 6 листопада 2006 року.

Позивач не виконав вимог вище вказаних ухвал та не надав витребуваних документів, а тому апеляційним господарським судом було винесено постанову про часткове скасування рішення місцевого суду та залишення первісного позову без розгляду, оскільки з протоколів судового засідання суду першої інстанції не вбачалося, що оригінал спірного векселю був предметом дослідження в суді, а вирішити спір по суті без вказаного документу суд визнав неможливим.

На думку суду апеляційної інстанції, єдиним підтвердженням того факту, що вексель N 763314015735 знаходиться у позивача за первісним позовом, є пред'явлення оригіналу даного векселя суду.

Оскаржену постанову обґрунтовано положеннями п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України ( 1798-12 ).

Суд посилався на те, що оригінал векселя неодноразово витребовувався судом, але не був наданий.

Проте, з висновком апеляційного суду про залишення позову без розгляду погодитись не можна.

Так, витребовуючи оригінал векселя, суд апеляційної інстанції діяв у відповідності з приписом ст. 36 ГПК України ( 1798-12 ), за яким оригінали документів подаються також в інших випадках на вимогу суду.

Однак, відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, Київський міжобласний апеляційний господарський суд встановив, що спірний вексель заповнений з дотриманням усіх вимог Положення "Про переказний та простий вексель" ( 995_009 ) та містить усі необхідні реквізити, передбачені ст. 21 Закону України "Про цінні папери та фондову біржу" ( 1201-12 ), тобто, прийняв в якості доказу надану позивачем ксерокопію спірного векселя, дослідив і оцінив його.

Згідно ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи, що основний і зустрічний позови взаємно пов'язані наявністю спірного векселя, суд апеляційної інстанції допустив, в порушення ст.ст. 34, 36, 38 ГПК України ( 1798-12 ), нерівний підхід до прийняття і оцінки доказів, наданих сторонами, і не навів переконливого обгрунтування своїх дій.

Водночас, залишаючи первісний позов без розгляду, суд апеляційної інстанції ухилився від вирішення спору по суті, результатом розгляду якого відповідно до ст.ст. 82, 101, 103 ГПК України ( 1798-12 ) може бути задоволення позову чи відмова в позові повністю або частково, і, відповідно, від здійснення правосуддя, що суперечить ст.ст. 124, 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

Таким чином, апеляційна інстанція фактично не розглянула апеляційної скарги по суті.

З огляду на викладене, постанову суду апеляційної інстанції не можна визнати законною, обґрунтованою та прийнятою у відповідності з нормами процесуального права, фактичними обставинами справи, а тому вона підлягає скасуванню.

В зв'язку з тим, що судом апеляційної інстанції не розглянуто справу по суті, справа підлягає передачі на розгляд до Київського міжобласного апеляційного господарського суду.

При розгляді господарському суду необхідно врахувати наведене, більш ретельно перевірити доводи сторін, встановити дійсні обставини справи і прийняти рішення відповідно до вимог закону.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), суд ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Скасувати постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 4 грудня 2006 року.

Справу передати до Київського міжобласного апеляційного господарського суду для розгляду по суті.

Головуючий Т.Козир

Судді С.Владимиренко С.Шевчук