Про бюджетне відшкодування податку на додану вартість і відсотків та повернення надмірно сплачених податків

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.07.2004 Справа N 13-8/3

(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 07.10.2004 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Божок В.С.,

суддів: Дроботова Т.Б., Костенко Т.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Снятинському районі Івано-Франківської області

на постанову Львівського апеляційного господарського суду

від 24.12.03 у справі господарського суду Львівської області

за позовом Селянського фермерського господарства Пасайлюка М.М., с. Хутір Будилів Івано-Франківської області

до 1. Державної податкової інспекції в Снятинському районі Івано-Франківської області 2. Відділу державного казначейства у Снятинському районі Івано-Франківської області

про бюджетне відшкодування податку на додану вартість і відсотків та повернення надмірно сплачених податків

в судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Пасайлюк К.В. - дов. N 19 від 12.07.2004

від відповідача: 1. Марищук Е.В. - дов. N 12/8 від 10.01.2004 2. Не з'явились

ВСТАНОВИВ:

Рішенням від 23.05.2003 господарського суду Івано-Франківської області відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо повернення надмірно сплачених податків, зокрема, ПДВ в сумі 14625 грн., земельного податку в сумі 316 грн. та відсотків: 5664 грн. та 167 грн. (відповідно).

Постановою від 24.12.2003 Львівського апеляційного господарського суду рішення господарського суду Івано-Франківської області скасовано частково і прийнято нове рішення.

Відшкодовано з Державного бюджету України на користь Снятинського фермерського господарства Пасайлюка М.М. бюджетну заборгованість з ПДВ на суму 13399 грн. та 4263 грн. відсотків.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції ДПІ в Снятинському районі Івано-Франківської області звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати, посилаючись на те, що судом неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 33, 35, 101, п. 8 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ).

Львівський апеляційний господарський суд, розглядаючи спір по суті та приймаючи рішення, вийшов за межі позовних вимог, оскільки відповідно до ст. 101 ГПК України ( 1798-12 ) в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Платник податку не скористався наданим йому п. 8.2 ст. 8 Порядку відшкодування податку на додану вартість ( z0263-97 ) правом подати до податкового органу заяву про зміну напрямку відшкодування ПДВ.

Апеляційним судом не взято до уваги п.п. 7.4.5 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ), яким встановлено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат зі сплати податку, що не підтверджений податковими накладними чи митними деклараціями.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити частково.

Предметом даного спору є вимоги про повернення надмірно сплачених податків, зокрема, отримання бюджетного відшкодування ПДВ в сумі 14625 грн., 5664 грн. відсотків, податку на землю в сумі 316 грн. та 167 грн. відсотків.

Як встановлено господарським судом Івано-Франківської області вимоги позивача ґрунтуються на податкових деклараціях, що були предметом дослідження під час розгляду справи N А-8/169 господарського суду Івано-Франківської області за позовом ФГ Пасайлюка М.М. до ДПІ у Снятинському районі про визнання недійсним податкового повідомлення N 51 від 23.04.2001.

Факт визначення податкового зобов'язання стосовно податку на додану вартість визнано правомірним. Рішення господарського суду зі справи N А-8/169 набрало чинності, тому відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи не доводяться при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

За твердженням позивача він подавав декларації до ДПІ, в яких відображав податковий кредит з наданням податкових накладних, однак господарським судом при розгляді справи не досліджено чи відображав платник в наданих податкових деклараціях шлях відшкодування ПДВ. Відповідна сума до відшкодування повинна обліковуватися на особовому рахунку платника.

При розгляді справи апеляційним судом, не враховано, що п.п. 7.4.5 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) передбачено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат зі сплати податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Колегія суддів вважає, що Львівський апеляційний господарський суд при прийнятті постанови вийшов за межі позовних вимог в порушення п. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), яким встановлено, що господарський суд має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

У відповідності до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з п. 4 ст. 84 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) у разі задоволення позову у резолютивній частині повинно зазначатися про стягнення грошових сум, про що видається стягувачеві наказ.

Вживання у резолютивній частині рішення щодо стягнення грошових сум будь-яких інших виразів, крім "стягнути" не відповідає вищевказаній статті і унеможливлює виконання наказу установою банку чи державним виконавцем.

Таким чином господарськими судами неповно з'ясовані обставини справи, що є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи принагідно повно та всебічно вияснити всі обставини справи, дати їм належну правову оцінку та постановити законне та обгрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову від 24.12.2003 Львівського апеляційного господарського суду та рішення від 23.05.2003 господарського суду Івано-Франківської області зі справи N 13-8/3 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Івано-Франківської області.