Визнання такими, що не підлягають виконанню інкасові доручення

ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ Постанова ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.03.99 Справа N 14-1/11-2

vd990311

Визнання такими, що не підлягають виконанню інкасові доручення

Судова колегія по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України розглянула заяву Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

про перевірку рішення (постанови, ухвали) 19.11.1998 арбітражного суду м. Києва

у справі N 1/258

за позовом ТОВ "Дістрімідія-Київ";

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

про визнання недійсним рішення ДПІ у Печерському районі та визнання такими, що не підлягають виконанню інкасові доручення від 31.03.1998 р. N 1354 та від 06.04.1998 р.

Рішенням арбітражного суду м. Києва позовні вимоги задоволені частково, а саме, рішення ДПІ в Печерському районі м. Києва визнано недійсним в частині донарахування податку на прибуток у сумі 1455 грн. 46 коп. і ПДВ в сумі 3396 грн. 10 коп. та нарахованих відповідно фінансових санкцій в цій частині інкасові доручення визнані такими, що не підлягають виконанню.

Рішення мотивоване тим, що позивачем сума помилково поставлена в 4 рядку декларації замість попереднього рядка. Згідно зі ст. 9.1.6 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) від 28.12.1994 р. оплата за використання засобів зв'язку з витратами, пов'язаними з управлінням виробництвом і відноситься на собівартість продукції. Відсутність у підприємства "Супутник-Україна" ліцензії на надання цього виду послуг не може служити підставою для донарахування в цьому випадку позивачу податків.

Згідно з установчими документами позивача його діяльністю є надання кур'єрських послуг і це підтверджується наданим договором. Позивачем обгрунтовано віднесені 2637 грн. на витрати виробництва, які були сплачені Св. Покровській Подільській Церкві за виконання консультаційних робіт.

Перший заступник голови арбітражного суду м. Києва перевірив рішення в порядку нагляду і постановою залишив його без змін з тих самих підстав.

ДПІ у Печерському районів м. Києва, не погоджуючись з постановою арбітражного суду м. Києва у цій справі, у заяві про перевірку в порядку нагляду просить судову колегію по перегляду рішень ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України скасувати її, мотивуючи заяву такими доводами.

В ході перевірки правильності нарахування ПДВ за I кв. 1997 р. встановлено, що підприємство невірно визначило суму ПДВ, що підлягає нарахуванню до бюджету, оскільки відповідно до податкової декларації був заповнений рядок 4 (додаток 1), де вказується вартість реалізованих товарів (послуг), звільнених від оподаткування, замість рядка 5, 6 обчислено ПДВ за звітний період, сума, яка підлягає нарахуванню за особистим рахунком платника.

Таким чином, в результаті розрахункової помилки, описи в декларації по ПДВ за I кв. 1997 р. підприємством не була визначена сума, яка підлягає нарахуванню по особовій картці платника в сумі 8944 грн.

Підприємством частинами, як зазначено в акті перевірки, було оплачено суму ПДВ, яка рахувалась по особовій картці платника податку лише як переплата, а не як сплата нарахованої суми ДППДВ по декларації.

Заявник також вважає, що згідно з п. 42 Правил користування місцевим телефонним зв'язком ( 385-97-п ) надане в оренду телефонне приміщення повинно тимчасово бути переоформлено на ім'я орендаря. Таким чином, підприємство не мало права відносити на собівартість виробництва витрати по сплаті орендодавцю (підприємству "Супутник-Україна" за послуги зв'язку, які він не надавав і не міг надавати, тому що не мав для цього правових підстав, в результаті чого позивачем порушено п. 9.1.6 ст. 9 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 р. N 334/94-ВР ( 334/94-ВР ), бо не підтверджено документально, що підприємство зв'язку надавало послуги зв'язку ТОВ "Дістрімідія-Київ".

Крім того, як встановлено перевіркою, підприємство не мало виробничої потреби проводити міжнародні переговори, а також не встановлено, що ці переговори проводились з метою підготовки та організації іншого виробництва (до перевірки не були представлені договори, протоколи тощо).

Судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов перевірила матеріали справи, документи заявника і встановила наступне.

З 06.05.1998 р. по 21.05.1998 р. податковою інспекцією у Печорському районі м. Києва була проведена документальна перевірка дотримання вимог податкового законодавства ТОВ "Дістрімідія-Київ" за період з 1.01.1996 р. по 01.04.1998 р. в результаті якої був складений акт N 23095/06-46 від 16.06.1998 р.

На підставі акту перевірки відповідачем прийняте спірне рішення від 22.06.1998 р. N 1111/23-095-06-8384612, згідно з яким позивача підлягає стягненню недоїмка по ПДВ в сумі 9724 грн. та відповідно фінансові санкції в сумі 9672 грн. 56 коп., недоліки по податку на прибуток в сумі 1839,09 грн. та відповідно фінансової санкції в сумі 551 грн. 73 коп.; відрахування за використання символіки в сумі 292 грн. 31 коп. та фінансові санкції в сумі 292 грн. 31 коп.; відрахування до інноваційного фонду в сумі 158 грн.

Доводи заявника про порушення позивачем вимог Декрету Кабінету Міністрів України "Про податок на добавлену вартість" N 14-92 ( 14-92 ) від 26.12.1992 р., що позивачем в декларації з податку на добавлену вартість за 1-й квартал 1997 р. сума ПДВ у розмірі 8944 грн. внесена не в тій графі показників, вважається ненарахованою і не сплаченою до бюджету, не приймаються до уваги, оскільки є необгрунтованими.

З матеріалів справи вбачається, що в декларації з податків на добавлену вартість була допущена механічна помилка, тобто сума ПДВ у розмірі 8944 грн. в екземплярі декларації, яка направлена ДПА, внесена не в тій графі показників, однак фактично товариством була нарахована і надійшла до бюджету у розмірі 9000 грн. повністю 05.06.1997 р., що підтверджено в акті перевірки, ревізором.

Заявником не прийнято до уваги, що рішенням ДПІ у Печорському районі м. Києва від 17.03.1998 р. N 761 про застосування до позивача фінансових санкцій по цьому епізоду було скасовано 20.04.1998 р. (рішення N 1169) внаслідок розгляду ДПА м. Києва. ДПА м. Києва в своєму листі від 10.04.1998 р. "Про розгляд апеляції" вказує на те, що при подачі декларації з ПДВ інспектором ДПІ не були витребувані розшифровки оборотів, які не підлягають оподаткуванню, по яким подана пільга. Розшифровка повинна додаватися до декларації на окремому аркуші за підписами керівника підприємства та головного бухгалтера. Крім того, підприємство сплатило суму податку за І кв. 1997 р. пл. дорученням від 21.03.1997 р. (5000 грн.) та від 15.04.1997 р. (4000 грн.).

Приймаючи спірне рішення, заявник також не прийняв до уваги, що відповідно до п. 7 ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) штрафні санкції застосовуються до підприємств у випадку донарахування по результатах перевірки суми податку або другого платежу, тобто якби податок не був сплачений повністю або мало місце його неповне перерахування, але такі докази в матеріалах справи відсутні.

Крім того, оспорювані інкасові доручення N 1354 від 31.03.1998 р. та N 408 від 06.04.1998 р. надіслані на виконання на підставі скасованого ДПА у м. Києві рішення відповідача N 761 від 17.03.1998 р.

У зв'язку з цим арбітражним судом м. Києва обгрунтовано задоволені позовні вимоги щодо визнання зазначених інкасових доручень такими, що не підлягають виконанню.

Не приймаються до уваги також доводи заявника про порушення позивачем п. 9.1.6 ст. 9 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 р. N 334/94-ВР ( 334/94-ВР ).

Як вбачається з акта перевірки, відповідач донараховує позивачу податок на прибуток за 1996 і 1998 рр. та ПДВ у зв'язку з тим, що позивач включив до валових витрат витрати на телефонні переговори.

Згідно з п. 9.1.6 ст. 9 Закону про оподаткування прибутку підприємств ( 334/94-ВР ) оплата за використання засобів зв'язку є витратами, пов'язаними з управлінням виробництвом і відноситься на собівартість продукції.

Відповідно до ст. 33 Арбітражного процесуального кодексу України ( 1798-12 ) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, однак в матеріалах справи відсутні докази, на підставі яких заявник приходить до висновку про те, що підприємство не мало виробничої потреби проводити телефонні переговори.

Крім того, відсутність у підприємства "Супутник-Україна" ліцензії на надання цього виду послуг не може служити підставою для нарахування в цьому випадку позивачу податків.

Посилання заявника на порушення позивачем "Правил користування телефонним зв'язком" не може бути також взято до уваги, оскільки вказані правила не передбачають відповідальність за порушення податкового законодавства.

Судова колегія вважає, що арбітражний суд м. Києва обгрунтовано прийшов до висновку про те, що позивач має право відносити до складу валових витрат придбання ним проїзних квитків в метрополітені для своїх працівників, оскільки в акті перевірки зазначено, що згідно з статутом підприємства його діяльністю є поштова кур'єрська доставка. Нестатутної діяльності перевіркою не встановлено. Фактично у період, що перевірявся, позивач виконував послуги щодо обробки і доставки поштових відправлень та кур'єрські послуги.

До матеріалів справи залучений контракт від 5.10.1996 р., укладений між позивачем та УТС, предметом якого є надання послуг доставки кореспонденції замовника кур'єрською поштою та докази виплати за виконані послуги.

Судова колегія вважає, що обставини спору були всебічно повністю досліджені арбітражним судом м. Києва, а тому, зважаючи на викладене, рішення та постанова арбітражного суду м. Києва відповідають чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи. Підстав для їх зміни чи скасування немає.

Керуючись ст. ст. 106 - 108 Арбітражного процесуального кодексу України ( 1798-12 ), судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов ПОСТАНОВИЛА:

Рішення від 17.08.1998 р. та постанову від 10.11.1998 р. арбітражного суду м. Києва по справі N 1/258 залишити без змін.

Надруковано: "Юридичний вісник України", N 51 (287), 21 - 27 вересня 2000 р.