Про стягнення коштів

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.04.2005 Справа N 10/22

(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 16.06.2005 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Дерепи В.І. - головуючого (доповідача),

суддів: Стратієнко Л.В., Чабана В.В.,

за участю повноважних представників:

позивача - Бершадської І.М.

відповідача - Бірковського Д.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ВАТ "Василівський завод технологічного обладнання"

на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 2 січня 2005 року

у справі N 10/22

за позовом ТОВ "Запорізька зовнішньоторгова фірма "Ферроекс"

до ВАТ "Василівський завод технологічного обладнання"

треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Комерційний банк "Приватбанк", ТОВ "Гудвіл-Брок"

про стягнення 3058849,30 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 10 лютого 2004 року (суддя Алейнікова Т.Г.) позов задоволений. З відповідача на користь позивача стягнено суму основного боргу в розмірі 3058849 грн. 30 коп. за простим векселем N 693133994490, 1700 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 20 січня 2005 року рішення суду залишене без змін.

У касаційній скарзі відповідач просить вказану постанову суду скасувати, як прийняту з порушенням норм матеріального права.

Перевіривши матеріали справи та на підставі встановлених в ній фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами, при прийняті оскаржуваної постанови, норм матеріального права, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 29 грудня 1999 року між КБ "Приватбанк" та ТОВ Запорізька зовнішньоторгова фірма "Ферроекс" при посередництві ТОВ "Гудвіл-Брок", з яким, як з торговцем цінними паперами, був укладений договір доручення на покупку векселів, укладений договір N Т20-09/252; К58 продажу простого векселю N 693133994490, номінальною вартістю 3058849,30 грн., емітованого 28.12.1999 року ВАТ "Василівський завод технологічного обладнання" на користь КБ "Приватбанк".

Відповідно до п. 2.2. укладеного договору, продавець передає право власності на вексель з моменту підписання акту прийому-передачі векселя з оформленим індосаментом на покупця.

На зворотній стороні векселю індосантом КБ "Приватбанк" здійснено надпис "Сплатити наказу ЗЗФ "Ферроекс". Без повороту на мене", який 30.12.1999 року був переданий позивачеві за актом прийому-передачі.

Як правильно встановлено судом, ТОВ Запорізька зовнішньоторгова фірма "Ферроекс" сплатило суму договірної вартості векселю платіжними дорученнями, у відповідності до п. 3 договору N Т20-09/252; К58 та вексель N 693133994490 позивачем по справі викуплений, відповідно до п. 5 вказаного договору.

Відповідачем спірний вексель у встановленому законом порядку опротестований не був.

Відповідно до ст. 16 Уніфікованого Закону "Про переказні та прості векселі" ( 995_009 ), власник переказного векселя вважається його законним держателем, якщо його право на вексель базується на безперервному ряду індосаментів, навіть якщо останній індосамент є бланковим.

Розглядаючи справу, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач є особою, на ім'я якої індосовано вексель.

Згідно ч. 2 ст. 76 Уніфікованого Закону ( 995_009 ), простий вексель, строк платежу в якому не вказано, розглядається як такий, що підлягає оплаті за пред'явленням.

До простих векселів, відповідно до ст. 77 Уніфікованого Закону ( 995_009 ), застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів.

Стаття 34 Уніфікованого закону ( 995_009 ) передбачає, що переказний вексель строком за пред'явленням підлягає оплаті при його пред'явленні. Він повинен бути пред'явлений для платежу протягом одного року від дати його складання.

Тобто, вексель виданий 28.12.1999 року повинен бути пред'явлений до платежу 28.12.2000 року.

Місцевий господарський суд, приймаючи рішення, з яким погодився апеляційний суд, правильно встановив той факт, що позивач звернувся з позовом до суду про стягнення боргу за векселем N 693133994490 в межах строку позовної давності, і тому обгрунтовано задовольнив позовні вимоги щодо стягнення 3058849,30 грн. заборгованості на підставі ст.ст. 34, 70, 78 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі ( 995_009 ).

Векселедавець за простим векселем, згідно ст. 78 Уніфікованого закону ( 995_009 ), зобов'язаний так само, як і акцептант за переказним векселем.

Згідно ст. 70 Уніфікованого Закону ( 995_009 ) позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу.

З огляду на викладене, постанова суду відповідає обставинам справи та вимогам закону, тому її необхідно залишити без змін.

Доводи позивача, викладені в касаційній скарзі, суд вважає необгрунтованими, оскільки вони не відповідають нормам діючого законодавства, що регулює дані правовідносини.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:

Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 20 січня 2005 року залишити без змін, а касаційну скаргу ВАТ "Василівський завод технологічного обладнання" - без задоволення.