Про визнання недійсним податкових повідомлень-рішень

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.09.2004 Справа N 32/84

(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 11.11.2004 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Божок В.С.,

суддів: Хандуріна М.І., Костенко Т.Ф.

розглянувши матеріали касаційної скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

на постанову Київського апеляційного господарського суду

від 18.05.2004 у справі господарського суду м. Києва за позовом приватного підприємства "Машпромсервіс" м. Київ до ДПІ у Шевченківському районі про визнання недійсним податкових повідомлень-рішень в судовому засіданні взяли участь представники: від позивача: не з'явилися від відповідача: Меньшова О.О. дов. N 5375/9/10-114 від 12.07.04

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 17.03.2004 задоволено позовні вимоги щодо визнання недійсними повідомлень-рішень ДПІ у Шевченківському районі м. Києва N 0000352610/1 від 02.10.2003 про нарахування ПП "Машпромсервіс" ПДВ в сумі 88630,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 88630,00 грн. та N 0000072610/1 від 02.10.2003 про зниження ПП "Машпромсервіс" суми бюджетного відшкодування з ПДВ на суму 28036,00 грн.

Постановою від 18.05.2004 Київського апеляційного господарського суду рішення господарського суду м. Києва від 17.03.2004 залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що підставою для включення до податкового кредиту сум ПДВ є, зокрема, належним чином оформлена податкова накладна. Відповідно до п. 9.6 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) свідоцтво про реєстрацію особи в якості платника ПДВ діє до дати його анулювання.

Не погоджуючись з судовими рішеннями ДПІ у Шевченківському районі м. Києва звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України і просить їх скасувати, мотивуючи тим, що судами невірно застосовані норми процесуального та матеріального права.

Невірне застосування процесуального права призвело до порушення норм матеріального права, а саме: п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ), оскільки судами фактично дозволено безпідставне віднесення позивачем до складу податкового кредиту податок на додану вартість, що призвело до ненадходження до бюджету ПДВ.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі розгляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акту, знаходить необхідним відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Предметом даного спору є податкові повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва: N 0000352610/1 від 25.12.2003, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з ПДВ в розмірі 177260 грн., зокрема: 88630 грн. основного платежу та 88630 грн. штрафних (фінансових) санкцій та N 0000726110/1 від 25.12.2003, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ на 28036 грн.

Господарським судом встановлено, що позивач та ПП "Світлана" уклали договір N10/02 від 01.06.2002 на виконання умов якого ПП "Світлана" відвантажило ПП "Машпромсервіс" обладнання на загальну суму 1871658,40 грн., в т.ч. податок на додану вартість 311943,07 грн. За отриманий товар позивач перерахував ПП "Світлана" грошові кошти в розмірі 1871658,40 грн., в т.ч. податок на додану вартість.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 02.07.2003 скасовано державну реєстрацію ПП "Світлана" з 30.11.2001, визнано недійсним свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість ПП "Світлана" з 30.11.2001 та визнано непричетність Кузьмінської Світлани Василівни до діяльності ПП "Світлана" з 30.11.2001.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ).

Таким чином, підставою для включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість є, зокрема, належним чином оформлена податкова накладна.

На підтвердження факту сплати податку на додану вартість позивачем надані копії податкових накладних N 26 від 05.06.02 на суму 1171658,40 грн., в т.ч. податок на додану вартість - 195276,40 грн., N 31 від 04.07.2002 на суму 700000 грн., в т.ч. податок на додану вартість - 116666,16 грн., складених ПП "Світлана", які додані до матеріалів справи. Наявність цих накладних відповідач не заперечує. Дані податкові накладні оформлені відповідно до вимог пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ).

Згідно пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) право на складання податкових накладних надане виключно особам, зареєстрованим як платники податку на додану вартість в порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.

Відповідно п. 9.6 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) свідоцтво про реєстрацію особи в якості платника податку на додану вартість діє до дати його анулювання.

Господарським судом встановлено, що на дату укладання договору купівлі-продажу і дату видачі податкових накладних ПП "Світлана" було зареєстровано органами державної податкової служби у встановленому законодавством порядку в якості платника податку на додану вартість, про що мало відповідне свідоцтво, і тому, мало право складати податкові накладні.

Відповідно до п. 25 Положення про Реєстр платників податку на додану вартість, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України N 79 ( z0208-00 ) від 01.03.2000 свідоцтво про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності платником податку на додану вартість діє до дати його анулювання, яке відбувається у випадках, передбачених законодавством. Одночасно з анулюванням свідоцтва органи державної податкової служби здійснюють виключення платника податку на додану вартість з Реєстру.

Датою виключення платника податку на додану вартість з Реєстру та анулювання свідоцтва, які відбуваються у випадку прийняття судом (господарським судом) рішення про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, про що є відповідне рішення суду (господарського суду), є відповідна дата прийняття рішення (п.п. 25.2 вищевказаного Положення ( z0208-00 ).

Визнання в судовому порядку недійсним свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість з моменту реєстрації, не є підставою для визнання вчинених ним з іншими суб'єктами господарювання юридично значимих дій, оскільки його контрагенти за договором, можуть нести відповідальність за наявності вини.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що господарськими судами дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому судові рішення відповідають чинному законодавству України та обставинам справи і підстав для їх скасування немає.

На підставі викладеного, керуючись ст. 111-5, п. 1 ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову від 18.05.2004 Київського апеляційного господарського суду зі справи N 32/84 залишити без змін.