Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.06.2004 Справа N 33/651

(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 11.10.2004 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дроботової Т.Б. - головуючого, Волковицької Н.О. Фролової Г.М.

за участю представників сторін:

від позивача

Молчанов І.І. - дов. у справі

Данченко О.П. - дов. від 18.12.2003 р.

від відповідача

Туровська К.В. - дов. від 22.01.2004 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва

на постанову від 04.02.2004 р. Київського апеляційного господарського суду

у справі N 33/651 господарського суду м. Києва

за позовом Центру технічної експлуатації і управління радіорелейних ліній, радіомовлення, радіозв'язку і телебачення

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі м. Києва N 1902/10/23-080-2156297 від 21.11.2002 р.

ВСТАНОВИВ:

ОРТПЦ звернувся з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі м. Києва N 1902/10/23-080-21562972/6237 від 21.11.2002 р., яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на землю у сумі 360153,41 грн. - основного платежу та 18007,66 грн. - фінансових санкцій.

Підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного рішення є акт від 24.10.2002 р. N 1080-2330 про результати перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ДП Центр технічної експлуатації і управління радіорелейних ліній, радіомовлення, радіозв'язку та телебачення за період з 01.01.2000 р. по 01.07.2002 р., у якому, зокрема, зазначено про помилкове застосування позивачем пільги щодо сплати земельного податку як закладом культури.

Господарський суд м. Києва рішенням від 14.11.2003 р. (суддя Лосєв А.М.) позовні вимоги задовольнив частково, а саме податкове повідомлення ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 21.11.2002 р. N 1902/10/23-080-21562972/6237 визнано недійсним в частині донарахування податку на землю в сумі 28950,07 грн. та штрафної санкції у сумі 1447,50 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що використання пільги позивачем на підставі Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" ( 540/97-ВР ) є необґрунтованим, оскільки даний Закон не є Законом про оподаткування і не може встановлювати пільги щодо сплати того чи іншого податку і збору (обов'язкового платежу), включаючи земельний податок.

Разом з тим, задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходив з того, що до 01.05.2000 р. плата за землю, зайняту радіотелевізійними центрами та об'єктами зв'язку, не справлялась у відповідності до рішення Київської міської ради "Про плату за землю в м. Києві" ( ra0216023-97 ), яке прийняте у відповідності до повноважень, наданих Законом України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ).

За апеляційними скаргами ДПІ у Святошинському районі м. Києва та ДП Центру Технічної експлуатації і експлуатації радіорелейних ліній, радіомовлення, радіозв'язку та телебачення Київський апеляційний господарський суд, переглянувши в апеляційному порядку рішення від 09.12.2003 р. господарського суду м. Києва, постановою від 04.02.2004 р. скасував його в частині відмови у позові, прийняв нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалюючи вказану постанову, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що позивач не підпадає під ознаки закладу культури.

Проте, посилаючись на приписи підпункту 4.4.1 пункту 4.1 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ), дійшов висновку, що в даному випадку при визначенні зобов'язань зі сплати земельного податку державними підприємствами зв'язку, які здійснюють свою діяльність у сфері розповсюдження друкованої продукції, телерадіопрограм має місце конфлікт інтересів, оскільки норми різних законів, а саме Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) та Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" ( 540/97-ВР ) припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів.

У зв'язку з чим, задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд апеляційної інстанції застосував до спірних правовідносин приписи статті 5 Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації і соціальному захисту журналістів" ( 540/97-ВР ), в якій зазначено, що розмір плати за землю державними підприємствами зв'язку, які займаються розповсюдженням телерадіопрограм, не може перевищувати розмір плати за землю закладами культури.

ДПІ у Святошинському районі м. Києва, не погоджуючись з рішенням та постановою у справі, подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить судові рішення у справі скасувати, в позові відмовити повністю, мотивуючи касаційну скаргу доводами про неправильне застосування господарськими судами норм матеріального права.

У касаційній скарзі ДПІ у Святошинському районі м. Києва вказує на те, що пунктом 4 статті 12 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) передбачено звільнення від сплати податку вітчизняних закладів культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, фізичної культури та спорту, спортивні споруди, що використовуються ними за цільовим призначенням.

Заявник вважає, що застосування пільги позивачем на підставі Закону України "Про державну підтримку масової інформації і соціальному захисту журналістів" ( 540/97-ВР ) є необґрунтованим, оскільки відповідно до статті 1 Закону України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) (із змінами та доповненнями) ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватись або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Таку ж норму містить й Закон України "Про плату за землю" ( 2535-12 ), яка передбачає, що порядок обчислення і сплати земельного податку не можуть встановлюватись іншими законодавчими актами, крім цього закону.

Таким чином, Закон України "Про державну підтримку масової інформації і соціальному захисту журналістів" ( 540/97-ВР ) не є законом про оподаткування і не може встановлювати пільги щодо сплати того чи іншого податку і збору (обов'язкового платежу), включаючи земельний податок.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно з пунктом 4 статті 12 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) від сплати податку звільнені вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, фізичної культури та спорту, спортивні споруди, що використовуються за цільовим призначенням.

Правові, економічні, соціальні, організаційні засади розвитку культури в Україні закріплено в Основах законодавства України про культуру ( 2117-12 ). Відповідно до статті 21 вказаних Основ, в Україні гарантується розвиток різних за видами діяльності та формою власності закладів, підприємств та організацій культури, зокрема, організацій телебачення, радіомовлення.

Ці заклади здійснюють види культурної і господарської діяльності, які визначені статтею 12 Основ законодавства України про культуру ( 2117-12 ) і відповідають цілям, передбаченим їх статутами.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" ( 3759-12 ) - телерадіоорганізація (редакція, студія, агентство, об'єднання, асоціація, компанія, радіостанція, тощо) - юридична особа, зареєстрована у встановленому чинним законодавством порядку, яка має право виробляти та розповсюджувати телерадіопередачі та програми.

В даному випадку, як встановлено судом першої та апеляційної інстанції позивач у відповідності до його статуту здійснював господарську діяльність в частині надання послуг технічного обслуговування технічних засобів замовників згідно укладених угод.

Згідно довідки Київського міського управління статистики про внесення до єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 10.08.2001 р. N 10264 позивач зареєстрований, як державне підприємство, (код 140 організаційно - правова форма господарювання), змішана форма фінансування (код 9), основний вид діяльності електро - та радіозв'язок (код 52300), по КВЕД - зв'язок ( код 64..20..0).

Крім того, за даними Державного земельного Кадастру (довідки Київського міського управління земельних ресурсів про грошову оцінку земельних ділянок N 316 від 27.06.2000 р., N 318 від 27.06.2000 р., N 139 від 12.03.2002 р., N 141 від 12.03.2002 р., N 142 від 12.03.2002 р.) земельні ділянки, що знаходяться в користуванні позивача, віднесені до земель транспорту та зв'язку.

З урахуванням викладеного, судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої та апеляційної інстанції, що позивач не відноситься до закладів культури, у зв'язку з чим він помилково користувався пільгами щодо сплати земельного податку на підставі пункту 4 статті 12 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ).

Особливості справляння земельного податку за земельні ділянки, зокрема, промисловості, транспорту, зв'язку, встановлено у розділі IV Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ).

Судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у відповідності до преамбули Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" ( 540/97-ВР ) цей Закон визначає правові, економічні, організаційні засади державної підтримки засобів масової інформації та соціального захисту журналістів, та як складова частина законодавства України про свободу слова та інформаційну діяльність посилює систему правового регулювання в інформаційній сфері. Отже, відповідно до приписів Закону України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) Закон України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" не є Законом про оподаткування і не може встановлювати пільги щодо сплати того чи іншого податку і збору (обов'язкового платежу), включаючи земельний податок.

Беручи до уваги, що до 01.05.2000 р. плата за землі, зайняті радіотелевізійними центрами та об'єктами зв'язку не справлялась у відповідності до рішення Київської міської ради "Про плату за землю в м. Києві" ( ra0216023-97 ), яке було прийняте у відповідності до повноважень, наданих Законом України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ), судова колегія вважає обґрунтованим рішення суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в цій чистині.

Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що, скасовуючи рішення першої інстанції Київський апеляційний господарський суд помилково застосував приписи підпункту 4.4.1 пункту 4.4 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами" ( 2181-14 ), оскільки вказане не стосується правовідносин, що розглядались за даним спором.

Отже, постанова Київського апеляційного господарського суду у справі підлягає скасуванню, а рішення господарського суду м. Києва - залишенню без змін.

Зважаючи на викладене, керуючись статтями 111-7, пунктом 2 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11, Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2004 р. у справі N 33/651 господарського суду м. Києва скасувати, рішення господарського суду м. Києва від 14.11.2003 р. залишити без змін.

Касаційну скаргу ДПІ у Святошинському районі м. Києва - задовольнити частково.